Під час російської окупації Херсону у 2022 році Сергій Чудинович залишався в місті і продовжував свою діяльність у церкві
Крім того, російські священники будуть проводити служби у церквах для місцевих жителів, де закликатимуть підтримувати війну і перекладатимуть відповідальність за неї на Україну.
Як Росія використовує релігію на окупованих територіях, як російські силовики поводяться зі священнослужителями та іншими місцевими жителями? Про ситуацію в окупації та особистий досвід в інтерв'ю проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» розповів настоятель Святопокровської парафії Православної церкви України (ПЦУ) з Херсону, протоієрей Сергій Чудинович.
Під час російської окупації Херсону у 2022 році Чудинович залишався в місті і продовжував свою діяльність у церкві, яка розташовувалась у мікрорайоні Корабел (Острів). 30 березня 2022 року стало відомо про його викрадення військовими РФ. Згодом чоловіка відпустили. Окупанти намагалися схилити його до співпраці, але український священник відмовився, через що зазнав тортур.
«Зло завжди маскують під хороше»
Чудинович розповів, як РФ використовує релігію, щоб працювати з місцевим населенням, та наскільки взагалі ця сфера в Росії пов'язана з владою.– Зв'язок абсолютний і прямий. Річ у тім, що релігійний чинник, вплив, в діяльності окупантів є наступним після силового і агресивного способу домогтися свого. І от як заходить інформація? Спочатку вона завжди заходить під виглядом чогось хорошого. Зло завжди маскують під хороше і заводять стару пісню про головне, що «Мір, дружба, браття, єдиная купель хрещення», натякаючи на Володимирове хрещення у Києві, а ми один народ, значить, ми тут, якби, маємо право, це наше коріння. Хоча, насправді, все це не так. Вони використовують саме церкву, бо до церкви у людей, як не крути, довіри багато. Я не можу сказати найбільше, але багато, дуже багато.
За словами Чудиновича, те, що Росія завозить священників зі своєї території на окуповані українські, свідчить, що для Кремля це принципово.
– А з іншого боку, є і багато колаборантів в середовищі священників. Безпосередньо це стосується Російської Православної церкви (РПЦ) в Україні, яка формально зареєстрована в державних органах влади в Україні як Українська Православна церква (УПЦ), хоча вона є, по суті, частиною структури російської православної церкви, тієї, яку очолює патріарх Московський. Цих священників багато. Шановні офіцери СБУ можуть зайти в будь-який храм Московського патріархату і там не кожен другий, там кожен перший схильний до колаборації. Далеко ходити не треба.
Служба безпеки України повідомила про підозру клірику Української православної церкви (Московського патріархату), який, за даними спецслужби, закликав до «приєднання» Херсонщини до РФ. Про це повідомляє пресслужба СБУ 22 липня. В СБУ зазначили, що зібрали доказову базу на Геннадія Шкіля – настоятеля храму УПЦ (МП) у тимчасово окупованому місті Гола Пристань на лівобережжі Херсонщини.
На підставі зібраних доказів слідчі СБУ заочно повідомили Геннадію Шкілю про підозру за двома статтями Кримінального кодексу України: виправдовування, визнання правомірною, забезпечення збройної агресії РФ проти України, глорифікація її учасників; колабораційна діяльність.
- Верховна Рада 19 жовтня 2023 року проголосувала у першому читанні за законопроєкт про заборону релігійних організацій, пов'язаних із РФ. В УПЦ (МП) заявили, що вказаний законопроєкт «не відповідає Конвенції з прав людини та Конституції України», а саму церкву назвали «самостійною і незалежною».
- За даними СБУ, станом на жовтень 2023 року з початку повномасштабної агресії РФ було відкрито 68 кримінальних проваджень щодо представників УПЦ (МП), з яких 16 – це митрополити церкви. Серед викритих злочинів – 20 фактів держзради та колабораціонізму. 26 фігурантам-представникам УПЦ (МП) повідомлено про підозру, а ще 19 уже отримали судові вироки.
«Ми завжди захищалися від РФ»
В одному зі своїх інтерв'ю херсонський священник казав про неминучість війни з РФ. Він пояснив, чому очікував цих трагічних подій та хто підготував його до цього.– Мій батько – священник ще з радянських часів, я жив у такому середовищі, в якому, наприклад, він нам заборонив дивитися радянське телебачення. Ви бачите перед собою людину, яка ніколи не бачила, от реально не бачила програму «Утренняя почта», була така розважальна програма на радянському телебаченні. Я завжди був в церкві в цей час. Нам дозволяли дивитися тільки «Мультик на замовлення» і «В гостях у казки». Більше ні. Я ображався на батька раніше. А потім я зрозумів, чому він це заборонив. Щоб оця вся дурня, яка сипалася в голови людей, його дітей не торкалася, щоб вони виросли вільними.
– Священники всі були маргінальними в Радянському Союзі людьми. Тобто на межі – або вони їх терплять, або вони в засланні, або поражалися в правах, як тоді говорили (поразка в правах – кримінальне покарання, що передбачає позбавлення засудженого певних особистих, громадянських та політичних прав – ред.). Це була складна ситуація. За нами постійно був контроль з боку Комітету у справах релігії.
– Мені була доступна історія, те що зараз називають правдивою. Я ще з 1980-х років знав, що оця історія про те що «на нас напав Гітлер, а ми невинні», що це не так. Розумієте, в школі я читав ці радянські книжки, а потім приходив додому і чув розмови дорослих серйозних людей, які говорили про це інакше. Росіяни з нами завжди воювали, ми завжди від них захищалися. Така була атмосфера інформаційна в родині, яка мені допомогла сформувати це бачення.
«Надивився на кров, поранення, вбивства»
Першого березня 2022 року у Херсоні стався бій між армією РФ та представниками Херсонської тероборони у Бузковому парку. Тоді більшість українських бійців загинули. Настоятель Святопокровської парафії ПЦУ брав участь у похованнях цих українських захисників.Чудинович зізнається, що ті події не сильно вплинули на його сприйняття повномасштабної війни. Ще з 2014 року, коли РФ захопила Крим та в Україні почалася антитерористична операція (АТО), він займався капеланською роботою. Священник не виключав своєї загибелі під час тих подій, які розгорталися на Херсонщині на початку повномасштабного вторгнення.
– Я надивився на кров, на поранення, на вбивства за ці 8 років, на той момент, достатньо. Масштаби – так, вражають. Я записку написав дружині, попрощався про всяк випадок, сказав, де мене поховати, якщо мене вб'ють, тому що така була ситуація.
— Вони (окупанти) поступово заходили з околиць Херсону, для остраху лупнули по Таврійському (самий густонаселений мікрорайон міста) тоді з гармат. Так от, я тоді сказав таку фразу, що ці всі великі мітинги, які були проти росіян (проти російської окупації – ред.) на початку великої оцієї війни і окупації Херсону, я думаю, що в великій мірі вони були спричинені цією великою жертвою оцих полеглих тероборонівців. Це підняло людей, це обурило їх, безумовно. Це були не тільки тероборонівці, це були просто цивільні. Я теж прийшов записуватися в тероборону – вони побачили, що я священник і сказали: «Йдіть звідси». І взагалі вони багатьох людей відсилали просто спостерігати на Антонівський міст, бо зброї не було.
«Армія РФ на Антонівському мосту шокувала»
За словами священника, на початку окупації багато людей загинули в різних містах Херсону. Оскільки інформація на той час була обмеженою про все, що відбувається, жителі вирішили йти на площу та мітингувати, каже він.
– Ми всі збиралися, пляшки мотали, крутили, розливали («коктейлі Молотова»), хтось робив їжаки (протитанкові). Ми всі були переконані, що по Дніпру буде опір як мінімум. Для нас було шоком те, що росіяни отак от запросто переїхали Антонівський міст. Ми опинилися у кільці – це був шок. Стало зрозуміло, що місто буде окуповане. Але швидко там адаптувалися, почали робити те, що могли.
Вимоги окупантів
Наприкінці березня 2022 року Чудиновича окупанти утримували у приміщенні Національної поліції. Згадувати про той період священнику особливо неприємно.– Вони були в масках, не можу сказати, хто вони були, звідки, але вони мене змушували зробити те, що мені дуже не хотілося робити. Вони вимагали, щоб я працював на них і називали себе представниками Російської Федерації, але без прізвищ, без звань, без посад. Обличчя їхні були закриті масками або балаклавою, або медичною маскою. Вони пропонували, щоб я служив богослужіння, займався соціальною роботою, а вони мали намір з руху, який у нас у церкві був, висмикувати активістів.
– Поставили переді мною кілька задач, передбачили канал зв'язку для того, щоб спілкуватися. Цьому передувала інша історія. Я вивіз свою сім'ю в Миколаївську область і повернувся наступного ранку у Херсон. Мій друг з Олешок каже, що треба 24 солдатів (українських) переправити з лівого берега на правий. Господь послав можливість, ми це зробили. Росіяни вимагали, щоб я його їм здав. Ще вони хотіли, щоб я їм здав одного зі своїх колег. Це священник Православної церкви України, який був бійцем тероборони.
«Досі страх темряви»
Щоб схилити священника до співпраці, окупанти вдавалися до різних «не хороших методів», каже він. Це як психологічний, так і фізичний тиск.– Ламають людей вони сильно. Їм ця цінність людського життя – це до лампочки, це не цікаво їм зовсім. Їм треба домогтися свого. Скажу вам так, що це неприємно дуже було. Спочатку вони нібито вмовляють, домовляються. Був такий момент, коли вони пропонували мені зробити відеозапис звернення до людей, щоб вони приходили брати російську гуманітарку. А я дурник тоді ще думав, що ми якось на цьому зійдемося та відпустять. А вони не відпустили. Навпаки, те, що я говорив, записували ретельно, а потім вже в кінці нашого спілкування вони мені, звичайно, дали добряче. Річ у тім, що я сказав таку фразу, що якщо я таке відео запишу, мені ж ніхто не повірить. Те, що я сказав, було зайве, без цього могло обійтися. Ну, а потім вони просто мене дезорієнтували, позбавили мене можливості бачити, контролювати процеси. Я досі зараз не можу бути в темряві. Ці блекаути на мене так вплинули, що я зараз знову перестав спати нормально.
«Все, тобі кінець»
Чудинович пояснив, що у полоні окупанти натягли на очі йому шапку та перетягували шийною хусткою дихальні шляхи. Після цього священника почали жорстко бити. Під час тортур вимагали від чоловіка певну інформацію, яка містилася в його телефоні.
– Потім вкинули у підвальне приміщення, в якому не було ні туалету, ні опалення, ні світла, нічого. Там абсолютно темрява була. Пити не давали. А потім прийшли, взяли мазок, зробили відбитки всіх долонь, пальців, сфотографували мене і сказали: «Все, тобі кінець». Пізніше повернулися, натягли шапку на очі знову, махали пістолетом біля голови зі словами «твоє життя скінчилося», потім душили мене, били, морально тиснули.
– Вони почали роздягати мене і взяли кийок, дали потримати в руку, а після цього сказали, що зараз зґвалтують мене кийком, що вони мені пошкодять і рану намажуть «фіналгоном» – це такий пекучий крем, який використовується в ортопедії. Вони поставили мене на коліна, той кийок намагалися впихнути. Не знаю, чи це Божа воля, чи це вони передумали. Ну, воля Божа, звичайно, що я врятувався від каліцтва. Вони домоглися від мене згоди на співпрацю. Я після звільнення пішов у контррозвідку СБУ, повідомив про факт насильного змушення до співпраці, пройшов фільтрацію, поліграф, і в держави до мене претензій немає.
«Ідеологічні вороги»
Український священник стверджує, що всі, хто потрапляє в російський полон, проходять фізичний та моральний тиск, дехто навіть відмовляється говорити про це. Але ці люди потребують обміну досвідом.– Я не знаю, чи багато людей, які це пережили, публічно прийняли рішення про це говорити. Це непросто. Це постійно занурює тебе в ті всі спогади, переживання. У мене пів рюкзака всяких коробок з різними ліками. Я не можу нормально спати. Коли блекаути почалися, воно все повернулося. Я знову почав хвилюватися, почав пити ті ліки, які вже давно не вживав. Я про це говорю, я прийняв таке рішення. Мені це не подобається, мені це дискомфортно, але я це буду робити. Я ухвалив таке рішення, це моє діло. Якщо це збігається з суспільним інтересом, якщо це буде виховувати людей.
Чудинович переконаний, що потрапив у полон до окупантів саме через те, що представляє інтереси церкви, яка є ворожою для них.
– Ми для них – ідеологічні вороги. Тому на початку повномасштабного вторгнення загинуло багато наших капеланів. Саме капеланів, священників, які турбувалися про моральний дух українського солдата. Ось чому я це підкреслюю.
- За даними проєкту «Релігія в огні», який займається документуванням фактів пошкодження релігійних споруд і воєнних злочинів російської армії проти релігійних громад, за час повномасштабного вторгнення РФ щонайменше 500 релігійних споруд в Україні зазнали різного ступеня руйнувань (станом на вересень 2023 року).
- За даними правозахисників, за час повномасштабного вторгнення представники окупаційних військ вбили чотирьох священнослужителів, ще 20 зникли безвісти.