32-річна Катерина Олександрова — тату-майстриня та інстаграм-блогерка, яка разом із трьома доньками та чоловіком провела 43 дні в окупованому Херсоні. Завдяки активності у соцмережах, жінка знає багатьох людей у місті, які досі повідомляють їй про те, що відбувається в окупації.Катерина бачила розстріли прокураїнських мітингів російськими військовими, трупи людей, у яких загарбники відбирали автівки «на дизелі». Перед тим, як вийти по продукти, вона мусила видаляти фото та листування зі свого телефону. Про досвід виживання у окупованому Херсоні жінка розповіла «Слідству.Інфо»
«Німіють ноги і на вдиху прощаєшся з життям»
Рано-вранці 24-го лютого я прокинулася від того, що моя молодша донька лізла до мене у ліжко, бо почула вибух. А десь через 10 хвилин у наші двері постукала сусідка зверху і закричала: «Почалася війна!».Старші діти злякалися та почали плакати. Ми не розуміли, що і де відбувається. Не знали, чи можна виїхати з міста, яка ситуація на дорогах. Тому вирішили залишатися у своїй квартирі і стежити за ситуацією.
Катерина з трьома своїми доньками / Довоєнні світлини Катерини з ІнтаграмуБув один момент, який я не забуду ніколи. Я сиджу з дітьми у дитячій кімнаті, старша спить, а молодша плаче у мене на ногах. Я її заспокоюю, намагаюся пояснити ситуацію, якось підтримати. У цей момент ми почули якісь звуки: здалося, що у наш будинок летить ракета.
Діти Катерини у власній домівці / Довоєнні світлини Катерини з ІнтаграмуЦей момент став вирішальним. Ми зрозуміли, що від нас нічого не залежить. Ми звичайні люди, яким просто треба намагатися жити, доки є така можливість.
Катерина з дітьми на прогулянці / Довоєнні світлини Катерини з Інтаграму«Купити можна тільки російські продукти»
Десь 8-10 березня клієнти почали записуватися до мене на татуювання. Я вирішила, що треба відкриватися, бо гроші будуть потрібні. Люди робили патріотичні татуювання, а після цього ставали у чергу за хлібом.Вже тоді було зрозуміло, що росіяни зайняли місто і люди потихеньку виходили купувати продукти харчування. Але це було дуже страшно. Херсон — велике, але водночас і маленьке місто. По телеграм-каналах локальні блогери писали, де відкрито магазин і що там можна купити. Я стежила за Інстаграмом, де і що відкривається, і скидала чоловіку, який ходив по продукти.
Спочатку магазини працювали за графіком, відкривалися на пару годин, доки був якийсь товар. Були величезні черги, і деякі магазини з першого дня окупації перестали приймати оплату карткою. Люди залишилися без грошей і без можливості отримати готівку з карток. У місті є такий магазин дитячих товарів, де памперси стали коштувати 600 гривень — вдвічі дорожче, ніж до війни. Вони продавали товари за шалені гроші, а потім викупили всі долари у місті. Через те, що вони зібрали велику кількість готівки, інші залишилися без готівкових грошей.
Черги у магазин у мікрорайоні Острів міста Херсон 25 березня / Місцевий телеграм-канал «Хуйовий Херсон»Як мені відомо, станом на початок травня видали лише 10% пенсії — тобто 90% пенсіонерів не отримали грошей. Це люди, які голодують.
Зараз у місті катастрофічна гуманітарна та фінансова ситуація. Орки перекрили всі шляхи української гуманітарки до нас в область, і зараз всі полиці порожні. Купити можна тільки російські продукти.
Пусті полиці у Скадовську Херсонської області 13 травня / Місцевий телеграм-канал «Хуйовий Херсон»«Когось катували та били. Когось убили»
У середині березня життя в місті потихеньку з’явилося, але це не те життя, до якого ми звикли. Заявляти про свою позицію не можна, хоча люди виходили на мітинги. Перший мітинг пройшов більш-менш нормально, але росіяни почали стріляти у повітря. Цей мітинг зібрав близько 5 тисяч херсонців — це був величезний натовп людей із прапорами, плакатами, у вишиванках. І орки отетеріли, що наші люди не бояться.Наступні мітинги були меншими, бо вже не були такими безпечними. Орки відкривали вогонь по людях, кидали світлошумові гранати у натовп, з’являлися жертви серед мирних. На даний момент мітинги взагалі неможливі.
Постраждалі після обстрілів протесту у Херсоні 27-го квітня / Телеграм канал «Хуйовий Херсон»Спочатку вони з’явилися у одній будівлі, захопили її і допитували там людей. Потім розстріляли машину із мирними жителями — це все поступово відбувалося.
Заходячи в місто, орки спалили кілька будинків — щоб залякати людей. Вони вистрілили у 9-й поверх з гармати і підпалили найбільший торговельний центр в області — ТРЦ Fabrika Mall. І коли заїхала пожежна машина, вони її розстріляли.
Також вони підпалили дві п’ятиповерхівки на вулиці Перекопській — там були люди. На третьому поверсі була навіть вагітна дівчина. Мій друг був у будинку поруч і казав, що вони (росіяни — ред.) не пускають пожежників, стоять під під’їздом і навіть не дають людям врятуватися.
Розстріляний будинок у Херсоні / BBCУ мого кума був свій бізнес — бургерна. З перших днів війни він цю бургерну зробив волонтерським штабом. То до нього туди увійшли близько десяти людей із автоматами, побили хлопця-волонтера, а в дівчаток-волонтерок забрали телефони і все, що було у тому штабі.
Сказали, щоб наступного дня на 10:00 кум прийшов у будівлю СБУ до них. Він прийшов, йому одягли мішок на голову та спустили у підвал. За його словами, з ним спілкувалися якісь КДБшники. Потім його відпустили і дуже скоро він був змушений виїхати з міста.
Вони вишукували сім’ї АТОшників, які перебували у місті та області. Вишукували сім’ї військових, поліцейських, терорборонівців, лідерів думок, блогерів, активістів — тих, хто має явну проукраїнську позицію. Когось тримали по 4-8 днів, деякі люди по три тижні перебували у них в полоні. Когось катували, били. Когось убили. У тебе на очах можуть схопити людину, і ти нічого не можеш із цим зробити.
Зі мною на зв’язку жінка, яка кожну ніч чула, як її сусідку ґвалтували. Вони (росіяни — ред.) роблять те саме, що у Бучі та Ірпені, але не у таких масштабах. Вони намагаються створити видимість того, що ми хотіли бути там (у Росії — ред.) і ось вони нас «рятують».
«Просто трупи людей, у яких забрали машини»
Росіяни спеціально не давали завозити продовольство, щоб люди почали голодувати та приходити за російською гуманітаркою. Коли Херсон відключали від інтернету та зв’язку із зовнішнім світом, то вони знімали «фільм» — привезли чотири фури російської гуманітарки, здебільшого консерви. Поставили це все на площі, привезли людей з Криму, щоб зняти відео, як вони допомагають голодному Херсону.
Російські військові роздають гуманітарну допомогу в Херсоні 20 березня / nvgazeta.ruБуло відчуття, що твій будинок вкрали разом із тобою. Ти сидиш у своєму домі на своїй землі, а тебе взяли й насильно підключили до якоїсь іншої країни.
У Херсоні та області знімали прапори. У Каховці змушували вчителів писати заяви, щоб вони стали російськими вчителями. Там майже всі написали заяви про звільнення. У мене мама вчителька, яка залишається в області, — вони таємно продовжують дистанційне навчання українською. Але нещодавно, десь три дні тому, до нашої школи в Олешках увійшли, зняли український прапор та повісили російський. Ще вони намагаються возити вчителів із Криму.
Від початку війни росіяни відбирали машини на дизелі, бо у місті дизель був. Тоді містом можна було побачити розстріляні машини або просто трупи людей, у яких забрали машини. Вони заходили до приватних будинків і вимагали ключі від автівок. Якщо це приватний дім, то легше знайти власника, ніж у багатоповерхівці.
Телефони «віджимали». Перш ніж вийти на вулицю, навіть за продуктами, ми мали почистити телефони від фото та відео.
«Шукали татуювання та синці від прикладів»
Коли ми виїжджали з області, то на блокпостах росіяни з подивом питали нас: «А чому ви їдете?». І ти не можеш нічого відповісти, бо це небезпечно.Ми виїхали на 43-й день окупації. Коли добралися до мого кума, я зрозуміла, що треба їхати. Якщо його забрали, то через його телефон можуть знайти і мене.
Мій тато — військовий, АТО-шник, він давно служить, тому ризики, що до нас прийдуть, були дуже високі. У мене троє дітей, я не хотіла навіть уявляти, що буде, коли у нашу квартиру вломляться військові з автоматом.
З першого дня війни можна було виїжджати основною трасою «Херсон-Миколаїв», де дорога займала 55 хв. Потім цю трасу закрили і люди стали виїжджати через гранд-каньйон «Станіслав» (каньйон у 50 кілометрах від Херсону на схід — ред.) — у нас є така визначна пам’ятка.
Потім, коли наші військові стали просуватися ближче до Херсона, то через ту дорогу вже не можна було їхати. Бо ми заважали військовим і там знаходилися села, де російські військові розстрілювали машини мирних людей, які там проїжджали.
Там замінували поля, і це вже друга дорога, яка стала неможливою для виїзду. Вона була трохи довша за попередню.
Потім з’явилася наступна дорога через Снігурівку та Баштанку — через поля та розбиту російську військову техніку. Ми виїжджали нею.
На цьому шляху було десь вісім російських блокпостів — вони проводили повний огляд машини, документів, телефонів. Якщо у людини в телефоні є листування, яке їм не подобається, вони могли забрати цю людину.
Чоловіків роздягали до пояса і оглядали на наявність військових або патріотичних татуювань, дивилися на наявність синців від прикладів.
Наша дорога від Херсона до Миколаєва, яка до війни забирала десь годину, тривала 12,5 годин.
Фото виїзду сім’ї з Херсону / Інстаграм КатериниБагато людей виїжджають із провідниками, сподіваючись, що так безпечніше. Ну так, якщо провідник платить оркам на блокпосту, то, найімовірніше, цю машину не розстріляють.