Під час відкриття в Парижі першого дипломатичного представництва України Volia Space, на вході до Українського дому організатори розмістили штангу з труби та коліс, з якою тренувався в окупації на Херсонщині український легкоатлет Андрій Проценко.
Про підготовку до Олімпіади в окупації, про саморобний інвентар для тренувань та спорт під час війни український легкоатлет розповів в інтервʼю проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».
Український спортсмен у липні 2022 року виграв бронзу на Чемпіонаті світу, в серпні того ж року – срібло Чемпіонату Європи, а в березні 2023-го – срібло Чемпіонату Європи в приміщенні.
Цьогорічна Олімпіада запамʼяталася йому передусім великою кількістю глядачів.
– Дуже сподобалась Олімпіада тим, що дуже багато було глядачів. До цього я на жодній не бачив стільки. Звичайно, попередня Олімпіада була взагалі без глядачів, що дуже погано для результатів, для емоцій, не вистачало цього. Тобто зараз воно перекривало всі грані можливого. Дуже багато, дуже приємно, атмосфера і організація була теж на дуже високому рівні.
«Хотілося боротися»
Спортсмен зізнався, що безпосередньо своєю участю в цих іграх він незадоволений. Проценко виступав у секторі чоловічих стрибків у висоту, де кваліфікаційний норматив становив 229 см. Змагання розпочинали з планки 215 см. Українець не зміг узяти цю висоту тому завершив свої виступи на Олімпіаді.
– Я не задоволений взагалі своїм результатам. Я, можна сказати, просто з'їздив. Хотілося боротися, як і на попередніх Олімпіадах, за місце з початку в фіналі, а потім за призові місця. Але спорт не вибирає, коли травмуватися. І вийшло так, що я травмувався перед Олімпіадою. Думав, що зможу себе реалізувати на Олімпіаді, відмовляючись від стартів, але не вийшло.
У 2023 році спортсмен отримав травму коліна. Через це певний час підготовка до Олімпіади пройшла без стрибкових тренувань. Після відновлення Проценко повернувся на арену. Утім, найкращий результат сезону 2024 року в Проценка – 220 сантиметрів.
– У повсякденному життю воно не заважає. Тим більше, я перестав тренуватися, і мені здається, що воно в порядку. Але там є травма, є надриви менісків, які треба прибирати операційним шляхом, до чого зараз і готуюсь.
- Україна в медальному заліку літніх Олімпійських ігор 2024 року посіла 22-ге місце, маючи 12 нагород: : три золоті медалі, п’ять срібних і чотири бронзові. На Іграх у Парижі виступала найменша кількість українських атлетів за всі Олімпіади – усього 140 спортсменів.
Окупація та саморобні «тренажери»
Символом війни в Україні на Олімпіаді стала саморобна штанга з труби та автомобільних колес. Цей виріб багато транслювали в медіа, адже на такій штанзі Проценко тренувався, коли опинився в російській окупації на Херсонщині у 2022 році. Спортсмен не міг виїхати через активні бойові дії та ризик потрапити під обстріли. Тому йому довелося тренуватися майже місяць на саморобних «тренажерах».– Я згадував те становище, в якому я тоді був, як ми це все робили з моїм тестем. На той момент я не міг уявити, що це до Парижу дійде. Але дуже приємно, що нас пам'ятають, нас згадують, що весь світ нам допомагає. Звичайно, допомога стала меншою, але підтримка є. І це дуже добре.
За його словами, оригінал штанги залишився в окупації, а на Олімпіаді був представлений муляж. Також Проценко детальніше розповів про період російської окупації.
– Зустрів я війну в Херсоні. На той момент я готувався їхати на Чемпіонат України, щоб відбиратися на Чемпіонат світу в приміщенні. За день Чемпіонат України скасували, але я дитину відвіз до бабусі з дідусем, думав з дружиною та молодшою донькою поїхати на чемпіонат.
– Війна почалася, ми нічого не думаючи, просто зібрали речі, поїхали за старшою донькою в село. Туди вже приїхали, дізналися, що знайомі через міст не змогли переїхати, тому не наважилися їхати назад. Вирішили перечекати і так чекали майже місяць в окупації. Перші тижні туди військові російські не заїжджали. Було більш-менш спокійно. А потім все змінилося. Військові (РФ) їздили по вулицях. Я бачив з перших днів, як вони їздили по трасі на танках, проїжджали повз. А потім вони заїхали вже в центр села, і почали патрулювати село, шукати озброєних людей, мисливців, у кого є зброя, переслідувати місцеве населення.
Андрію Проценку довелося тренуватися в умовах окупації, пристосовуючи до цього все, що було під рукою.
– Був мінімальний комплект інвентарю, який заміняв бар'єри, штангу, навіть доріжку, я просто на підлозі вирівняв пряму, по якій я міг робити спеціальні вправи, бігати, тренуватися. Були різні сходинки, збиті з дошок, щоб з тою ж штангою заходити. І сама штанга мала не тільки два колеса, а можна надягати було ще різні колеса різної ваги, таким чином змінювати вагу, максимально яку я можу зробити – 78 кг.
«Тренувався, щоб не читати новини»
Спортсмен розповів, що під час російської окупації жив на краю села, тому не викликав підозр. Українець розповів, що його надихало і спонукало до тренувань.
– Взагалі перший тиждень окупації я читав новини і збирав рюкзак на всяк випадок, якщо знадобиться кудись йти. Тривожна сумочка чисто для мене. А з другого тижня вже почав відволікати себе спортом. Бо я не вважав, що я продовжу спортивну кар'єру. Я не уявляв, як це можливо. Просто, щоб менше читати новини, я тренувався. Багато друзів, дзвонили та підтримували. Згодом мобільний звʼязок та інтернет погіршилися. Але мені навіть вдалося подивитися Чемпіонат світу, на який я планував їхати, хотів боротися. Там Джанмарко Тамбері (італійський легкоатлет) намалював прапор України на одній руці і прізвища висотників – моє Проценко Андрій і Богдана Бондаренка. Це було дуже приємно, дуже мотивувало щось робити та боротися, продовжувати жити.
Gianmarco Tamberi, in a ???????? mask, has the names of Bodhan Bondarenko and Andriy Protsenko - two Ukrainian HJers not here - on his arm. pic.twitter.com/b0O7k8jY1b
— James Rhodes (@James_Athletics) March 20, 2022
– Було куди поставити штангу, якщо робити там присідання, якесь заходження на сходинку. Були дуги під посадку картоплі, їх я використовував як бар'єри – розставляв і перестрибував, імітував бар'єри. Вирівняв доріжку і робив спеціальні вправи, просто бігав, качав різні групи м'язів, які мені потрібні були. Ну і намагався себе підтримувати, розписав мінімальний план тренування на тиждень, та тренувався.
Виїзд з окупації
Жити в окупації морально було важко, каже спортсмен. Тривалий час родина не наважувалась залишати домівку через безпеку дітей. Втім, згодом Проценко з сімʼєю все ж вирішив виїжджати.– Через три тижні ми почали замислюватися про виїзд, через місяць ми зібрали речі, сіли та поїхали, бо історій було багато, хто як виїжджав до Херсону. У нас перший етап був – виїзд до Херсону. Ми сіли, поїхали. Хвилювалися, що буде сім блокпостів. Коли ми їхали, був спокійний приїзд, вільний, на мості нас перевірили російські військові, зрозуміли, що я спортсмен. Після того, як переїхали міст, був ще один пост при в'їзді до Херсону, там вже нічого не перевіряли.
Опинившись у Херсоні, чоловік став шукати більш безпечні шляхи виїзду з міста на підконтрольну владі України територію.
– На той час було дуже багато волонтерів, які підказували, підтримували, хто вже виїхав з Херсону. І це нам допомогло. Ми знали, до кого звертатися, хто виїжджав, і тільки дізналися, що є можливість виїхати через Снігурівку, сіли та поїхали. Проїхати сім блокпостів – це було, звісно, нервово. Ми не знали, куди ми їдемо. Бо ця дорога йшла через поля, через якісь місточки маленькі, адже центральні дороги були всі перекриті, там відбувалися військові дії й проїхати можна було тільки якимись польовими дорогами.
Проценко каже, що станом на зараз нікого з його рідних не залишилось на окупованій території. Всі вони залишили свої хати та нажите майно. Тепер є лише спогади.
«Спорт дуже політизований»
Андрій Проценко розповів, що під час міжнародних змагань українські спортсмени намагаються розповідати та показувати, що насправді зараз відбувається в країні, яку нищить Росія і не допускати до участі у змаганнях російських спортсменів. Проте у грудні 2023 року Міжнародний олімпійський комітет (МОК) заявив, що допустив російських і білоруських спортсменів до Олімпіади-2024 у нейтральному статусі.– Ми всі, як спортсмени, маємо невеличкий вплив на ці процеси за допомогою медіа. Ми розказуємо свої історії не тільки в Україні, а й у всьому світі. Це залежить більше не від України, бо в Україні всі об'єднані, а від всього світу, щоб не пустити Росію до участі в іграх. Більшість розуміють, що спорт дуже сильно політизований, і що його використовують політики у своїх цілях. Це відбувається у всьому світі, але вигідно деяким казати, що спорт поза політикою і на цьому будують свої плани, свою стратегію.
Загалом, каже спортсмен, цікавість до війни в Україні у міжнародної спортивної спільноти була в перший рік повномасштабного вторгнення. Зараз спостерігається втома від цієї теми, тому більшість намагається зараз не розпитувати про це.
– Всіх в Україні торкнулася війна і немає не то, що спортсмена, немає людини в Україні, якої не торкнулася ця війна з тієї або з іншої сторони. У всіх є свої проблеми, у всіх є свої труднощі. Життя втрачається кожен день. Це дуже важко, але журналісти, телебачення світове від цього втомилося, і їм хочеться чогось позитивного. Через це часто не складаються діалоги, але ми завжди намагаємось донести, щоб чули, що в нас війна продовжується, нічого не скінчилося. Ми заради цього і тренуємось, намагаємося донести цю інформацію світу, бо забувають.
«Хочу жити вдома»
Повномасштабна війна фактично поховала спорт у Херсоні, тренувальні майданчики та інша спортивна інфраструктура або зруйнована обстрілами або повінню через катастрофу Каховської ГЕС влітку 2023 року, каже Проценко.– Там, де я тренувався, це ШВСМ (Херсонська школа вищої спортивної майстерності – ред.) наша, був майданчик старенький, куди нам купили нові мати, але після підриву Каховської ГЕС воно все затонуло, і там нічого не лишилося. Все під мулом. Плюс розбивається вся інфраструктура, у житловий корпус поприлітали снаряди. Там теж нічого не лишилося, що не потонуло, то зруйноване вщент. Це можна сказати й про інші міста. Той же Бахмут, я там був, там був дуже гарний манеж, дуже гарний стадіон, гарні умови, а зараз там просто нічого немає.
За словами спортсмена, більшість зараз думають про закінчення війни, а вже потім про відновлення спорту там, де його зараз немає через бойові дії та руйнації. Сам Проценко каже, що перебуває в Польщі, але сподівається, що невдовзі повернеться в Україну.
– Так сталося, що я виїхав і переїжджав, не міг знайти свого місця, подорожував по Європі, деякий час жив у Португалії, Словаччині. Але наразі вже вирішили якось зупинитися, я не знаю, що буде далі. Може, я повернуся через пів року в Україну, буду шукати щось в Україні, бо я з родиною, дітям потрібно навчатися. Колись я мріяв подорожувати по Європі, але зараз я хочу повернутись додому і жити вдома.
Легкоатлет зізнався, що більше не будує довготривалих планів, тому не знає, чи буде брати участь в наступних Олімпійських іграх.
– Після минулої Олімпіади я казав, що буду готуватися. В цей момент мені важко сказати, що буде далі. Я не будую таких довгих планів. Я зрозумів, що це неможливо наразі. Бо я не знаю, що буде через місяць. Не те що через 4 роки. Так що я зараз вирішую ті нагальні справи, які є зараз, а далі буде видно.
Наступні літні Олімпійські ігри відбудуться 2028 року в Лос-Анджелесі.
Юлія Щетина