![](/uploads/posts/2024-04/1713350217_783e3967-af54-486f-a30a-c2819cc7f322__661f849f0a6a6.jpg)
На заклик В’ячеслава озвались волинські благодійниці. Алла Чорна й Наталія Якимчук відправили Анатолію достатньо посадкового матеріалу для того, щоб посадити поле. «Зв’язковою» в цій ініціативі стала херсонська волонтерка та благодійниця Ольга Цілинко: саме вона, побачивши допис В’ячеслава, зв’язалась із волинянками.
Колись вони допомогли Ользі та родинам із дітьми з інвалідністю, якими вона опікується в Херсоні та разом з якими пережила окупацію. Анатолій же в останні роки пройшов шлях від облаштування власного саду мрії до окупації й самостійного розмінування власного поля.
![](/uploads/posts/2024-04/1713350187_429969264-3092422957558568-4289115653046025399-n__661f84014a2a1.jpg)
Старт із 250 дерев черешні
Анатолій Полив’яний народився в селі Червоний Маяк Бериславського району Херсонської області. Там же закінчив школу, а навчався вже в Мелітополі – в агротехнічній академії. Після закінчення вишу в 1999 році працював у тоді ще радгоспі «Червоний Маяк» за спеціальністю – інженером-механіком. Після розвалу радгоспу почав викладати в місцевому ліцеї.Вже працюючи викладачем у ліцеї, пан Анатолій мріяв на своєму земельному паю посадити сад, також вирощувати овочі. Спочатку це було хобі – наш герой посадив 250 дерев черешні. З кожним роком він підсаджував саджанці – і на сьогодні, розповідає фермер, площа саду становить вісім гектарів. Хоббі стало улюбленою справою Поливʼяного.
![](/uploads/posts/2024-04/1713350251_283234bf-f295-49ae-a3e5-a0bf9d256560__661f842453be5.jpg)
Батько помер в окупації – важко було навіть знайти труну
Попри відсутність офіційних «коридорів» для виїзду, можливість виїхати була, пригадує Анатолій. Але в нього хворів батько: мав останню стадію раку. Тож виїхати Поливʼяний не міг – доглядав за батьком. Під час окупації з ліками була не просто проблема – їх майже не було, оскільки росіяни перерізали всі шляхи доставки медикаментів. Це було чи не найстрашніше, каже Анатолій: бачити, як рідна людина мучиться від болю, а допомогти їй немає чим.Батько Анатолія помер у 2022 році в окупації. Але навіть труну не було де купити: і це був ще один жах того часу. «Ось таким «асвабадітєльним» запам’ятався мені «русскій мір». «Асвабаділі» від ліків і навіть нормальної можливості проститись із близькою людиною», – каже чоловік.
Виїхати навіть із села ставало дедалі важче: блокпости, перевірки, постійні «шмони» – це навіть обшуком важко назвати, пригадує Анатолій.
У травні 2022 року російська окупаційна влада, яка заходила в село, постійно говорила про те, що «русскій мір» тут назавжди, згадує чоловік. Працювати на полі ще була можливість. Також виходили й на роботу до ліцею, але наприкінці травня росіяни вигнали з нього всіх, хто працював там до окупації. Анатолій зайнявся суто фермерською роботою: висадив два гектари картоплі, обрізав сад.
У селі розташувались російські «космічні війська»
Десь у червні 2022 року, згадує Анатолій, наші добряче пошматували росіян. До села зайшли так звані «космічні війська Росії», елітний підрозділ окупантів. Вони встановили в Червоному Маяку ППО, ракети, радіолокаційні станції, установки радіоелектронної боротьби: «Все, що тільки можна було звести з військової техніки, здається, було саме тут», —, каже пан Анатолій.Село росіяни розділили на сектори й мешканцям одного не дозволяли пройти до іншого. Неподалік від будинку Анатолія жили російські офіцери. Щодня і щоночі вздовж вулиці ходив російський патруль. Анатолій каже: з одного боку, було невимовно страшно, а з іншого – такі патрулі «оберігали» від пересічних російських солдатів.
Адже в інших селах ті вривались до будинків місцевих, грабували, викидали людей з осель. Червоний Маяк цікавив «елітних» російських військових – відтак, вони дуже уважно контролювали село. Майже до самої його деокупації. Але й обшуки в місцевих проводили: шукали партизан та будь-кого, хто міг передавати інформацію про них для ЗСУ.
Сам шукав міни на полі й почав посівну
Після деокупації – наприкінці осені 2022 року – росіяни, які втекли на лівий берег Херсонщини й перебувають там зараз, почали рясно обстрілювати втрачене правобережжя, зокрема й Бериславський район. Жити в будинку ставало дедалі небезпечніше, адже ймовірність прильоту у великий обʼєкт більша, тож Анатолій шукав прихистку в прибудинкових спорудах. Виїздити не планував. Фермер відправив на спокійніші території дружину та доньку, а сам думав про посівну.![](/uploads/posts/2024-04/1713350165_7e9bfb39-ed12-43ca-9df7-8821f1fea8e5__661f844c50952.jpg)
З металошукачем, за допомогою якого Анатолій обстежує і сад, і поле, навесні 2023-го допомогли друзі. Той самий В’ячеслав Білковський разом із дружиною придбали цей пристрій.
«Це один із внесків моєї сім'ї в перемогу. Сподіваюсь, що смачні фрукти з саду Толіка будуть на столах у херсонців вже цього року», – казав товариш.
Так і сталось: вже минулого року Анатолій зміг працювати в саду повноцінно. Обстріли тривають, тому й металошукач продовжує допомагати. В разі потреби фермер викликає саперів уже на конкретне місце, де знайшли небезпечний предмет. А на ділянці, де металошукач не показав підозрілого, працюють далі.
![](/uploads/posts/2024-04/1713350221_62dd79f5-25da-4492-aaa6-c62b62a70114__661f84a030058.jpg)
Район.Берислав