П’ятеро членів миколаївського добровольчого військового формування “Анубіс” отримали вироки за шахрайство в деокупованих селах Херсонщини, розбій, викрадення людини, замах на її вбивство: по п’ять років позбавлення волі “умовно”. Слідство щодо їх командира Ігоря Марковського ще триває.Ця інформація оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на сайті Судової влади України.Озброєні та вдягнені у військовий камуфляж члени ДВФ “Анубіс”, серед яких були й земляки постраждалих, протягом квітня-травня 2023 року навідувалися до жителів Станіслава, Софіївки, Широкої Балки. Називалися контррозвідкою й під приводом перевірки на причетність до співпраці з РФ обшукували будинки, забирали у людей гаджети, техніку, гроші. А паралельно в ЗМІ та на власній сторінці у Фейсбук розповідали про свою волонтерську діяльність, охорону об’єктів, супровід гуманітарних вантажів у “сіру” зону, натякали на якийсь таємні завдання та збирали донати на ЗСУ.
За словами Ігоря Марковського в інтерв’ю миколаївському сайту “0512” у березні 2023 року, формування зареєстрували весною 2022 р. Це була його ініціатива після смерті батька внаслідок російської атаки та загибелі близьких друзів, які пішли воювати. Чоловіка підтримала й дружина. Вона також пішла служити разом із ним. До підрозділу переважно увійшли мисливці з Миколаївщини та Херсонщини, у тому числі бійці, які служили на сході країни раніше та мали певний бойовий досвід. Командиром під час голосування обрали Ігоря Марковського.
Фото з відкритих джерел (з особистого архіву Ігоря Марковського та ДВФ “Анубіс”, надані миколаївському сайту “0512”)
Одна з автівок, Volkswagen T5, яка належить цій благодійній організації, використовувалася членами формування.
Фото з відкритих джерел (редакція сайту 368.media взяла в соцмережах)
Поліція Херсонщини звернула увагу на діяльність ДВФ територіальної громади міста Миколаєва “Анубіс” у травні 2023 року. Вранці 11 травня до чергової частини надійшла інформація про знайденого в сторожці на полі за півтора кілометра від села Широка Балка молодого чоловіка з осколковими пораненнями та вибуховими травмами. Ним виявився Олександр Артющенко з села Станіслав. Чоловіка одразу ушпиталили.
Поранений розповів поліції, що невідомі військовослужбовці спочатку кілька діб тримали його у неволі, вимагали зізнатися в посібництві РФ, погрожували тюрмою, потім вивезли до бетонної ями в полі, де ледь не вбили, але він дивом вижив.
Олександр пояснив, що з початку повномасштабного вторгнення залишався в Станіславі. У серпні російські військові схопили його та добу утримували в приміщенні місцевої школи. Після того, як випустили, він одразу виїхав через Крим до Польщі. Але у квітні дізнався, що в Станіславі ходять чутки ніби він співпрацював з окупаційною владою. Тому вирішив повернутися і довести свою непричетність до колаборантів та зрадників.
Приїхав додому 1 травня, а 3 травня звернувся до управління Служби безпеки України в Миколаєві з проханням перевірити його, та спростувати чутки, що його ганьблять. В СБУ пояснили, що за потреби його викличуть відповідні силові структури Херсона.
Після обіду 5 травня додому до Олександра на автомобілі “Вольво” приїхали троє чоловіків у військовій формі, запросили на розмову та наказали взяти документи. Привезли в приватний будинок села Широка Балка.
Там тримали його під охороною до 8 травня та змусили написав заяву на себе, що під час російського полону “здав” окупантам учасників АТО.
Після того відвезли додому.
Але близько 22 години 10 травня на подвір’я Олександра знов зайшов один з озброєних охоронців будинку в Шиловій Балці. Наказав їхати з ним до командира для спілкування. Ще з двома військовими на білому “Опелі” поїхали в невідомому напрямку. По дорозі приєднався ще один автомобіль, Daewoo, в якому було троє чоловіків у балаклавах. Десь через пів години зупинилися в полі біля забетонованої ями для накопичення води (за даними кримінального провадження місткість розміром 5 на 7 м, глибиною 170 см).
Всі вийшли з машин, Олександр присів, щоб загасити недопалок, тоді один з військовослужбовців двічі вдарив його прикладом у потилицю. Після цього скинули бранця в ту яму. Далі пролунало два вибухи. Перший біля ніг, другий – поруч з руками. Чоловік вдав себе мертвим. А коли автівки поїхали, зміг вибратися нагору.
Олександр не розумів, де він. Побачив на горизонті зрощувальні фрегати й припустив, що там можуть бути люди. Частину шляху, зібравши усю волю, ще пройшов. Потім повз. Бачив вже якесь мерехтіння світла неподалік (це в сторожці працював телевізор), проте дістатися туди вже не вистачило сил.
Дідусь, який чергував на полі цієї доби, близько першої години ночі почув гавкіт собаки, прив’язаного біля сторожки. Вдягнув ліхтарика на лоба та вийшов перевірити, що пса роздратувало. І почув стогін невідомого молодика, той сидів метрів за 15 від сторожки, весь у бруді та крові. Напоїв його водою, допоміг дістатися до приміщення, вмитися. Поранений попросив викликати “швидку”. Але сторож не мав телефона. Тому чекали, коли о 8 годині ранку прийде змінник дідуся. Якийсь час хлопець ще тримався на стільці, але потім його почало трусити, він сповз на підлогу, де й провів останок ночі.
Перевіряючи місце ймовірного замаху на вбивство, правоохоронці виявили недопалок на відстані 18 м від бетонної конструкції для збирання води; сліди волочіння у її напрямку та зім'яту траву; запобіжний важіль від підривача гранати; гільзу калібру 30 мм; полімерну декоративну накладку на автомобільний бампер; згустки крови та один шльопанець Олександра. В самій конструкції – дві вирви від вибухів, другий шльопанець і кров постраждалого.
Поліція встановила причетність до замаху на вбивство членів ДВФ “Анубіс”. А також знайшла свідків, які бачили 8 травня в Шиловій Балці чоловіка, схожого на Олександра, у супроводі військових.
З’ясувалося, ці ж військові й раніше, до 5 травня, привозили до Шилової Балці на автомобілі Volkswagen T5 людей, від яких теж вимагали зізнатися у співпраці з РФ. Відбирали в них, зокрема, документи на нерухомість, тримали по кілька годин, змушували писати детальні звіти за діяльність під час окупації, присягати у вірності народу України та працювати на городі того самого будинку.
Під час подальшого розслідування поліція встановили й інші напрямки “діяльності” ДВФ “Анубіс”. Вони їздили по деокупованих селах Херсонщини, представлялися контррозвідниками, заходили в будинки під приводом перевірки, обшукували й відкрито грабували.
Так, наприклад, вранці 15 квітня навідалися до Вадима та Наталії Костіних в село Софіївка. Під приводом, що мають перевірити гаджети на наявність інформації про співпрацю з ворогом, обшукали будинок подружжя та забрали із собою три мобільних телефони, зламаний планшет, дитячий квадрокоптер та 600 гривень готівки.
У цієї “перевірці”, зокрема, брала участь дружина Ігоря Марковського Тетяна Мусіяка.
Вона і два поплічники 6 травня пограбували ще одного жителя Софіївки – обшукали його будинок та забрали дві мисливські рушниці (загалом вартістю майже 20 тис. грн); цифровий фотоапарат та портативний DVD.
А 21 травня “перевірили” жительку Широкої Балки й заволоділи її двома ноутбуками, одним справним мобільним телефоном та чотирма неробочими.
За офіційною інформацією, над розкриттям та документуванням злочинів членів ДВФ “Анубіс” працювало понад 100 співробітників поліції Херсонщини.
Затримали 12 членів злочинного угруповання, замаскованого під добровольче військове формування, 3 липня.
В операції брали участь співробітники карного розшуку за силової підтримки КОРД (підрозділу Національної поліції для вирішення надзвичайних ситуацій, рівень яких є настільки високим і складним, що може перевищити можливості сил оперативного реагування чи оперативно-розшукових підрозділів).
Під час обшуків у фігурантів вилучено сім одиниць автоматичної зброї, дві одиниці нарізної, вісім гранат, гранатомет, два артилерійських снаряди 30 калібру, сім одиниць холодної зброї, понад 3500 набоїв різного калібру, засоби зв'язку, техніка, чорнові записи, документи, два транспортні засоби, на яких переміщувалися учасники групи, а також викрадене майно потерпілих.
Фото поліції Херсонської області
Організатору та спільникам повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 “Замах на вбивство”, ч. 4 ст. 187 “Розбій”, ч. 2 ст. 190 “Шахрайство”, ч. 1 ст. 162 “Порушення недоторканності житла”, ч. 3 ст. 146 “Незаконне позбавлення волі або викрадення людини” Кримінального кодексу України.
Поки що оприлюднено відомості лише про десятьох учасників угруповання: Тетяну Мусіяку, Василя Тетяніна, Валерія Курсова, Карини Яремчук, Дмитра Миропольського, Михайла Горішного, Володимира Рудова, Михайла Шума, Віталія Герасимця та їх командира Ігоря Марковського.
Справа кожного з них розглядається окремо.
Ще на етапі слідства члени угрупування посилалися на те, що вважали свої дії законними, адже виконували накази командира. А вбивати Олександра Артющенка наказу не було, це було несподівано. За свідченням деяких з них, кинув гранати Миропольський, через особисту неприязнь до потерпілого. За іншими відомостями це міг зробити Герасимець.
Втім, п’ятеро: Тетяна Мусіяка, Василь Тетянін, Михайло Горішній, Володимир Рудов та Михайло Шум, – підписали з представниками Херсонської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони угоду про визнання винуватості.
За умовами угоди їм визначено по п’ять років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком. Іспитовий строк у Михайла Шума два роки, в інших – по три.
Домовленості між звинуваченими та прокуратурою погодили й потерпілі (наразі відомо про вісім осіб), цивільні позови не подавали.
Херсонський міський суд затвердив угоди. Одразу після вироку усіх п’ятьох звинувачених випустили на волю.
Ігор Марковський поки перебуває у слідчому ізоляторі Миколаєва, слідство ще не закінчено.
Коментар юриста
Як пояснює юрист громадської приймальні Херсонського фонду Милосердя та здоров'я, адвокат Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Данилов, попри воєнний стан в країні, обшукувати та вилучати речі мають повноваження лише представники правоохоронних органів.Зазвичай обшуки проводилися слідчими з дозволу суду й у присутності щонайменше двох понятих.
У зв'язку з запровадженням воєнного стану на території України процедура тепер регламентується статтею 615 Кримінального процесуального кодексу України.
Наразі обшук може проводити слідчий або прокурор.
Підставою має бути ухвала слідчого судді, або постанова прокурора.
Представники правоохоронних органів зобов'язані пред'явити ухвалу/постанову та вручити копію документа, де має бути вказано строк його дії, адресу місця проведення та мету (що саме шукають).
Обшук без ухвали суду або постанови прокурора можливий на підставі добровільної згоди власника житла чи іншого володіння особи, а також лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.
Також наразі дозволяється проводити вищезазначені слідчі дії без понятих, але хід і результати мають бути обов'язково зафіксовані безперервним відеозаписом.
Якщо вилучаються технічні пристрої має бути вказано - модель, марку, колір, серійний номер, якщо ж вилучаються гроші – має бути зазначена сума, валюта, номери купюр, номінал та їхня кількість.
Якщо ж вимоги законодавства не виконуються й ваші права порушуються, Олександр Данилов радить повідомити про ситуацію телефоном “102”, або на гарячу лінію Національної поліції України: 0-800-500-202.
Довідково. Добровольчі військові формування територіальних громад (відомі також як добровольчі батальйони) існують з 2014 року. Мета їх створення – захист від російської агресії. Добробати не входять ні до ЗСУ, ні в Нацгвардію, ні до правоохоронних органів. Вони не мають повноважень перевіряти, обшукувати людей/домоволодіння, вилучати речі, а тим паче – затримувати людину попри її волю та чинити самосуд. У 2023 році в Україні нараховувалося близько 400 ДВФ.
Вікторія Глєбова, Вгору