«Тату, я в фіналі! Слава ЗСУ, слава Україні!» – 15-річна Софія присвятила свій виступ на чемпіонаті Європи з карате батьку, військовослужбовцю 126-ї окремої бригади 30-го корпусу морської піхоти. Нещодавно дівчина виборола 2-ге місце на міжнародному турнірі, який проходив у Польщі.Для батька ця подія була не менш значущою, ніж для доньки.
«Це перші міжнародні змагання Софії, і одразу такий результат. Звісно, я дуже пишаюся. Вона трохи засмутилася, що це не перше місце, але у спорті, як і в будь-якій боротьбі, бувають невдачі і поразки. Головне – не здаватися, вдосконалюватися, тренуватися і йти вперед до перемоги», – говорить він.
Свої слова Сергій доводить власним гідним прикладом. До широкомасштабної війни з росією він займався міжнародною логістикою. 23 лютого 2022 року подав документи на робочу візу до Європи, а вже наступного дня його життєві плани були поставлені на довгу паузу.
«Перші два тижні був приголомшений. Разом із кумом вирішили, що насамперед маємо відвезти родини у безпечне місце. Поворотним моментом став день, коли до Одеси підійшли ворожі кораблі і почали гатити по берегу з артилерії. Тоді я зрозумів, що пора діяти. Так разом із кумом ми пішли до війська», – згадує військовий на псевдо «Glück».
Його позивний у перекладі з німецької означає «удача» або «щастя». Свою удачу Сергій випробував під час боїв на Кринках.
«Ми тримали один із флангів плацдарму, відстань до ворожих позицій була до 70 метрів. Постійно працювали артилерія та авіація ворога. За добу вони скидали на невеликий клаптик землі десятки КАБів, земля двигтіла. Але найважчим був захід та вихід, – зізнається «Glück». – Пам’ятаю, ми сиділи в окопах, чекали своєї черги на завантаження у човен. Але група, що прибула човном, який мав забирати нас, понесла дорогою важкі втрати і мусила повернутися. Я розумів, що цієї ночі ми залишимося тут. Листопад, окопи холодні, зігрітися ніяк… Відправив хлопців розвідати, чи не можна використати як сховище позицію, завалену КАБом. Хоча й розумів, що навряд чи з цього щось вийде. Якесь провидіння, як кажуть, нам допомогло. Мої бійці натрапили на позицію дружнього підрозділу, які саме виходили на евакуацію. І нам віддали на цю ніч повністю обладнане укриття – з теплими речами, водою, навіть з чайником. От це справді була удача».
Сергій зауважує, що у свої 43 роки усвідомив, що найціннішими на війні є найпростіші речі, на які у цивільному житті ти просто не звертаєш увагу, бо не відчуваєш їхнього дефіциту.
«Зокрема, це вода. На Кринках з нею були великі проблеми. Якось ми півтори доби вимушені були обходитися без води. І це після активного бою, коли кожен відчуває страшенне зневоднення. Неподалік нас була криниця, але ворог навмисне садив туди снайперську групу і підійти до неї було неможливо», – каже Сергій.
Його мрія така ж, як і у всіх українських воїнів – повернутися додому з перемогою.
«До родини, до доньок, які дзвонять кожен день, хвилюються. Але зараз маємо боротися. Інших варіантів немає», – підсумовує «Glück».
126 окрема бригада територіальної оборони м.Одеса