«Катували по три-чотири рази на день. Мішок на голову, кудись притягнули, штани зняли, дроти до пальців та статевих органів під'єднали, догори ноги зав'язали стяжками, заду наручники одягали, а з боку електрошокерами б'ють. Я ходити не міг, я повзав».
Це із розповідей двох херсонців, які перебуваючи в російському полоні, за їхніми свідченнями, пережили сексуальне насильство. Вони розповіли проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» про свій досвід у полоні. Деякі подробиці херсонці озвучують вперше для ЗМІ.
Вони кажуть, що з огляду на велику психологічну травму, далеко не кожен може знаходить в собі сили розповідати про пережите. Є багато чоловіків і жінок, які досі не повідомляють про скоєний проти них воєнний злочин правоохоронні органи та не звертаються за психологічною допомогою – воліють взагалі не говорити про це.
Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК) є одним із воєнних злочинів, злочинів проти людяності або формою геноциду. Це закріплено в положеннях міжнародного кримінального права.
Роман Третьяков розповідає, що під час російської окупації Херсонщини занурився в рух спротиву, про що знало чимало місцевих жителів. Тому, коли за ним прийдуть, було питанням часу. Його затримали російські військові, увірвавшись в помешкання херсонця. Перед цим провели низку обшуків у будинках його родичів.
Чоловік провів у полоні РФ 19 з половиною місяців, його змушували зізнатися в диверсійній діяльності, але він так і не зізнався.
– Я колись давно, майже 25 років тому, служив у спецзагоні «Морський острів Майський». Це спецзагін ГУР був. До повномасштабної війни я був резервістом ТрО (територіальної оборони). Коли почалася повномасштабна війна, то я прийшов, став в ряди ТрО. Виконував спеціальні завдання в складі групи. Після затримання в серпні 2022 року мене повезли в ізолятор тимчасового утримання і почали там катувати … Три рази на день.
«Я не міг ходити, я повзав»
Катуваннями окупанти вимагали надати дані про членів начебто диверсійних груп, які перебувають в регіоні, каже Третьяков.Тримали в одиночній камері, де було ще 5-8 людей. Сиділи всі на підлозі, бо ліжок не було.
– Мішок на голову, і кудись там притягнули, штани зняли, дроти до статевих органів під'єднали, а у бік шокерами бʼють. Ноги догори привʼязують стяжками. Позаду наручники, струм підключають до пальців, до статевих органів.
Після цих катувань вони листок дали, щоб я писав, тому що розмовляти я вже не міг, настільки мені погано було. Я ходити не міг, я повзав. Ну, а вони продовжували це робити. Це тривало два тижні. Хтось з них стріляв мені в коліно, а я направляв пістолет в лоба собі, просив, щоб мене вбили, бо вже терпіти не міг. Але я ні в чому не зізнався, нікого не здав.
Після цього Романа тримали в ізоляторі тимчасового тримання (ІТТ), потім – майже місяць у вʼязниці в окупованому Криму.
Потім катування знову поновилися.
– Кажуть мені: «Новий електроприлад привезли, такий чудовий, ще ні на кому не пробували. На тобі випробуємо». Я в них запитую: «Що вам ще треба від мене? А вони кажуть, що «чисто перевірити прилад».
За словами Романа, перед катуванням «новим приладом» його допитували з використанням детектора.
– Потім почали випробовувати цей прилад. Руки в наручники, в кімнати перебували 8 ФСБшників. Я так зрозумів, в них ротація була і перед тим, як поїхати, вони вирішили просто «повеселитися». Робили це по черзі. Один сідає на мене, натягує наволочку на голову, інший ллє воду. Тобто, я дихаю водою. Проблема в наволочці, що вона тоненька і воно дуже облягає, тобто, можливості дихати немає зовсім. Отак вони ллють, і ллють, і ллють.
Вже коли майже непритомний, вони роблять хвилину паузи й включають струм від цього приладу. Ну, він дуже потужний. Тобто мене лежачи на спині силою струму перевертало на бік і вигинало в інший бік. Я так намагався наручники висмикнути, що до кісток все було здерто.
За словами Третьякова, в такий спосіб його катували безперервно протягом 8 годин. У чоловіка на руках помітні глибокі шрами. Роман пояснив, що це сліди від порізів, коли він намагався вкоротити собі віку.
– Це я різався там, бо не міг вже терпіти. Десь більше бутля крові витекло. Але вони мене вирішили врятувати – зашити. Після останніх катувань, я випросив, щоб мені морфій вкололи, знеболили. Бо в мене все дуже боліло, я нічого не міг, ворухнутися не міг.
Романа Третьякова окупаційним судом засудили до увʼязнення в колонії, але оскільки до так званого вироку він відсидів 19 місяців у СІЗО на Чонгарі, його випустили.
Вийшов Третьяков на свободу навесні 2024 року і тільки тоді дістався вільної України.
«В голові одна фраза: «Це все!»
Ігор Бондаренко потрапив у російський полон після спроби виїхати з захопленої армією РФ Херсонщини через окупований Крим. Він каже – знав, що його вже розшукують.Після затримання російські військові традиційно забрали телефон, в якому поновили видалену Ігорем інформацію, яка стала приводом для катувань.
– Мене затримали, закрили в металевому контейнері у серпні 2022 року. Не дивлячись на те, що він був білого кольору, сидіти там, коли вдень +38 градусів – це доволі некомфортно. Вночі там було холодно, а вдень жара була така, що можна було з глузду з'їхати.
Чоловік перебував із замотаною головою тривалий час. Він не знав, де він.
Російські окупанти казали, що відвезуть його до Криму, але весь час тримали на Херсонщині.
– Мене везли, витягли з автобуса, зняли ганчірку з голови. Переді мною була яма 2х4 метри, і ще були такі ж дві поруч, але закопані. В цій ямі лежали вже мертві люди. Переважно це були чоловіки, жінок там не було. Мене запитали: «Хочеш до них?» Я сказав: «Ні». У мене над головою позаду прозвучав постріл. Кажуть, в такі моменти перед очима все життя проходить. Ні, у мене просто в голові звучала одна фраза: «Це все!».
Тоді російські військові зімітували розстріл Бондаренка.
«Зупинилися лише коли кров хлинула»
Ігор згадує, як його відвезли в інше місце, де декілька днів допитували й били.– Потім вони почали просто електрошокером мене бити, частіше в спину. Перед цим запитували, чи все нормально в мене з серцем. Я не встиг навіть відповісти на це питання, і вже відчув, що таке електричний струм. Це тільки в кіно люди можуть витримати побиття струмом. Ще можна фізично витримати, коли тебе ногами копають, а от електричний струм – ні, ти не витримаєш.
Херсонець зізнається, що тільки нещодавно усвідомив, що є жертвою сексуального насилля.
– Мені в штани запускали руку, стискали статеві органи так, що я завивав, як Вітас (український та російський естрадний артист, який співає фальцетом – ред.). Наприклад, вони (російські військові) одного разу були п'яні, я так розумію, що вони принесли черенок від швабри й намагалися через шорти мені його впихнути в задній прохід. Коли хлинула кров, вони зупинилися.
За словами Ігоря, такі тортури окупанти проводили протягом трьох днів. Від подальших знущань врятувала медична карта, яка була у чоловіка під час затримання.
– У мене вірусний Гепатит C і коли вони про це дізналися, то боялися до мене потім навіть доторкатися. Я зрозумів це, коли один з них зайшов і сказав таку фразу: «Якщо ти будеш зараз кров'ю плюватися, я тебе застрілю». З цього дня вони просто перестали мене бити й торкатися мене, тільки шокером по спині.
Чоловіка, за його словами, змусили записувати проросійські відео, зареєструвати та вести проросійський телеграм-канал. Ігорю вдалося переконати окупантів в успішності цього каналу. Вони були впевнені, що змогли його завербувати, тому погодились відпустити херсонця.
«Не кожен може зізнатися»
Роман та Ігор кажуть, що катуваннями українців керують та безпосередньо займаються переважно співробітники російської ФСБ. Редакція не може цього незалежно перевірити.Сексуального насилля у російському полоні зазнає чимало чоловіків, але не кожен може про це розповісти, кажуть співрозмовники.
«Я знаю у Херсоні двох людей, які були в полоні, які досі нікуди не звертались. Досі ні з ким не спілкуються. От, наприклад, у нас є така спільнота – «бранці Херсона». Вони навіть туди не вступили. Я до них підходив, казав, хлопці, давайте, зверніться. Але люди просто не хочуть. Не кожна людина може зізнатися, що з ним це робили. Те, що я зараз розповів вам, я два роки про це майже нікому не розповідав. Просто не розповідав. Ще є багато того, що і вам розповісти не можу», – сказав Ігор Бондаренко.
Втім говорити про такі кейси, як сексуальне насилля щодо чоловіків у російському полоні, важливо, наголошують колишні полонені.
«Якщо завдяки цій інформації хоч одна людина повернеться звідти, я буду щасливим чоловіком», – додав Третьяков.
Обидва чоловіки повідомили, що надавали інформацію про все, що з ними сталося у полоні, представникам Комісії ООН, а також українським правоохоронним органам. Вони кажуть, що після пережитих тортур досі мають проблеми зі здоровʼям, що потребує чималих фінансових витрат.
Чоловіки нарікають на те, що в Україні досі не урівняли в правах військових та цивільних полонених, хоча і тих, і інших катують однаково.
«Військові полонені, вони отримують якийсь статус, допомогу. Ми, щоб довести свій статус, щоб отримати фінанси якісь, щоб хоча б борги віддати, щоб полікуватися, оббиваємо стільки порогів. Це треба вирішувати на рівні міністерств, Верховної Ради, щоб якось прирівняти таких полонених. Різниця ж немає: знущаються і над тими, і над тими», – зауважив Третьяков.
У громадських організаціях, які займаються допомогою постраждалим від насильства на сексуальному ґрунті, кажуть, що цільових державних програм з реабілітації людей, які отримали такі моральні і фізичні травми, поки немає. Є тільки певні напрацювання громадських організацій щодо допомоги жінкам-жертвам сексуальних злочинів. А зараз, поки що, чоловіки, які зазнали сексуального насильства, звертаються по допомогу до лікарів чи психотерапевтів.
«Повноцінної реабілітації для чоловіків. Те, що пропонують, це якісь часткові виїзди кудись, це чиєсь бачення, але це не система реабілітації», – повідомив «Новинам Приазовʼя» голова чоловічого об’єднання ALUMNI Олексій Сівак – херсонець, який також пройшов російський полон та створив громадську організацію, яка допомагає іншим постраждалим чоловікам.
На його думку, перше, що потребують чоловіки – допомоги у розв'язанні соціальних питань, а потім проблем зі здоров'ям та психікою: «У нас ніякої допомоги не надано, навіть якщо зверталися за якоюсь грошовою допомогою, переважно відповідають – чоловікам допомоги немає. Є загальні питання, в яких потрібна допомога. Якщо медицину брати, то там практично у всіх однакові проблеми – стоматологія це 100%, гастроентерологія теж. Тут швидше не вистачає комплексного підходу саме до тих, хто пережив полон».
- Російське масштабне військове вторгнення в Україну триває від ранку 24 лютого 2022 року. У Росії заперечують, що ведуть проти України загарбницьку війну і називають це «спеціальною операцію». Також російська влада заперечує, що скоює злочини проти цивільних жителів України.
Розповсюджені знущання
Представниця Офісу Генерального прокурора, начальниця управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, пов’язані із сексуальним насильством Анна Сосонська розповіла «Новинам Приазовʼя», що чоловіки ще рідше повідомляють про сексуальне насильство, ніж жінки.Однак, в реальності російські військові вчиняють цей воєнний злочин щодо українських чоловіків часто.
«Дуже типово для росіян (військових РФ) застосовувати такі види СМПК до чоловіків, як катування електрострумом по геніталіях, підвішування за статеві органи, побиття статевих органів, погроза зґвалтуванням, і зґвалтування.
Це складно, тому що у нас досі патріархальне стереотипне суспільство, де чоловікові відведена роль бути сильним і мужнім. І тому, дійсно, чоловіки не бажають повідомляти про такі факти. Бажають більше повідомляти про факти катування, нелюдського поводження, маскуючи цими термінами сексуальне насильство, яке відбувалося стосовно них. Ми проводили велику освітню роботу з територіальними громадами, і на центральному рівні, співпрацювали з неурядовими громадськими організаціями з освітніми проєктами. Це допомогло зрушити цю глибу з місця. Тому що наразі чоловіки звертаються до нас самі. Зараз чоловіки більше розуміють суть цього злочину, що про такі факти треба повідомляти, тому що це ще один патерн у вчиненні Росією геноциду стосовно українського народу», – зауважила вона.
Сексуальне насильство — дії сексуального характеру, які не пов'язані з проникненням; крім того, є сексуальне домагання — будь-яка форма небажаної вербальної, невербальної чи фізичної поведінки сексуального характеру, яка призводить до порушення гідності особи.
Сексуальним насильством, що пов'язане з війною, також є зґвалтування, сексуальне рабство, примушування до зайняття проституцією, примусова вагітність, примусова стерилізація, інші форми сексуального насильства, подібні за тяжкістю (наприклад, погрози зґвалтуванням або сексуальним насильством (або їх спроби), примус до спостереження за сексуальним насильством над іншими людьми, каліцтво жіночих/ чоловічих статевих органів, тортури сексуального характеру, примусове оголення, примусове утримання чоловіків та жінок в одному приміщенні тощо).
Куди звертатися?
Керівниця напряму підтримки потерпілих від сексуального насильства під час конфлікту (СНПК) Офісу Генпрокурора Валерія Батуринська повідомила «Новинам Приазовʼя» , що у квітні 2023 року в Україні розпочав працювати Координаційний центр підтримки потерпілих та свідків, куди можуть звертатися постраждалі. Наразі там працює 28 фахівців, які координують взаємодію потерпілих та свідків зі слідчими та прокурорами.«Вони здійснюють комплексну підтримку потерпілих та свідків лише за їхньою попередньою згодою і дотриманням принципу конфіденційності. Наразі Координаційний центр здійснює супровід 1 тисячі 103 осіб, з яких 65 осіб є постраждалими від СНПК, з них 53 – чоловіки. І окремо є супровід дітей, яких повернули в Україну після примусової депортації», – каже вона.
За словами Батуринської, фахівці центру здійснюють оцінку потреб, зокрема в соціальній, медичній, психологічній та юридичній підтримці.
«Серед потреб, які є у постраждалих чоловіків, безпосередньо – необхідністю проходження реабілітації, як медичної, так і психологічної. Це відбувається лише за згодою самої людини. Окрім того, кожному нашому потерпілому ми надали інформацію щодо соціально-економічної допомоги. На сьогодні є пілотний проєкт від глобального фонду, де постраждалі від СНПК мають право отримати проміжну репарацію у вигляді грошової допомоги – 3000 євро. Окрім того, є фонди, які безпосередньо надають фінансову допомогу на придбання тих самих ліків або проведення певних медичних обстежень. Так само покриваються питання працевлаштування», – запевнила представниця Офісу Генпрокурора.
Редакція не може в умовах війни підтвердити свідчення людей про сексуальне насильство російських силовиків над ними в умовах неволі, але правозахисники задокументували сотні таких свідчень. Відкрито кримінальні справи, тривають розслідування.
- Комісія ООН з розслідування щодо України повідомила в кінці вересня 2024 року, що задокументувала нові випадки катувань, які скоїла російська влада проти цивільних та військовополонених. У відомстві зібрали докази сексуального насильства, яке застосовували переважно до чоловіків у місцях позбавлення волі. Також комісії відомо про випадки зґвалтувань жінок у селах, що перебувають під російським контролем.
- Розслідування підтвердило, що тортури у кількох великих місцях несвободи на окупованих територіях, де утримували полонених, були узгодженими й поширеними. Докази вказують на скоординоване залучення окремих служб Росії до катувань, а також регулярне застосування сексуального насильства як форми тортур.
- За даними Офісу Генпрокурора, на сьогодні в Україні зафіксували 321 факт сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК). Більшість випадків стосуються жінок, втім, серед потерпілих є 115 чоловіків, а також неповнолітні дівчата і хлопці.
- Сексуальні злочини російська армія вчиняла в областях, що були під окупацією. Більшість із них в Херсонській області, на другому місці перебуває Київська область, на третьому – Донецька, потім – Харківська, Запорізька і Чернігівська.