За цими статтями («міжнародний тероризм» (ч. 1 ст. 361 КК РФ) та «організація терористичного угруповання» (ч. 2 ст. 205.4 КК РФ)) люди можуть отримати вирок у вигляді ув’язнення на строк від 20 років до довічного.
Поїхав перевірити гараж
Донька Костянтина Рєзника, Євгенія, каже, що під час окупації Херсона її родина, як і напевне переважна більшість містян, сповідувала принцип «День прожив, і слава Богу!».Мій батько, – розповідає вона, – був приватним підприємцем, займався будівельними роботами, переважно – робив містки на дачах. Останнім часом він працював небагато, лише в своє задоволення. У нього дався взнаки перенесений ковід: лишилися наслідки у вигляді проблем з серцем і нирками. Та й вік – майже шістдесят років – вже не той, щоб багато працювати. Тому батько вів тихе сімейне життя. Під час окупації Херсона ми чекали на визволення міста, слідкували за подіями на фронті. Сподівалися, що обіцянки про «два-три тижні», з яких зараз сміються, – не просто слова. Але…
Той гараж дістався нам у спадок від діда, який помер сім років тому. Ми дорожимо тим, що дідусь зробив для нас, а батько ставиться до цього особливо трепетно. Під час окупації росіяни почали масово перевіряти гаражі. Там, де не могли знайти господарів, просто зрізали замки і ламали двері. Тому батько попередив охорону гаражного кооперативу, що у разі інтересу окупантів до його гаража хай телефонують йому, він швидко приїде, сам відкриє і покаже. Бо нам не було чого боятися. В гаражі не зберігалося нічого, крім того, що зазвичай там зберігається. Також батько часто про всяк випадок сам їздив перевіряти гараж. Самі знаєте, які були часи. Поїхав батько в гараж і вранці 21 липня. Ми домовилися, що о 12 годині він приїде до мене, щоб посидіти з моїм сином – його онуком. Але не приїхав. Я телефонувала йому, але – безрезультатно. Для себе пояснювала це тим, що могло статися щось несподіване, могли виникнути якісь поточні проблеми. До того ж, тоді в Херсоні якість зв’язку була дуже поганою.
Тетяна Рєзник розповідала журналістам, що ввечері 21 липня 2022 року до їх будинку під’їхав чорний мікроавтобус Hyundai, звідки кілька людей у російській військовій формі вивели її чоловіка та завели в будинок. Окупанти шукали якісь дані. Для цього продивилися телефони чоловіка і дружини, ноутбук, записи у робочому щоденнику Костянтина Рєзника. Нічого не знайшли, але телефони і ноутбук “вилучили для додаткової перевірки”. Потім чоловіка посадили в мікроавтобус і увезли в невідомому напрямку.
Відчуття було таке, ніби холодною водою облили, – каже Євгенія Рєзник. – Як викрали? В якому сенсі? За що? Чому? Ми нічого не розуміли, бо тато не займався ніякою нелегальною діяльністю. І десь з місяць ми з мамою ходили по тим місцям, де в Херсоні окупанти утримують людей. Розпитували, чи не у них наш тато. Усюди казали, що у них його немає. А десь казали, що там людей не утримують, хоча усі в місті знали, що це не так. Ми навіть ходили по Херсону і придивлялися до людей, які лежали на вулицях. А таких людей було чимало, бо під час окупації в місті з’явилося багато дешевих спиртних напоїв сумнівного походження. Їх продавали на розлив і на ринках, і на багатьох стихійних торгових точках. Тому на вулицях можна було побачити чимало п’яних.
“Ну як, повернувся?”
Родичі Костянтина Рєзника сподівалися, що його відпустять. Бо тоді в місті вже знали, що окупанти викрадали деяких херсонців, особливо – тих, про проукраїнську позицію яких вони знали, утримували їх «на підвалі», піддаючи тортурам, а потім відпускали.– Знайомі, які через це пройшли, – каже донька цивільного полоненого, – розповідали, що під час тортур у них питали лише одне: «Де зброя?». Люди не мали таких відомостей, і через деякий час росіяни їх відпускали. Ми сподівалися, що і батька довго не триматимуть. Яку небезпеку він може становити у майже 60 років та ще й з його проблемами зі здоров’ям?
В цій статті, – розповідає Євгенія, – йшлося про затримання диверсійної групи, за якою нібито довго спостерігали російські спецслужби. Тобто, про затримання батька росіяни повідомили через місяць після його реального викрадення. На відео, знятому під час того «затримання», було вже не 21 липня. Це відео зняли значно пізніше. Я бачила батька 20 липня, і знаю, як він виглядав тоді. Маючи зріст метр 96 сантиметрів, батько важив десь 100-105 кілограмів. На відео – схудла людина зі змарнілим обличчям. І вага цієї людини – вже не 100 кілограмів, а значно менша. Сорочка, яка була на татові, висіла на ньому. Крім того, батько влітку голив голову, бо так йому було зручніше, і ніколи не виходив з дому з неголеним обличчям. На відео у нього вже виросло волосся на голові, а на обличчі була щетина. Тобто, відео зняли десь через два тижні після викрадення тата. Не раніше. А протягом усього цього часу людину морили голодом і катували, примушуючи взяти участь в цій виставі.
На цьому скріншоті відео з російського прокремлівського медіа – частина “вистави” саме із затриманням Костянтина Рєзника.Також Євгенія помітила, що у її батька – проблеми з дикцією і, скоріше за все, немає передніх зубів:
Тоді я не знала, що це, але згодом мені розповіли, що таке трапляється під час катування електрострумом. І ми зробили висновок, що протягом місяця, який пройшов між викраденням тата і датою оприлюднення того відео, його катували різними способами: голодом, струмом, напевне й били. На відео ми побачили й деяких інших полонених: Сергія Кабакова (друг Костянтина Рєзника, викрадений разом з ним, – МОСТ), Олега Богданова, Юрія Кайова.
Так Костянтин Рєзник виглядав незадовго до викрадення російськими окупантами.Усі ці люди були викрадені ще до того, коли окупанти зняли відео, показане прокремлівськими медіа: Олег Богданов – 29 липня, Юрій Кайов – на початку серпня.
Заяву, – каже Євгенія, – у нас прийняли. Опитали нас. Після цього з нами не зв’язувалися до 15 вересня, коли зателефонував якийсь чиновник окупаційної влади і спитав про батька: «Ну як, повернувся?». Це – знущання, цинізм! Вже було відомо, що тато точно викрадений рашистами, вони вже зняли і оприлюднили ролик з ним та іншими викраденими. Вже зрозуміло, де він, хто його утримує. І при цьому телефонували і питали, чи не повернувся! Для чого? Можливо, окупанти хотіли перевірити нашу реакцію або таким чином отримати якусь додаткову інформацію. Мені досі незрозуміла мета того дзвінка.
Сказала, – розповідає Євгенія, – що 7 жовтня було засідання суду. Батька та інших людей обвинувачують за статтею 361 Кримінального Кодексу Росії («Міжнародний тероризм»). Також сказала, що офіційною датою затримання вказане 6 жовтня. Тобто, батька викрали 21 липня, інших людей – також в липні і в серпні. Рашисти тримали їх в катівнях, вибиваючи потрібні свідчення. Потім вивезли в Крим. А офіційно оформили затримання лише 6 жовтня 2022 року. А куди поділися місяці утримання людей «на підвалі»?! Виходить, окупанти дочекалися вересневого псевдореферендуму, щоб їх дії не виглядали викраденням людей на території іншої країни. Вони намагалися усе «зліпити» якомога правдоподібніше. Звісно, виходячи з їхнього бачення подій.
Євгенія Рєзник розповідає, що зверталася до українських державних та інших організацій, які опікуються цивільними полоненими. Але виявилося, що таких людей і визволяти з полону дуже складно, і навіть непросто налагодити якесь спілкування з ними.
Ми, – розповідає донька цивільного полоненого, – шукали якісь волонтерські і правозахисні організації, які допомогли б налагодити контакт з батьком, щоб можна було передавати йому листи, посилки. На жаль, ніхто не реагував на наші звернення. Ми просили друзів, які тоді жили на тимчасово окупованій Росією лівобережній частині Херсонщини відправляти в Лефортово для батька листи і посилки з продуктами та засобами гігієни. Але, як вже пізніше дізналися, він нічого з відправленого не отримував. Також ми шукали адвоката чи правозахисника, який представляв би інтереси батька.
Хвороби і інформаційний вакуум
Лише у липні 2023 року рідним Костянтина Рєзника вдалося знайти російську правозахисницю, яка погодилася його відвідувати, передавати вістки від родини, а родині – від нього.Правозахисниця, – розповідає Євгенія Рєзник, – відвідувала батька не так часто, як хотілося б, але й це – прогрес у порівнянні з тим, що було. Завдяки цьому ми дізналися, що у батька – серйозні проблеми зі здоров’ям. Ще в Херсоні під час катувань окупанти зламали йому кисть на лівій руці. Ніякої медичної допомоги не було, тому перелом зрісся неправильно, і тато не може ворушити пальцями. У нього постійно болять голова, зуби. Також загострилися проблеми з нирками. З’явилися проблеми з органами травлення, мабуть, через погане харчування. Окрім того, з’явилися виразки на тілі. В Лефортово на вимогу адвоката батька оглядав фельдшер. Сказав, що виразки – це екзема, дав мазь для полегшення стану. Нам зараз зрозуміло, що після повернення батько потребуватиме серйозного комплексного лікування.
Катерина Рєзник розповідає, що в одному з листів її тато питав, чи правда, що Херсон майже знищений, що від міста майже нічого не лишилося.
Перегляд телепрограм з російською пропагандою, – каже жінка, – форма психологічного тиску на ув’язнених, бо вони чують про героїзм і звитягу російської армії, про поразку і капітуляцію України у найближчому майбутньому. Окупанти намагаються максимально ускладнити контакти цих дев’ятьох людей з їх українськими рідними та близькими. Тобто людей намагаються зламати різними способами. Але херсонці не втрачають бадьорості духу і вірять, що врешті решт будуть звільнені і повернуться додому. І ми робимо усе, щоб вони якомога скоріше повернулися. Працюємо в цьому напрямку і з українськими, і з міжнародними організаціями.
Механізм обміну передбачений і розроблений для військових полонених. Цивільних людей згідно з нормами міжнародного гуманітарного права взагалі не можна викрадати, а у разі їх затримання окупантами вони мають звільнятися без будь-яких додаткових умов. Або вони мають чекати закінчення війни. Звісно, для нас це неприйнятно. Тому ми, родичі цих людей, стукаємо в усі двері, намагаємося вирішити проблему.
Судилище у Ростові
20 лютого 2024 року Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону розпочав розгляд кримінальної справи стосовно дев’ятьох громадян України, в тому числі – Костянтина Рєзніка.
Костянтин Рєзник – на суді у Ростові-на-Дону.По справі ще проходять херсонці Олег Богданов, Сергій Гейдт, Сергій Кабаков, Юрій Кайов, Сергій Ковальський, Денис Лялька, Сергій Офіцеров та Юрій Тавожнянський. Їх звинувачують за статтями про «міжнародний тероризм» (ч. 1 ст. 361 КК РФ) та «організацію терористичного угруповання» (ч. 2 ст. 205.4 КК РФ).
Те, що відбувається останнім часом, дуже лякає, – каже Євгенія Рєзник. – Нам відомо, що людей хочуть за сфабрикованими звинуваченнями засудити до 20-25 років позбавлення волі. Навіть кажуть про ймовірність довічного засудження. Тобто, йдеться про те, що я можу більше ніколи не побачити свого батька. Знаю, що людей зараз утримують в СІЗО Ростова просто в жахливих умовах. Батька посадили в камеру, розраховану на 12 людей, де фактично перебуває 28. В приміщенні – сирість і цвіль. Інтереси підсудних представляють адвокати, але вони давали підписку про нерозголошення деталей справи і перебігу процесу. Адвокатка батька сказала нам, що через це не може розповідати нам про процес і надавати будь-які документи. Єдиним документом, який ми отримаємо, буде вирок суду.
Перебіг процесу висвітлюють російські правозахисні організації, зокрема, «Меморіал», який у лютому 2022 року був заборонений в РФ і зараз працює з-за кордону.
З цих публікацій відомо, що викрадені херсонці звернулися до суду із заявами про катування і нелюдські умови утримання. Усі вони зазначали, що їх тортурами примушували давати певні свідчення, підписувати «зізнання». Також усі проходили через таку процедуру: людей приводили в кімнату, де на столах були розкладені зброя та вибухівка, і вимагали брати їх, залишаючи на цих «речових доказах» відбитки пальців.
На суді під час оприлюднення заяв підсудних стало відомо, що «міжнародних терористів» мало бути не дев’ять, а десять. Але один з бранців, Василь Стеценко, помер, не витримавши тортур. Але, за документами окупантів, він… оголошений в розшук.
Під час суду у Ростові-на-Дону. Костянтин Рєзник – ліворуч.Катерина Рєзник каже, що родичі людей, які на цьому судилищі проходять як обвинувачені, спілкуються і разом шукають можливості повернути цивільних полонених додому.
Я хочу сказати родичам усіх полонених – і військових, і цивільних, – що розумію біль кожної родини. Вірю, що усі полонені таки повернуться додому, що пекло, у якому вони зараз перебувають, скоро скінчиться. Ми пишаємось тим, що все ж таки вони знаходять в собі сили, витримку, знаходять віру, аби триматися. Це дуже важливо, враховуючи те, де вони зараз перебувають, і це допомагає і нам, і їм. Ми відчуваємо те, що вони тримаються, те, що вони сильні,
каже вона.
Тим часом, на слуху останні новини з Ростова: суд подовжив на три місяці утримання під вартою викрадених в Херсоні дев’ятьох громадян України.
Боротьба продовжується.
В’ячеслав Гусаков, Олена Гнітецька, Мост