Як українці в Олешках продовжують жити в умовах війни, окупації та гуманітарної кризи – в інтервʼю проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» розповіла начальниця Олешківської міської військової адміністрації Тетяна Гасаненко.
За словами посадовиці, деякі населені пункти Олешківської громади буквально зникли з карти України. Найбільших руйнувань зазнали села Підстепне, Піщанівка, Заплава, а також саме місто Олешки. Особливо критична ситуація в Козачих Лагерях, Підлісному та Солонцях. Кринки, де до війни проживало близько тисячі людей, зараз повністю знищені – там немає жодної вцілілої будівлі. Більш-менш стабільною можна назвати ситуацію в селах Костогризово, Радинське та Челбурда, розташованих далі від лінії фронту, повідомила Гасаненко.
«Немає обстрілів – немає надії»
Начальниця МВА розповідає, що отримання будь-якої інформації з окупованої території стає дедалі складнішим. Люди бояться спілкуватися з міркувань власної безпеки, а проблеми зі зв’язком та електропостачанням лише ускладнюють ситуацію.
– Є проблема зарядити мобільний телефон або мати зв’язок, щоб з’єднатися навіть з рідними, не кажучи вже про органи влади. Тому інформація стає все більш обмеженою.
За її словами, найскладніший період в окупації – тоді, коли відбувається ротація сил російських окупантів.
– Кожні нові окупанти, які приходять на територію громади, намагаються для себе щось вкрасти, зруйнувати, заселитися в ті квартири чи будинки, які ще не були заселені. Вони знущаються, відбирають, вбивають. Для них немає цінності життя ніякого – ні людини, ні тварини. Ну і зі слів самих жителів – складно тоді, коли обстрілів немає. Тому що всі ці обстріли дають надію на те, що територія буде звільнена.
«Дронові атаки на людей»
Гуманітарна допомога практично недоступна жителям Олешок, зазначає Гасаненко. Часом стаються смертельні провокації.– Було оголошено, що в місті Олешки окупанти будуть видавати гуманітарну допомогу. Люди вночі, рано-вранці 6 грудня збиралися на території селища, щоб отримати цю гуманітарну допомогу. Але насправді відбувалася дронова атака, були загиблі, були поранені.
Як повідомляє начальниця МВА, гуманітарну допомогу або якісь соціальні виплати привозять до села Раденська. Але це відбувається дуже ситуативно і дуже рідко.
– Тобто жителі мають їхати або в місто Скадовськ, або в села Скадовської громади – Залізний Порт, щоб отримати деякі виплати. Причому це не означає, що якщо комусь вдалося проїхати страшною дорогою, під дронами, дістатися до місця призначення – то вони в цей день отримають якусь допомогу, соціальну виплату чи пенсію. Працівники окупаційних органів влади можуть просто оголосити ракетну небезпеку, зачинитися і за цілий день взагалі не вийти до людей.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
«Без води, газу та електрики»
Вже понад рік у багатьох населених пунктах громади відсутнє електро- та газопостачання, а після руйнації Каховської ГЕС немає і водопостачання.
– Якщо говорити, наприклад, окремо про водопостачання, то до повномасштабного вторгнення Олешки, Козачі Лагері, Кринки мали централізоване водопостачання. Наразі воно повністю зруйноване. В інших населених пунктах люди користувалися приватними свердловинами, деякими користуються і зараз. Але говорити про якість цієї води надзвичайно складно, тому що ніхто не оцінює її санітарний стан.
На світанку 6 червня 2023 року стало відомо про часткове руйнування греблі Каховської ГЕС. Українська влада звинуватила у підриві греблі російські окупаційні сили, які захопили, замінували і контролювали гідроелектростанцію від 24 лютого 2022 року. Російська окупаційна адміністрація натомість стверджувала, що це ЗСУ вночі обстріляли і пошкодили греблю Каховської ГЕС. Численні експерти заявляли, що руйнування греблі відбулося, найімовірніше, через закладення великої кількості вибухівки на ГЕС, яку контролювали війська РФ.
За словами Гасаненко, електропостачання присутнє тільки у двох населених пунктах громади – це Раденськ і Костогризове. Це ті села, які найбільше віддалені від лінії бойових дій.
– Люди намагаються встановлювати генератори для того, щоб зарядити мобільні телефони, мати зв’язок, діляться з сусідами, які цього не мають. Намагаються підтримувати один одного в цих страшних умовах окупації. Ми знаємо про те, що інфраструктура майже вся зруйнована. Та, яка не зруйнована, вона замінована вже або буде замінована в разі відходу окупантів з цієї території. Вони обов’язково це зроблять, тому що їхнє таке завдання – знищити все.
На території громади працює всього декілька магазинів, розповідає посадовиця. Ринок у тому вигляді, в якому він працював до повномасштабного вторгнення, вже не функціонує – він повністю зруйнований. Також є декілька аптек, однак якість місцевих ліків незадовільна, додала Гасаненко.
– Процес постачання [ліків та продуктів] впливає на рівень цін. Все, що продається в Олешках, має непомірно завищену ціну, навіть порівняно з тимчасово окупованими Каланчаком, Скадовськом і іншими територіальними громадами.
Окупаційна влада регулярно через підконтрольні їм ЗМІ та телеграм-канали звітує про різну соціальну підтримку місцевих жителів, зокрема компенсації на придбання вугілля для опалення своїх будинків, а також щодо інших видів комунальних послуг. Повідомляється також про додаткову грошову підтримку пенсіонерів та родин із дітьми.
«Проживає не більш ніж 7 тисяч людей»
У громаді залишилися переважно люди похилого віку і маломобільні особи, які не мають змоги виїхати, та ті, хто їх доглядає, каже посадовиця.– Кількість жителів Олешківської громади значно зменшилася. Тому що до повномасштабного вторгнення проживало близько 40 тисяч осіб. Після першого року окупації ми прорахували, що на території громади залишалися близько 16 тисяч жителів. Але після того, як підірвали Каховську ГЕС, я думаю, що на території громади залишається не більш ніж 7 тисяч людей. З них десь 3-4 тисячі – це жителі самого міста. Але наголошую, що ці цифри досить приблизні.
Економічна активність на території громади відсутня, адже всі підприємства зруйновані або розграбовані, повідомила Гасаненко.
– Там на їхньому місці [підприємств] – просто пустир. Тому говорити про якусь економічну активність зовсім не можна. Працюють деякі комунальні підприємства, які зареєстрували окупанти. У місті все поросло травою, все зруйноване, купа сміття після підтоплення, тому ситуація надзвичайно складна.
У громаді працює одна лікарня, втім, послуги там можна отримати лише з російським паспортом, а на екстрені виклики швидка допомога, як і рятівники, не виїжджає. Щоб робити якісь оперативні втручання, необхідно звертатися в Каланчак, у Скадовськ або навіть їхати до Сімферополя. Обов'язково треба мати страховий медичний поліс РФ. Про екстрену медичну допомогу взагалі мова не йде – там небезпечно пересуватися, тому, звісно, ніхто на виклики не виїжджає. Якщо людина, не дай Боже, потребує медичної допомоги, вона має дістатися безпосередньо в лікарню [самостійно]. Лікарів дуже мало, багато з них виїхали на підконтрольну Україні територію.
Освіта і повернення в окупацію
За період окупації владі РФ так і не вдалося відкрити ні одного освітнього закладу на території громади. Тетяна Гасаненко переконана, що це свідчить про патріотичний дух місцевих вчителів, які не погодилися працювати за російською програмою.– Окупанти деякі школи намагалися запустити, але в них нічого не вийшло. Звісно, що ті [діти], які бажають навчатися, мають можливість вчитися в українській школі онлайн. У нас таких чотири школи, де навчається понад 1700 учнів, хоча до війни це було майже 4,5 тисячі учнів. Деякі діти й батьки, які зараз проживають на підконтрольній Україні території, ухвалили рішення відвідувати заклади там, де вони зареєстровані як внутрішньо переміщені особи.
Голова громади також розповіла, що їй відомо про спроби українців повернутися в окупацію після того, як вони пожили на вільній українській території. Вона розповіла про причини таких рішень та дій.
– Ми не можемо говорити про те, що люди повертаються туди обов’язково на постійне місце проживання. Деякі їдуть на якийсь короткотривалий період, комусь треба допомогти вивезти маломобільних родичів, комусь треба владнати якісь питання з нерухомістю. Оскільки періодично з’являються оголошення окупаційної влади про те, що вони вилучають квартири та будинки. Якщо не з’являються господарі, вони (окупаційна влада) їх забирають у «комунальну» власність для того, щоб потім продавати.
За словами посадовиці, окупанти не підтримують спроби людей, які довгий час перебували на підконтрольній Україні території чи проживали за кордоном, повернутися в окупацію.
– Всім відомо про те, що створено такий фільтраційний пункт у «Шереметьєво» (Москва), де проходять так звану фільтрацію. Інколи ця фільтрація триває годинами, може тривати й добу, наприклад, коли людям ставиться безліч запитань, а може бути відмовлено на в’їзд без жодного запитання і без жодної відповіді.
«План дій після деокупації вже є»
Гасаненко стверджує, що окупаційна влада не припиняє утиски місцевого населення, а тільки їх посилює: фільтрації, обшуки, перевірка мобільних телефонів.– Є факти викрадення наших жителів. І я схильна думати, що навіть не про всі факти нам відомо, тому що ми їх так само фіксуємо, передаємо до відповідних органів. Людей, які зникли, повернути дуже складно, навіть враховуючи те, що цим займаються міжнародні, волонтерські організації.
Втім, попри тиск окупантів, у громаді залишаються люди, які повсякчас проявляють свою українську позицію, наголошує вона.
– Я безмежно пишаюсь тим, що є такі жителі в Олешківській територіальній громаді. Я чітко розумію, що після деокупації вони належним чином будуть відзначені органами влади. Я вдячна тим, хто, попри те, що вже третій рік перебуває в окупації, але все ще підтримує наші українські цінності й залишається стійким, я бажаю їм мужності. Але, з іншого боку, я бажаю, щоб ці люди завжди думали перш за все про своє життя, яке є найціннішим і найдорожчим. І за будь-якої можливості намагалися залишити територію, яка перебуває під постійними обстрілами.
У влади вже є план дій після деокупації громади. За словами Гасаненко, такий план існує по кожній громаді Лівобережжя, яке зараз контролює РФ. На її думку, це свідчить про готовність місцевої влади до процесів деокупації. Це покроковий план з найпершого дня визволення територій – від встановлення там захисних споруд до пунктів видачі гуманітарної допомоги.
Юлія Щетина, Дарина Довгопʼята