«У нас часто створюють штучні рамки, в які не вписується низка, як я вважаю, талановитих художників. Жорсткої цензури як такої немає, але є люди, які мають певний смак, вихований у вищих навчальних закладах, і вони кажуть: «Це мистецтво, а це — ні». Я — не мистецтвознавець, тож не даватиму таких оцінок. Але у нас є яскраві емоційні автори, які оригінально висловлюють свої думки, по-своєму бачать певні речі, які є «неформатом» для багатьох. І саме їм я хотіла дати можливість висловитись», — коментує художниця, організатор виставки Яна Голубятнікова. —Це Олександр Жуковський, Костянтин Терещенко, Олександра Баранченко, Євген Подубієнко та інші. Їхні роботи доволі зухвалі, вони викликають різні емоції, змушують думати, шукати. В наш час складно чимось здивувати, коли так багато епатажу. Але, можливо, і не треба. Варто просто творити, говорити. Можна називати це по-різному, головне — відчувати спільну мистецьку атмосферу. Адже ці люди поруч. Вони залишаються тут, не їдуть у мегаполіси. І незважаючи на те, що ми вважаємось провінцією, це наше культурне середовище, і нам треба знати одне одного, обговорювати, критикувати».
Місцеві критики виставку сприйняли неоднозначно. Звучить багато подяк організаторам за старання, є схвальні відгуки на деякі роботи. Втім, спробу назвати експозицію в цілому сучасним мистецтвом поділяють не всі. «Перший досвід, продиктований бажанням просувати щось інше, — як мінімум, цікавий. Як максимум — вимагає осмислення помилок (найперше — експозиційних, бо олдскульна «шпалерна» розвіска «вбила» навіть цілком пристойні роботи) і більш вимогливого кураторського відбору в наступних проектах», — зазначає у своєму відгуку арт-критик Юлія Манукян.
