Під час окупації тут перебували сотні дітей. Медичний персонал працював у критичних умовах, ризикуючи власною безпекою. Працівники лікарні повідомляли, що на той час лише у відділенні анестезіології новонароджених перебували на лікуванні майже 200 немовлят. Частина з них – залишені батьками.
Зараз лікарня попри постійні обстріли та руйнування продовжує працювати. Лікарі здійснюють виїзні консультації у пологових відділеннях Херсону та області. Про роботу закладу в умовах війни, виклики для медиків і перспективи розвитку лікарні проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» поговорив з її директоркою, заслуженою лікаркою України Інною Холодняк.
До початку повномасштабного вторгнення у медзакладі працювали приблизно 1200 осіб, розповіла директорка. Зараз у лікарні залишилося близько 400 працівників.
– З початком повномасштабного вторгнення робота закладу повністю перепрофільована, і вона змінилася відразу. Це зовсім не та робота, яку ми надавали до війни.
Перше питання – це обсяги медичної допомоги. До повномасштабного вторгнення Херсонська дитяча обласна клінічна лікарня була єдиним закладом у Херсонській області, який надає всі види спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги дитячому населенню.
Ми лікували до війни близько 20 тисяч дітей в стаціонарних умовах і в амбулаторному центрі надавали медичну допомогу – до 80 тисячам дітей, які лікувалися у нас. Також ми надавали медичну допомогу дітям із вкрай важкою патологією. Це були реконструктивні операції.
«Евакуювали дітей з окупації»
Кількість лікарів, які працювали до війни, становила до 200 осіб. Наразі їхня кількість зменшилася до 70, каже директорка. У перші дні окупації Херсону в лікарні перебували близько 600 пацієнтів, пригадує Інна Холодняк. На той час вирував Covid-19 і заклад був переповнений. Кілька місяців російські військові не втручалися у роботу лікарні, і деяких дітей вдалося перевезти на підконтрольну владі України територію, розповіла вона.– В час окупації на період від пів року до дев'яти місяців ми були забезпечені лікарськими засобами, харчами, які могли надалі використовувати. Благодійною організацією «Таблеточки» діти з онкогематологічною патологією були вивезені на підконтрольні владі України території разом з лікарем. Надалі продовжували лікування вже за кордоном і у Львівському онкоцентрі.
Але всі пропагандистські російські канали повідомляли, що то вони дуже гарно забезпечували ліками. Хоча ліки, які вони привозили як гуманітарну, так звану, допомогу, не були потрібні нашому закладу, була потреба зовсім в інших лікарських засобах. Окупанти привозили «Біцилін», яким наразі користуються лише у ветеринарній практиці. На сьогодні в нас у жодному протоколі його немає.
Реанімаційні відділення і важкохворі діти, які потребували серйозної терапії і вартісних засобів, отримували їх лише завдяки волонтерській допомозі. Їм якимось чином вдавалося перевозити ліки з підконтрольної владі України території.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
Деокупація і нові виклики
З часом російські окупаційні сили таки зайшли до лікарні та запропонували директорці співпрацювати. Інна Холодняк каже, що відмовилася і була змушена залишити заклад. Втім, вона продовжила керувати ним дистанційно і підтримувала зв'язок із завідувачами відділень та іншими фахівцями, які забезпечували роботу лікарні.Перед деокупацією місто залишилося без опалення, води, електрики та зв'язку. Це стало величезним викликом для лікарів, згадує керівниця.
– Це було дуже-дуже складно і змушувало переміщатися по лікарні, підсвічуючи собі ліхтариками, телефонами. Оперували, в операційних надавали медичну допомогу дітям, також підсвічуючи собі допоміжними засобами освітлення.
Ліфти не працювали, а слід зазначити, що хірургічні і реанімаційні відділення, як, мабуть, по всій країні, будували на верхніх поверхах. Так було зручно, там світло, чисто, менший ризик інфекційних захворювань – так вважалось раніше і так будувалися приміщення. Ліфт не працював, підіймали хворих на ношах на п'ятий, шостий поверхи. Це було досить складно.
У нас у всіх в памʼяті залишилася історія підлітка, який потрапив під обстріл і залишився з ампутованою верхньою кінцівкою. Він пройшов вже всі етапи реабілітації, він ходить з розумною верхньою кінцівкою, але хлопець мріяв стати футболістом. Наразі ця мрія трошки змінилась, але він залишився живий.
«Діти поступали зі значною крововтратою»
При відступі з правобережної Херсонщини російські військові замінували регіон. Після цього почали регулярно його обстрілювати. Відтоді у дитячій обласній лікарні збільшилася кількість пацієнтів з мінно-вибуховими травмами, каже директорка. Хоча перші такі випадки сталися ще на початку окупації.– З періоду деокупації близько 140 дітей з різними видами мінно-вибухових травм поступили до лікувального закладу. Завдяки діям медичного персоналу, злагодженій роботі й допомоги лікарні Охматдит, Інституту серця – жодної дитини втрачено не було. Жодна дитина в лікарні від мінно-вибухових трав не померла.
До війни такої патології серед дітей ми не мали. Але з перших днів війни до нас під час окупації надходили дітки з авто, які були обстріляні окупантами при намірах виїхати, адже не було «зелених коридорів».
Діти, які отримали тяжкі поранення, їх не пропускали до лікувальних закладів, через це діти зперебували вдома тривалий час, потім, якимось чином, невідомо як, доставлялися до лікарні. Ну і діти з тяжкими пораненнями почали надходити до лікарні теж. Це був такий значний виклик, це перепрофілювання, це дуже швидка реакція на те, що дитина потребує негайної допомоги, тому що діти поступали зі значною крововтратою.
Зараз через постійні обстріли Херсону до лікарні потрапляють діти з пораненнями та гострою реакцією на стрес, розповідає Інна Холодняк. Деякі випадки бувають складними.
– Діти до нас надходили, на очах яких загинули батьки, на очах яких загинув братик, сестричка. Це також такий великий виклик і для лікарні, і для того, що нам довелося переформатувати дещо свою роботу в цьому плані.
У нас була дівчинка, яка отримала поранення серця. Ми надали їй допомогу, яка стабілізувала стан. Вона була відправлена до Інституту серця, прооперована. Уламок дістали, він був у серцевій сумці, і далі дитину відправили. Зараз дитина жива-здорова, з нею все добре, з нею все гаразд. Але не всі історії закінчуються так красиво.
У нас був хлопчик, який отримав тяжку травму. Він був засипаний у підвалі, де вони заховалися з родиною. Його братик 6-річний загинув, а він тривалий час був у комі, і стан його був досить важкий. Ми також його стабілізували, полікували і на реабілітацію відправили до Львова. На сьогодні стан його задовільний, він здоровий і з ним все гаразд. Але у нас є і дітки, які отримали тяжкі мінно-вибухові травми, внаслідок яких ампутовані кінцівки, з важкими пораненнями, вони до теперішнього часу проходять подальше лікування, реабілітацію і ще навіть не дійшли до питання протезування кінцівок.
«Безпека передусім»
Після звільнення Херсону російська армія неодноразово обстрілювала лікарню, зазначила директорка. Один із корпусів, де надавали медичну допомогу дітям віком до трьох років, на сьогодні майже на 50% зруйнований. Тож безпека пацієнтів і медичного персоналу наразі в пріоритеті, каже керівниця.
– З перших днів війни у нас у підвальних приміщеннях, окрім пацієнтів та медичного персоналу, перебувало населення, яке проживало навколо лікарні. Під час обстрілів вони теж там перебували, жили, ми їм допомагали, надавали їжу.
Потім, після деокупації, ми зрозуміли, що потрібно створювати безпечні умови і створили операційно-реанімаційну палату. Завдяки благодійним, громадським організаціям. В укритті зробили 10 палат для перебування.
У нас в укритті є палата для дітей з особливими потребами, є ігрова, є кімната ментального здоров'я для медичних працівників і для дітей, у нас в укритті є спортивний зал, укриття забезпечено генератором, водопостачанням, є вільний wi-fi, ну, така собі маленька лікарня.
Створені всі умови для того, щоб діти, які перебувають в укритті, відчували, по-перше, себе в безпеці. Це саме головне. А по-друге, умови там досить комфортні для перебування, завдяки військовій адміністрації, волонтерам і громадським організаціям. У нас є габіони, ми забезпечені дизель-генераторами, у нас є старлінки, фільтри для води.
«Мрія – мирне лікування дітей»
Попри особливості роботи під час війни, директорка лікарні налаштована розвивати медзаклад. Також вона впевнена, що досвід, здобутий фахівцями цієї лікарні, знадобиться при деокупації інших регіонів України.
– Ми наразі продовжуємо працювати над питанням щодо розширення послуг в поліклініці. Також мрії на майбутнє – створення реабілітаційного центру, який буде займатися комплексною реабілітацією, яка буде стосуватися і психічного, і фізичного здоров'я.
Наразі актуальним є питання щодо створення повноцінного відділення психіатрії, яке також має бути, неонатології, дитячої реанімації, питання онкогематологічних захворювань дітей, рідкісних захворювань.
Ми дуже зараз багато працюємо і продовжуємо розширяти наші лабораторні послуги. Постійно працюємо над подальшим розвитком і говоримо про те, що у нас ще дуже величезне буде завдання – це допомагати Кримській дитячій і Сімферопольській дитячій обласним лікарням щодо впровадження стандартів лікування і допомоги дитячому населенню. Ми думаємо, що мрії здійснюються, все це буде відбуватися. Найбільша мрія – це деокупація всіх територій України, віримо в ЗСУ. Ми дитяча лікарня. Ми хочемо займатися мирним лікуванням мирних дитячих хвороб.
- 11 листопада 2022 року українські військові звільнили Херсон і правобережну частину області. Лівобережна Херсонщина наразі залишається під контролем російських військових.
Дарина Довгопʼята