Неподалік від Херсона розкинувся величезний, майже безлюдний, піщаний масив у понад 200 тис. га. Можливо, ви колись чули про українську Сахару? Або про найбільшу пустелю в Європі? І перше, і друге – неправда. Це – Олешківські піски. Одне із семи чудес України. Фактично – напівпустеля, де можна зустріти як високі бархани (місцеві називають їх кучугурами), так і оазиси з озерцями, деревами, земноводними, птахами, вовками і ящірками. Назва походить від міста Олешки, що за кілька кілометрів.Територія пісків складається із семи арен: Каховська, Козачелагерська, Олешківська, Чалбаська, Чулаківська, Іванівська, Кінбурнська. У 2010 році указом президента України на території Козачелагерської та Чалбаської арени створено Національний природний парк «Олешківські піски» площею 80 тис. га.
Парк є природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання. Так зазначено на сайті нацпарку.
У 2015 році Національний банк України випустив срібну монету номіналом у 10 грн і нейзильберову номіналом у 2 грн, присвячену Олешківським піскам.
Звідки піски?
Історія утворення величезного піщаного масиву була предметом дискусії серед науковців, адже ще кількасот років тому тут росли дерева, а в степах випасали худобу. Найімовірніше, антропогенний фактор зіграв ключову роль. Спочатку люди вирубали ліси, потім агресивно використовували територію як пасовище, а вітер, пожежі та зменшення опадів теж зробили свою справу. Кажуть, за часів барона Фальц-Фейна, засновника заповідника «Асканія-Нова», на цих землях випасали сотні тисяч овець із його господарства.
У середині минулого століття радянські господарники висадили довкола пісків близько 100 тис. га лісу, аби зупинити рух піщаних масивів на Олешки та Херсон, а також протидіяти піщаним бурям. Нині ліс безконтрольно палять і вирубують, а пустеля розростається. Втім, попри ці проблеми, Олешківські піски залишаються дивовижним туристичним об’єктом, який може приносити регіону і популярність, і гроші. Звичайно, за умови розумного підходу, в якому бізнес не шкодить природі.
Знімки пісків із Google Earth. Протягом останніх 20 років територія пісків значно збільшилася внаслідок підпалів і безконтрольної вирубки лісуЯк доїхати?
Із Херсона до Олешківських пісків дорога займе трохи менше години, якщо їхати власним транспортом або організованою групою туристів. Дорога пролягає трасою Е97 через Антонівський міст, Олешки, у напрямку села Раденськ, перед яким треба звернути ліворуч і здолати пару кілометрів уже піщаною дорогою.
На сьогодні відвідування території нацпарку без супроводу їхнього гіда або без узгодження з адміністрацією заборонено. Про це повідомляють на головній сторінці сайту НПП «Олешківські піски».
Це пояснюють тим, що територія парку межує з військовою частиною і полігоном, на якому періодично відбуваються навчання зі стрільбами. Полігон перебуває у відомстві Міноборони. У радянські часи його використовували для тренувальних польотів військової авіації. Пілоти вправлялися у бомбометанні.
Відтоді тут періодично знаходять залишки бомб, які виринають з-під кучугур після буревіїв, а потім знову ховаються в пісках. В останні роки колекцію військових відходів поповнюють гільзи та залишки інших снарядів українських вояків.
Ландшафти
Їдучи з Херсона, протягом години ви можете бачити степ, широкий Дніпро, ліс і пустелю. Самі по собі такі ландшафти утворюють цікаве поєднання. Однак в Олешківських пісках з’являється особливе відчуття віддаленості від цивілізації.
Через постійне переміщення піску кучугури змінюють свій вигляд і місце. Сьогодні тут високий насип, а через кілька днів – лише хвиляста гірка. Кожної пори року піски красиві по-своєму. Взимку насипи вкриті шапками снігу, весною з піску витягуються зелені пагони різнотрав’я, невеликі озера наповнюються водою, на сонце вилазять грітися ящірки.
Найгарячіша в усіх смислах пора наступає влітку. Пісок прогрівається до 70 градусів, гарячі потоки піднімаються вверх і розганяють хмари. Тому дощі тут бувають рідше, ніж у Херсоні чи Олешках. Влітку тут треба бути особливо обережним. Відійшовши від краю пустелі 1-2 км, в одноманітному ландшафті легко заблукати. Мобільний зв’язок тут працює погано.
Восени погода більш ласкава, сонце гріє не так сильно. В цей період туристи полюбляють ходити в Олешківські піски на кілька днів, із палатками. Біля оазисів знаходять білі гриби (з них роблять фірмовий салат із зеленню та їдять сирими), а воду можна пити навіть з озер. Звичайно, якщо знаєте, з яких.
Фауна і флора
Доволі розмаїтий як для пустелі рослинний і тваринний світ Олешківських пісків. Із хижаків тут водяться вовки і лисиці. Можна зустріти сліпака піщаного, ємуранчика, а в хащах і біля лісів є дикі кабани. Крім того, чимало ящірок, вужів, жаб, трапляються навіть степові гадюки, черепахи. Серед птахів поширені такі види: крижень, журавель, сова, орлан-білохвіст, вивільга, зяблик, лунь степовий.
Чимало й рослин. У низинах, де збирається більше вологи, росте береза дніпровська, шовковиця, сосна кримська. Зустрічається болотяна папороть, валеріана, ромашка, маслинка вузьколиста, конюшина, авран, шавлія, дика груша, звіробій та багато інших.
Туризм
Керівник туристичної компанії «ХерсON» Павло Білецький говорить, що тур в Олешківські піски доволі популярний серед гостей.
«У нашому розкладі цей тур записаний як щотижневий, але в сезон поїздки організовуємо двічі або тричі на тиждень, залежно від набору групи. Сезон може тривати цілорічно, але щоб були враження як від пустелі, то краще їхати влітку, а найактивніше про піски питають уже з середини квітня», – каже Павло.
З його слів, минулого року вони привезли в піски близько 2 тис. туристів, що склало майже третину від усіх відвідувачів. Втім, каже Білецький, в Олешківських пісках, як і в багатьох місцях Херсонської області, не вистачає власне туристичного продукту.
«Є локація – красива, казкова. Але коли туди потрапляє група туристів, доводиться все витягувати на харизмі гіда, історіях, легендах.
Якщо цього не буде, через півгодини людям стає нецікаво. Ми ведемо діалог із нацпарком, просимо зробити парковку, обрізати дерева, кажемо: прокладіть маршрут, щоб на ньому були цікаві позначки, а не просто таблички, можна звести якусь оглядову вежу… Виходить, що кошти за вхід вони беруть, а територія не розвивається», – додає Павло Білецький.
Експерт зазначає, що є великий попит на тури на квадроциклах по пісках. Щотижня вони отримують запити на цей продукт, але ніхто не здає техніку в прокат. На території пісків достатньо місць, де можна прокласти маршрут для квадроциклів, не лише по території нацпарку.
«Олешківськими пісками потрібно займатися, створювати туристичний продукт, аби там можна було робити щось іще, крім походів красивими місцями. А ще великий пласт роботи – це промоція. І це стосується не тільки пісків. Глобально на ринку України ми нікому не треба, бо про нас ніхто не знає. Треба знімати і поширювати круті відео, писати статті, всіляко рекламувати. І водночас розвивати територію. Туризм – це завжди баланс між навантаженням на природу і прибутком. Якщо він витримується, тоді всі задоволені», – вважає Павло Білецький.
Що взяти із собою?
Якщо ви зважилися прогулятися пустелею індивідуально чи у складі організованої групи, не завадить підготуватися і прихопити кілька необхідних речей, які зроблять перебування в пісках комфортним і безпечним.
Використовуйте зручний для походів одяг, обов’язково закрите, комфортне взуття, головний убір, сонцезахисні окуляри.
Варто мати із собою хоча б літр питної води, за бажанням – легкий перекус.
Дотримуйтесь пішохідних стежок, правил протипожежної безпеки, не засмічуйте територію.
Не забудьте про фотокамеру або приготуйтеся зробити десятки селфі та фото на смартфон. Репортаж із пісків гарантовано збере десятки і сотні лайків у соцмережах.
Текст і фото: Іван Антипенко
opinionua.com