Ідея створення в Херсоні музею, присвяченого феномену херсонського спротиву окупації, вже реалізується в колекції артефактів. Ініціатива належала Управлінню культури Херсонської міської ради. Згодом ідею підтримав Департамент економіки і інвестицій ХМР, адже під час пошуку міжнародних партнерів для проєктів відновлення треба не лише надавати статистику пошкоджень і руйнувань, але й розказувати про людей – про тих, заради кого це відновлення необхідне. «З перших днів деокупації ми розуміли – те, що зазнав Херсон в окупації й те, як місто чинило спротив, дуже важливо лишити для спогадів, і не лише для себе, а й для тих людей, які приїдуть до нас у місто після війни. До того ж у Херсоні завжди був великий краєзнавчий музей, де можна було дізнатися історію області. А ось аналогічного об’єкта про місто не було, й тому ми вирішили, що музею Херсона бути! І присвятити його варто саме нашому спротиву, щоб це було місцем нашої пам’яті, мужності, сили», – говорить начальниця Управління культури ХМР Світлана Думинська.
Збирати експонати та історії треба постійно
До збору артефактів й історій долучилася креативна громадська організація Центр культурного розвитку «Тотем». Вона побачила в ідеї Музею Спротиву можливість застосувати свій досвід і знання про сучасні європейські музейні експозиції, що розповідають про події, пов’язані з війною. Спитали думки й в експертів, адже такі ідеї зазвичай проходять довгий шлях, коли обговорюється все – і концепція, і можлива форма. Наразі експерти мають різні думки щодо того, хто саме має бути відповідальним за створення такого музею. Одні говорять, що це має бути партнерство громадських організацій, влади та міжнародної спільноти. Дехто каже, що така ініціатива має дистанціюватися від влади. Навіть щодо назви є різні варіанти – Музей Спротиву, чи музей «Я – Херсон», чи музей Звільнення пам’яті.«Це має бути модерний музей, до якого мають возити представників посольств чи державних діячів і розповідати про роль Херсона в цій війні. Херсон і Херсонщина були на вістрі удару, і показати це має окремий музей», – вважає Роман Кабачій, історик, журналіст, публіцист, музейник Національного музею історії України в Другій світовій війні.
Проте в одному всі експерти згодні: збирати експонати та історії треба постійно. Треба збирати навіть публікації у ЗМІ, бо іноді вони з часом зникають або губляться. Але що саме треба збирати, щоб донести історію Херсона до світу?
Пошкоджений внаслідок російського обстрілу план лікарні. Фото: Світлана Думинська
«Сьогодні існує тенденція, що музеї війни, музеї складної історії повинні розповідати більше про персональні долі – розповідати про війну не мовою битв, баталій, техніки, а саме через переживання цієї війни з різних поглядів. Але найголовніше – це концепція і відхід від цих (старих радянських – ред.) стандартів. Важливо (і є шанс), що хай навіть невеличкий, маленький проєкт, який не розкриє всю історію, але покаже мікроісторію цієї війни по-сучасному. Сучасне не завжди означає дороге. Це можуть бути побутові речі, але які несуть на собі ознаки війни. Треба вивчати іноземний досвід, шукати прості рішення в цих умовах, але такі, щоб людям було справді цікаво. Ненав'язливо, нешаблонно, неофіційно, не забюрократизовано, а по-людськи та просто душевно. Люди це відчувають», – говорить Ігор Пошивайло, Генеральний директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності (музею Майдану, Київ).
«Пошук артефактів – це найцікавіше»
Саме таким шляхом вирішили піти громадські активісти з Центру «Тотем». Разом з Управлінням культури вони збирають предмети-артефакти та записують пов’язані з ними історії. Деякі історії вже відомі, вони буквально лежать на поверхні, але для того, щоб їх розказати, потрібен «музейний експонат».«Пошук артефактів – це найцікавіше. Бо люди частіше за все говорять, що у них немає нічого такого цінного, що можна було б передати в музей, або пропонують уламки снарядів. А починаєш слухати розповідь – і артефакт знаходиться сам собою. А іноді навпаки – ти розумієш, що річ вже є частиною історії», – говорить кураторка «Тотема» Олена Афанасьєва. Одним з перших артефактів, які «Тотем» попросив для майбутнього музею, став фотоапарат, яким фотокореспондент медіаплатформи «Вгору» Олександр Корняков знімкував мітинги в окупованому Херсоні. Олександр знімав, як під час розгону мітингів людей били, в людей стріляли, затягували у буси. Проте в ті моменти він не думав, що може постраждати сам, більше хвилювався за техніку. Тому перший мітинг знімкував на мобільний телефон, а наступного дня взяв старий фотоапарат, який було б не так шкода. Частина фотографій, знята на цей старий фотоапарат, була технічним браком, проте навіть тих 20-30% фото, які вдалося зняти, стали відомими на весь світ – їх поширювали Reuters, The Times, The Guardian, BBC, тисячі інформагенцій та ЗМІ. Завдяки цим фото світ знав, що Херсон окупований, але не скорений. В цих кадрах закарбовані моменти, в які народжувалася новітня історія Херсона, її герої, її кров і плоть.
«Ми навіть не сподівалися на такий артефакт, просили футболку з логотипом «Вгору», яку, звісно, Олександр не вдягав в окупації. Отримали і футболку, і фотоапарат, і це дійсно початок потужної колекції», – говорить Олена Афанасьєва.
Фотоапарат, яким фотокореспондент медіаплатформи “Вгору” Олександр Корняков знімкував у Херсоні мітинги спротиву. Фото: архів Тотема
Пластикове відро дяді Гриші, тазик з водою і лялька-мотанка
Інший приклад – це пластикове відро Григорія Янченка, дяді Гриші – одного з найвідоміших волонтерів не лише Херсона, але й України. Це саме те відро, в яке він, перебуваючи в окупованому місті, зібрав для ЗСУ понад пів мільйона гривень. 20 липня Григорій Янченко приїхав в Херсон і передав артефакт Світлані Думинській, начальниці Управління культури ХМР. Здавалося б – сам артефакт дуже простий, але за ним неймовірна історія сили і єдності.
Світлана Думинська отримує від Григорія Янченка артефакт для майбутнього музею – те саме пластикове відро, в яке він збирав в окупації донати для ЗСУ. Фото з особистого архіву Світлани Думинської
Уявіть: ви бачите в музеї відро чи тазик з водою. Звісно, стає цікаво – до чого тут цей предмет? І з його опису, з супровідних документів, з фото та відео матеріалів складається історія. До речі, про тазик з водою. Цю історію розказав херсонський історик та політолог Дементій Білий. Весь час окупації він був у Херсоні, він писав статті для різних видань, у тому числі іноземних, робив аналітичні огляди, спостерігав і розповідав назовні про жалюгідні спроби росіян провести так званий «референдум» за приєднання до росії.
«У мене вдома, біля мого письмового стола, постійно стояв тазик з водою. Я був у списках на затримання, і, якщо хтось увірветься, я б міг встигнути кинути у воду мобільний телефон, через який я спілкувався з вільним світом й на якому було багато різної інформації. Логічне пояснення для тазика було таке: що у нас води немає, треба запасати. А для окупантів завжди був напоготові «чистий» телефон з нейтральною інформацією», – розказує Дементій Білий.
Ще один приклад того, як предмет розказує історію, – лялька-мотанка. Ми їх бачили багато, але ця особлива, бо пережила окупацію у херсонському управлінні освіти:
«В управлінні освіти вони (російські окупанти – ред.) скрізь влаштували собі їдальні, в кожному кабінеті, навіть у підвалі. Використовували наш посуд, ми його викинули, дуже бридко. Коли після звільнення я нарешті потрапила до свого кабінету, там був повний безлад. Це мене не здивувало. Здивувало, що на верхній полиці лишилася лялька-мотанка. Росіяни просто не розуміли, що для нас це також символ нашої української ідентичності, нашої традиції. Це все одно, що якби вони залишили в кабінеті український прапор», – розказує Начальниця управління освіти ХМР Наталя Журженко.
Лялька-мотанка, яка пережила окупацію в управлінні освіти. Фото: архів Тотема
У колекції артефактів є не лише унікальні предмети, але й типові. Наприклад, російські рублі з проукраїнськими написами, які робили не лише активісти партизанського руху «Жовта стрічка», але й пересічні херсонці, яким сподобалася ідея такої комунікації. Або прапор, зроблений з блакитної медичної маски й жовтої віскозної ганчірки – тобто в музеї може зберігатися не сам предмет, а практика його створення. Бо саме так херсонці висловлювали протест, коли вже не могли виходити на мітинги, а українські прапори доводилося ховати. Звісно, ефект був не такий, як від справжнього українського прапора, але дратувати окупантів і підтримувати своїх сусідів у найважчі часи цей винахід допомагав.
Прапорець, зроблений з медичної маски і віскозної ганчірки. Фото: архів Тотема, телеграм-канал Херсон-ТУТ
Саме Музей Спротиву має потенціал стати однією з відправних точок відновлення, потужним «місцем сили», яке лікуватиме колективну травму херсонської громади та притягуватиме людей – своїх, щоб поверталися, людей з інших міст України та інших країн, щоб могли доторкнутися і зрозуміти. Тому Центр «Тотем», разом з партнерами, вже створив збірку, для якої відібрали 20 історій і предметів – звісно, це далеко не все, але ці історії охоплюють різні сфери життя. Ця збірка презентує артефакти та історії, які допоможуть зрозуміти – що є Херсон, що означало бути херсонцем і українцем в окупації, адже феномен херсонського спротиву – це і є наша новітня ідентичність.
Збірку можна подивитися на сайті: www.khersonUA.org.
Якщо у вас є історія чи артефакт, якими ви хочете поділитися, ви можете надіслати повідомлення на e-mail: [email protected] або [email protected], вказавши в темі листа «Музей Спротиву».
Валерія Гайова, Вгору
Проєкт «Херсон: визволення пам’яті» реалізується завдяки щирій підтримці американського народу й Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), наданій через проєкт USAID "Демократичне врядування у Східній Україні". Вказані думки та висновки відображають позицію ГО Центр культурного розвитку «Тотем» та не обов’язково відображають позицію чи думки USAID або Уряду Сполучених Штатів.