У ЛИТВІ ПРО ТЯГИНЬ ПОКИ ЗНАЮТЬ НЕБАГАТО
Ми вже писали, що віртуальний музей фортеці Тягинь має 6 залів, у яких представлені майже 100 артефактів. Його можна відвідати за посиланням. Укрінформ розповідав і про археологічні експедиції на Тягині до широкомасштабного вторгнення, і про долю артефактів, які уникли рук окупантів та колаборантів, і про те, як створювався віртуальний музей. А також про першого дослідника фортеці, засновника херсонського «Музею історії та старожитностей», на базі якого створений обласний краєзнавчий музей, Віктора Гошкевича – археологічне вивчення пам’ятки поблизу с. Тягинка він розпочав у 1914 році.
Як каже Наталя Бімбірайте – керівниця проєкту, в рамках якого створений віртуальний музей фортеці Тягинь, – дуже важливо презентувати нашу культурну спадщину за кордонами України.
У групі тих, хто презентував проєкт у Каунасі, – докторка історичних наук Світлана Біляєва, яка протягом шести років до повномасштабного вторгнення очолювала Південну середньовічну експедицію Інституту археології НАН України. Зараз археологиня не лише працює зі студентами в українських університетах, а й продовжує розвінчувати російські міфи про так звану «новоросію».
Музей Вітовта в Каунасі, створений у 1919 році, показує історію від давніх часів до сучасної армії. Для експозиції про херсонську фортецю виділили центральну залу на першому поверсі – саме там, біля скульптури Великого князя Вітовта, на постаменті стоїть тепер макет твердині. Фортеця Тягинь – це пам’ятка археології, вона знаходиться під землею, тож для створення її обґрунтованої, науково достовірної моделі знадобилися спільні зусилля вчених-археологів, істориків, архітекторів, і підтримка громадських організацій (ГО Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір» і ГО Культурний центр Україна-Литва).
Науковиця, працівниця музею Вітовта, докторка історичних наук Лайма Буцевічютє (Laima Buceviciute), яка вивчає кордони Великого князівства Литовського, каже, що наукові дослідження про південь України часів князя Вітовта відомі, проте саме про Тягинську фортецю знають дуже мало. А ще вона вважає, що локація для виставки про Тягинь обрана правильно, адже розповідь про справжню середньовічну історію українського Півдня – це зараз також зброя, яка науково спростовує міфи російської пропаганди.
- Художниця з Литви Ірина Трома створила тоді біля розкопок «портал», з якого, як вона казала, українські археологи дістають литовські артефакти. А потім вона повернулася в Литву і створила у ботанічному саду Вільнюса ще один «портал», який творчо поєднав Україну й Литву, археологію та мистецтво. Зараз ми не привезли фізично ті артефакти, які були знайдені в Тягині протягом шести років експедицій. Натомість ми привезли мистецькі роботи, на яких можна побачити ці артефакти і відчути атмосферу Тягині. Всі роботи мають елементи ручної вишивки – це дуже чутлива матерія, яка показує, скільки рук доклалося до нашої пам’ятки. Через цю виставку ми хочемо передати нашу любов до цієї землі, – каже кураторка виставки.
На презентацію прийшли не лише фахівці, а й представники української діаспори, а також вимушені переселенці, зокрема ті, які вивчають литовську мову на базі Культурного центру національних спільнот. Пані Олена інженер за освітою, вона вже пенсіонерка. До 2014 року мешкала у Донецьку, потім перебралася у Сіверськодонецьк (тоді – Сєверодонецьк), а коли й це місто окупували росіяни, знайшла прихисток у Литві.
- Я дуже зворушена тим, що побачила сьогодні. Мені дуже важливо, що ця виставка – про спільну історію України й Литви, з огляду на те, що зараз відбувається в Україні та світі, – каже пані Олена.
Директорка військового музею імені Вітовта Ріта Малінаускєнє (Rita Malinauskiene) говорить, що литовці не вважають Вітовта загарбником, адже формування князівства відбувалося дипломатичним шляхом, і що таке спільне історичне минуле впливає і на те, якими є сучасні стосунки між двома народами. Малінаускєнє також погоджується з тим, що Велике князівство Литовське – це тогочасний прототип Європейського Союзу.
- Усі виставки у нашому музеї йдуть «у глибину». І цією виставкою ми «копаємо» такі теми, які пов’язують Вітовта з Україною. Цікаво, що українці, зокрема військові, які перебували у Литві на реабілітації і відвідували музей, історію і саме епоху Вітовта знають ліпше, аніж литовці. Литовцям подобається знати, що наша країна була «від моря до моря», але вони не можуть пов’язати це з контекстом. Для наших археологів та істориків ця виставка також дуже важлива, – коментує Ріта Малінаускєнє.
Цією виставкою, яку зараз привезли в Литву українці, співпраця з музеєм не обмежиться. Директорка музею Вітовта Великого розповіла, що вони вже готують нову виставку, яка відкриється у 2025 році й буде присвячена військовій інженерії: фортифікаційним спорудам від давніх часів до нинішніх. І тут є дуже цікавою тема визначення лінії фортифікаційних споруд на півдні України часів Вітовта.
- Треба брати від Аккермана. Також на Дніпрі стоїть ще одна фортеця Вітовта – Дашів (нині Очаків, – авт.). І якщо Аккерман – це на заході, а Тягинь – на півдні, то ми бачимо лінію фортець, яка так чи інакше була пов’язана з Вітовтом. Не забуваймо про порт Кочубіїв. І ще є багато різних легенд про інші фортеці по цій лінії – археологи сперечаються щодо цього. Але так чи інакше ця лінія вздовж узбережжя Чорного моря пов’язана з будівництвом часів Вітовта, – каже професорка, керівниця Південної середньовічної експедиції Інституту археології НАНУ Світлана Біляєва.
Ця лінія розглядається і як фортифікаційна, і як така, де були митниці та торгові порти – тобто йдеться про тогочасну торгівлю, економіку, каже Біляєва.
Ці дослідження однаково важливі і для Литви, і для України. Тому українська команда, яка привезла в Литву виставку, радо пристала на пропозицію вчительки литовської мови Рамунє Поташнікової розказати про Тягинь під час відкритого уроку історії для учнів 8 та 11 класів українського підрозділу місцевої приватної школи. Це діти з України, які мають можливість навчатися, зокрема, за підтримки меценатів, українською мовою за литовською програмою. Вони вивчають литовську як іноземну, а українські мова, література та історія для них – обов’язкові предмети. Загалом у цій школі з 1 по 11 класи навчається 450 українських дітей. Сама Рамунє гарно володіє українською мовою, має українське коріння (її батько – українець, мама – литовка, народилася вона у Києві, жила в Україні до 2021 року). На думку вчительки, такі уроки живої історії потрібні не лише дітям, а й дорослим.
Виставка працюватиме у музеї Вітовта в Каунасі до 2 січня 2025 р., а вже 17 січня повернеться в Україну і буде представлена у Чернівцях.
За словами Наталі Бімбірайте, проєкт «Фортеця Тягинь – форпост європейської історії українського Півдня» впроваджується очолюваною нею ГО «ІРЦ «Правовий простір» в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).
Ірина Староселець, Укрінформ
Фото автора, Олени Афанасьєвої та музею Вітовта Великого