Що відомо про долю Ігоря Колихаєва, проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» розпитав у його сина Святослава.
– Остання інформація, яка з’являлася в ЗМІ про місце перебування вашого батька – це Чонгар. Чи маєте ви якісь нові дані?
– Після Чонгару він уже був у Таганрозі. І останнє, що відомо – його вже перевезли углиб Росії. Коли виходили люди з новорічних обмінів (обмін полоненими між Україною та РФ – ред.) у грудні та лютому, розповідали про нього, що бачили його там.
– Чи відомо, де саме його утримують? В якомусь СІЗО?
– Я не знаю точно, яке це СІЗО. Та і люди, які виходять, вони не можуть сказати, тому що там їм не кажуть, що це за місце. Тримають у камері десь вісім людей. Але от останні три місяці в мене немає інформації, де він перебуває. Тобто з обмінів поки зі мною ніхто не зв’язувався.
У Таганрозі батько перебував понад рік. Це мені відомо з Координаційного штабу. Тобто, їм надають цю інформацію ті, хто виходить із полону. А потім вже їх етапували вглиб Росії. Це остання інформація, станом на лютий. Сьогодні я не можу сказати, де він перебуває.
«Час іде вже на дні»
– Є інформація про його стан здоров’я?– Кажуть: здоров’я в нього вже у такому критичному стані. Є проблеми з ногою, у нього якесь там захворювання виявилось, шкірне. Він там вже, кажуть, майже не ходить. Ставлення теж дуже погане. Тобто він – на межі.
– А ті люди, які виходили з полону, не говорили, чи надається йому якась медична допомога?
– Ні, майже не надається. Був такий, як мені сказали, період, коли він навіть не вставав. Тобто стан настільки погіршився. Йому намагалися допомогти, тільки коли ситуація була вкрай критична зі здоров’ям. Тільки тоді щось почали там робити.
Я не буду його відокремлювати, там в усіх така історія. Я просто не хочу вдаватися у деталі, це дуже чутливі речі – що з ними роблять, як вони з ними поводяться. Але я вам скажу, що це дуже важко і час іде вже на дні. Я розумію, що люди так довго витримувати все це не можуть, особливо ті, які там вже по три роки перебувають.
– Що ще вам відомо про умови його утримання у РФ?
– Умови в усіх однакові, там немає якогось особистого ставлення до людей за віком чи статусом. Все це не має значення. Ну погані умови, там взимку було холодно, майже не спали через холод. Їжа теж бажає бути кращою. Розумієте, коли я з ними спілкуюсь (колишніми полоненими – ред.), вони настільки пригнічені, вбиті цією ситуацією, що вони не хочуть це згадувати. Тому я питав чітко про мого батька, його стан здоров’я та ставлення до нього. І ставлення, я вам скажу таке, як і до всіх або навіть гірше.
«Відчуваю розпач»
– Яку інформацію ви отримуєте від української влади про вашого батька?– Продовжую писати листи Координаційному штабу та отримувати ті ж самі відповіді, формальні. Відчуваю, чесно кажучи, розпач, байдужість. Не можу зрозуміти це ставлення. Не розумію та не хочу розуміти, чому з ним так поводяться? Чому до його ситуації така відкрита байдужість? Чому не хочуть зі мною комунікувати? Чому не дають розголосу цій ситуації? Можливо, це комусь зрозуміло, а мені ще ні. Але я хочу розуміти та мати уявлення, що буде з моїм батьком, як буде країна його захищати, чи буде взагалі, а якщо не буде, то хочу розуміти, чому?
– На вашу думку, чому Росія не віддає його на обмін?
– Моє бачення таке, що якщо є воля та поставлене завдання повернути ту чи іншу людину, то країна може знайти механізми, може знайти вирішення цього питання. Якщо завдання такого немає або навпаки є завдання не робити цього, то так воно і буде виглядати.
Я роблю зі свого боку все, що в моїх можливостях, аби якось вирішити цю ситуацію, аби зрозуміти ставлення до мого батька. Якщо є якісь перешкоди з російської сторони, то мені про них не відомо.
У Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими повідомили, що під час останнього великого обміну, який пройшов з 23 до 25 травня, РФ повернула в Україну 120 цивільних полонених. Втім, і Коордштаб, і правозахисники зазначають, що Росія переважно ігнорує списки, які подає українська сторона для обміну певних осіб.
– Чи ви намагалися надсилати самостійно листи до РФ, щоб дізнатися про місце перебування вашого батька?
– Ні, я не надсилав, я писав в організації, які роблять туди запити. Вони отримували відповіді, але в них завжди одна відповідь – звертатися до Червоного Хреста. Вони прямі відповіді не надають. Червоний Хрест – як медіатор між Україною та Росією, тому там кажуть, що Червоний Хрест має всю інформацію. Я йду до Червоного Хреста, але там відповіді немає. Український Червоний Хрест навіть не знає, чи доходять їхні листи-запити до російських установ. А російський Червоний Хрест не хоче спілкуватися, тому що каже: ви маєте йти до Червоного Хреста за місцем вашого проживання.
Я сподіваюсь, що ті, хто має і повинен захищати батька, не тільки як мера чи політичну особу своєї країни, а як громадянина, як людину, яка виконувала свої обов’язки, сподіваюсь, що ці люди звернуть на це увагу та не допустять найгіршого сценарію для моєї родини.
- Мер Херсону Ігор Колихаєв зник у червні 2022 року. За словами його радниці, посадовця затримали біля однієї з комунальних установ, де працювали співробітники виконкому. Поки російські силовики вилучали жорсткі диски та відкривали сейфи, Колихаєва тримали у кайданках та під озброєною охороною в окремому приміщенні. Потім його вивезли у невідомому напрямку.
- У вересні 2023 року Міжнародний комітет Червоного Хреста підтвердив, що Колихаєв має статус полоненого. Російська сторона подала його до відповідного списку.
- З початку повномасштабного вторгнення з російської неволі вдалося звільнити 295 цивільних українців. Це 249 чоловіків і 46 жінок, наводить статистику речник Коордштабу Петро Яценко. За приблизними підрахунками правозахисників, Росія продовжує тримати ще близько 2000 цивільних заручників.
