Рятуючись від війни, житель Херсонщини пройшов пішки 250 кілометрів.
Віктор Чайка народився у Запоріжжі. Але згодом доля закинула його на Херсонщину. Мав власне помешкання у Приморському на Скадовщині. Саме звідси проліг його шлях у село Биківці, що на Тернопільщині, пише ШУМСЬК INFO.
З першого дня повномасштабної війни через їхнє село вирушили російські колони із окупованого Криму на Херсон та Миколаїв.
Місцеві мешканці знищили кілька одиниць ворожої техніки, поціливши у них «бандерівським смузі» («коктейлями молотова»). росіяни у відповідь почали стріляти по будинках у Приморську.
Чоловік розповідає, що ніхто окупантів тут не чекав. Були, правда, такі, хто підтримував їх, але то одиниці.
"У нас є невеличкий базарчик, де торгують бабці. Одна жіночка кинулася зустрічати окупантів, яблучками їх пригощала, то їй після того мало автомобіля не спалили, – розповідає Віктор Чайка. – Десь 15 березня зібрали голову громади, селян і кажуть – виходьте на посівну. Хлопці послухалися, вийшли у поле, а вони давай техніку обстрілювати. Трактористи розбіглися, хто куди, а ті уркагани, інакше не можу їх назвати, позливали собі дизпаливо. Тому наші люди їх дуже погано прийняли", - розповів Віктор Чайка.
Будинок чоловіка знаходиться біля траси, тому всі події відбувалися у нього на очах. Так тривало майже місяць. Потім над Приморським почали літати ракети.
У той час, коли ворог почав зазнавати нищівних ударів у Чорнобаївці, техніку стали перетягувати у Скадовськ – на злітні смуги. А Приморське – по дорозі. Над будинком почали літати ракети, і чоловік вирішив залишити рідну оселю і рятуватися.
21 березня Віктор Чайка вирушив із села. Із собою взяв тільки сумку, де мав деякі речі, щоб переодягнутися. З Карги (стара назва Приморського) 12 кілометрів ішов пішки до Скадовська, звідти – 40 кілометрів до Голої Пристані. Потім – 25 кілометрів до Олешки – там знаходиться єдина пустеля у Європі. Звідти – на Херсон, трохи повернувся назад, зробив коло. А потім – на Берислав, у бік Нікополя.
По дорозі зустрів ще двох чоловіків, разом заночували у Новокаїрах – місцеві люди впустили до себе надвір. Адже із сьомої години вечора до о пів на восьму ранку іти до траси не можна – стріляють без розмов. Тому під час такої вимушеної подорожі Віктор Чайка не раз мусив заночовувати у кущах, шукаючи для цього якесь непримітне місце. А зранку встав, взяв сумку – і в дорогу.
Майже 250 кілометрів пройшов пішки за п’ять днів, аж доки зустрівся з українськими військовими.
"26 березня разом з попутниками ми дійшли до Нововоронцовки – там закінчується Херсонська область і починається Дніпропетровська. Нам сказали, що є ще один ворожий блокпост, а вже наступний – наш, український. Переночувавши у полі, ми спустилися на берег Дніпра і вирушили в дорогу. Пройшли десь півтора кілометра, як почули вистріли, – розповідає Віктор Чайка. – Ми полягали і десь з пів години перечікували. Як тут під’їжджає бронемашина. «Вилазьте», – кажуть. А ми голови повиставляли, не знаємо, що робиться. А то, виявляється, бій був, і українські війська визволили Нововоронцовку, вибили звідти ворога. Ми виходимо, а то наші»! Вони нас на машину – і швидко вивезли з села у безпечне місце. Мої попутники на Кривий Ріг вирушили, а я дійшов до дамби, а тудою, виявляється, проходити не можна, не пропускають. Повернувся назад у Мар’їнку, звідти переїхав на Кривий Ріг, далі – у Дніпропетровськ, потім – у Запоріжжя. А там якраз комендантська година – від п’ятниці до понеділка. Хлопці-поліцейські завезли мене у центр-прихисток. А в понеділок вранці нас вивезли на поїзд".
Так чоловік потрапив до Тернополя. Волонтери дали йому номера, як виявилося, соціальної служби Шумської громади. Зателефонував, а директорка Світлана Скибіцька каже: «Приїжджайте, приймемо».
"Спочатку за мною приїхав Саша Гук (пастор церкви християн віри Євангельської – авт.). Я там помився, поїв. Але наступного дня пішов у міську раду і кажу до Світлани Анатоліївни: «Дайте мені якусь роботу, бо я не можу просто сидіти». З цим важко було, то я кажу: «Відправте тоді у село, там я собі роботу завжди знайду». Так і потрапив я у Биківці", - зізнається переселенець.
Так колишній спеціаліст-електронік із освітою Запорізького машинобудівного інституту, який усе життя пропрацював в оборонній сфері, залишив рідне помешкання і потрапив на Шумщину.
ternopoliany.te.ua