Ми зустрілися в Івано-Франківську, куди релокувався ВНЗ у найбільш напружений час – закінчення вступної кампанії, яка не несе нічого доброго для релокованих університетів, аби поговорити про освіту, трохи про політику та бачення.
І звісно, головним питанням, яке ми задаємо ректорам вже другий рік поспіль – доцільність існування трьох університетів, майбутнє яких дуже туманне.
Давайте поговоримо спочатку про вступну кампанію. Я так розумію, у всіх впала кількість студентів
Кількість заяв на вступ практично як в попередньому році. Хоча попередній рік нерелевантний. Ми розуміємо, в цьому році ми відірвані від території та людей, тому ми подивимось, як спрацює алгоритм зарахування на бюджетні місця.
Я знаю, що ситуація там не дуже гарна. Тобто, те, що я порахував, на всі наші чотири університети, включно з Херсонською морською академією, десь буде 617 місць державного замовлення.
Просто уявіть собі, на 3369 заяв, 617 – це вже коефіцієнт з 5,5. Тобто, на кожне бюджетне місце :5,5 заяв.
Але це алгоритм. Він так працює. З одного боку, він використовує преференції, які формує держава, з іншого боку, академічні успіхи абітурієнтів, з третього боку – їхнє бажання.
Я так розумію, неважливо, у якому місті ВНЗ, все одно всі навчаються онлайн.
Це те, про що я говорив: щоб знайти херсонський університет потрібно заходити через іншу область. На мій погляд, це заважає.
Тут є проблема загальна. На мій погляд, держава має звернути на це увагу. 600 місць на бакалаврат на пів мільйона людей…
Беремо цикл 40 років. 600*40=24 000. 24 тис від півмільйона – це 5% людей з вищою освітою.
Може нам вже не потрібно стільки людей з вищою освітою?
Ми живемо у ХХІ сторіччі. Сьогодні ті умови, коли необхідні soft skills. Коли необхідна здатність до навчання, до пошуку інформації, до спілкування зі штучним інтелектом, комунікувати з іншими людьми, розвивати свою професійну компетентність – це більш важливо, ніж сталі знання.
У вас зараз на 4-5 курсі навчаються люди, які за 5 років майже ні з ким не спілкувались. Я знаю студентів-журналістів, які ні з ким не спілкувались. Вони сиділи в Зумі, в чатах…
Перший розрив комунікацій відбувся, коли почався ковід. Я теж почав читати лекції в Зумі. І я, чесно кажучи, комфорту від цього не відчуваю, мені потрібно живе спілкування. Але ми повинні звикати до цих речей.
Світ змінюється, технології змінюються, і ми повинні навчити цьому студентів. Живе спілкування, на жаль, займає, вже меншу частину.
Ви берете фотоапарат, і я ставлю вам питання – «А плівки вам достатньо?». Ви засмієтесь, а 20 років тому ви б сказали – «Так, там 24 кадри».
Тобто за 20 років відбувається не просто зміна поколінь, а відбувається зміна парадигми. Питання, яке 20 років тому було абсолютно нормальним, зараз викликає сміх.
А ви від цього нікуди не дінетесь, тому що сама по собі освіта має інерцію. Це одне з найбільш інерційних середовищ. З одного боку, потрібно швидше відповідати змінам екосистеми, а іншого боку забезпечується наступність. Бо, окрім знань, ми передаємо духовні питання, соціальні питання, поведінкові і т.д. Багато речей – що можна робити, що не можна. Наприклад, розуміння того, що «сьорбать» – це не дуже гарно.
Але це було і 2 тисячі років тому, і зараз є. Або «не вбий людину» – це було 2 тисячі років тому і зараз так само.
Тобто є певні речі, які освіта передає, і там є інерційність.
Наприклад, уявіть собі, що вчителі дуже швидко можуть змінюватись.
І я вам скажу, що в школах взагалі не залишиться людей, які будуть працювати.
Але ми повинні знайти баланс між швидкістю зміни оточуючого середовища і тими змінами, які повинні відбуватись у внутрішньому середовищі школи, дитячого садка і т.д.
На мій погляд, є напівмертві спеціальності – вони такими і залишаються, а ми готуємо потенційних безробітних.
І в цьому є проблема. Наприклад, креслення. 20 років тому, я сміявся, що є правила товщини олівця для креслення. Зараз вже зникла рахівниця, навіть вже калькулятори зникли.
Сьогодні офіціанти все набирають автоматично, і через телефон знімаються гроші за замовлення.
Ми розуміємо, що певні речі зникають повністю. Певні речі адаптуються. Певні речі є актуальними.
Так може всім і не потрібна вища освіта?
Я вважаю, що вища освіта потрібна всім. Але не в тому сенсі, який ми вкладали в неї.
Вища освіта – це opportunity (можливості, – англ). Це можливість людини стартувати.
Є країни, наприклад, такі, як Японія. Її мета – зробити освіченість капіталом країни.
Я – вчитель математики. Можна сказати, вчитель математики покинув школу, пішов працювати асистентом на кафедру матаналізу, після цього аспірантура і т.д. Тобто, фактично людина пішла не за профілем.
Або біолог став директором школи. А подивіться на Кабінет міністрів України. Ніхто не готував їх на міністрів. Ніхто не готував мене працювати ректором в таких умовах, як зараз.
Якщо у вас фундамент «такий» – ви можете максимум побудувати п’ятиповерхівку. А якщо у вас фундамент «отакий» – ви можете збудувати 12 поверхів.
Ми повинні розуміти, що чим більше ми закладаємо фундамент освіченості, тим більше освіченості для нації.
Давайте пригадаємо, хто з херсонських журналістів, яких ви знаєте, має журналістську освіту? Ніхто?
Я теж про це кажу деканам. Якщо у вас більша частина журналістів працює не по кафе, а у сфері своєї майбутньої діяльності – це тільки потрібно вітати.
Американські університети вважають, якщо в навчальному плані немає мінімально 40% практики – диплом бакалавра не можна видавати.
Ми повинні розуміти, що в нас дуже багато речей – застарілі.
У нас є система цінностей в університеті – не бізнес-процеси, а люди. Не плани, а готовність до змін. І демократія на стадії формування рішення. І диктатура на стадії імплементації.
Якщо людина не готова до змін, вона мислить категоріями 20-30 років. Вона чекає, що їй приведуть студентів, дадуть навантаження і буде стояти зарплата, а зміст вже не потрібно змінювати. Вона як читала 30-40 років тому, так і буде.
Ми повинні розуміти, якщо університет не готовий до змін – з’являються мертвонароджені спеціальності.
Ну бакалаврат журналістики є, але він не готує нікого.
Тому що є проблема. Хтось повинен бути лідером в цій спеціальності.
Все впирається в те, що лідеру треба платити нормальні гроші, які ви платити не зможете.
Якщо ви запропонуєте – ми зможемо. Ми знайдемо ресурси і будемо платити.
Прийшла одна людина – кинула це. Прийшла інша – кинула. Тому це є проблемою. Тобто фундаментальну частину в журналістиці ми можемо забезпечити.
Ви ж журналіст, ви багато чого вмієте, знаєте і т.д. Але у вас же базової журналістської освіти немає?
Немає.
Ви відповіли на головне питання. Є питання формальної освіти. Питання компетенції і питання компетентності, внутрішньої здатності людини досягти певної мети – це ключова різниця.
Тобто, по компетенції людина журналіст. Вона отримала диплом, її прийняли на роботу.
А є компетентність – внутрішня здатність розв’язувати професійні задачі в конкретних ситуаціях за конкретний період часу з розумінням відповідальності за те, що я роблю.
Якщо у вас немає внутрішньої здатності – диплом не вилікує цю хворобу.
Я можу знати, що таке sin2x, бо я повинен це знати, але аудиторія сидить якій я повинен це передати, вона мене не розуміє.
Для цього ж є відбір.
Який відбір, коли 8 мільйонів людей покинули Україну? Який відбір, коли 80% Херсона виїхали?
Я порівнюю ситуацію з 1945 роком, коли зрозуміли, що місто Херсон потрібно розвивати…
І вони відкрили у Херсонському педагогічному інституті педагогічні курси і готували багато вчителів швидко і не дуже якісно.
На той момент це вирішувало питання.
Держава повинна дати сигнали, що вона готова допомагати і дати регіональний коефіцієнт до зарплати вчителям, вихователям дитячих садків. І люди поїдуть. Через 3-4-5 років, як тільки ситуація вирівнюється – забирайте це.
Але якщо таких сигналів не буде, то людина при однаковій зарплаті – що в Херсоні, що в Одесі, буде обирати Одесу.
Це означає, що Херсон і далі буде знаходитись в сірій зоні.
Тобто тепер винуватий не нарід, а влада? Менш злочинна.
На мій погляд, взагалі немає винних і не може бути по суті.
Моя позиція наступна: ми повинні розуміти, що працює не так і що потрібно зробити в тому часі, в якому ми зараз знаходимось для того, щоб у майбутньому було краще.
Є якісь результати програми розвитку людського капіталу, яку ви лобіювали?
Людський капітал. Вона працює. Там дуже багато людей, область профінансувала. І в ХДАЕУ (Херсонський державний аграрно-економічний університет, – МОСТ), і в ХНТУ (Херсонський національний технічний універститет, – МОСТ).
Є якісь результати?
Ви побачите, Юшко (начальниця управління освіти Херсонської ОВА, – ред.) може видати результати. Наша задача була – навчати, а Юшко може по призвищах розповісти.
Мені здається, що це було рятування ВНЗ від недобору за рахунок платників податків
Я побачив, що за статистикою з 2014 року – 8% кожен рік молоді в області. Нам потрібно шукати магніти. А що може зупинити міграцію молоді? Наприклад ТРЦ «Фабрика», гарні дороги, мостоперехід.
Тому що не дали. Внутрішньо люди розуміють важливість освіти, але як тільки доходить до грошей всі кажуть «не на часі». Потім.Тому, на жаль, в Україні завжди слова про важливість освіти і фінансування освіти були різними величинами
Може, тому що хороша освіта повинна дорого коштувати?
Ну якщо на освіту в середньому йшло 1000 доларів на рік на людину, про яку якісну освіту може йти мова.
Потрібні лабораторії, потрібно викладачам платити. Сьогодні ми обговорювали, що нам потрібна ліцензія на Гугл-софт, Майкрософт за це потрібно платити. Це зараз безкоштовно, бо війна.
На розвиток університету виділяється дуже мало коштів. За попередній рік ми втратили 30 млн. гривень на спецфонді. Тому ми понизили у два рази вартість навчання, з 24 тисяч гривень зробили 12. І половину студентів перевели на бюджет. Я на засланні у Верещук (міністерки з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, – МОСТ) про це сказав, мабуть, тому мене на наступне засідання і не запросили. Було 40 мільйонів – стало 10 на спецфонді. І з 1 січня держава забрала ще 10%.
Ну я не бачив ваш бюджет.
А там ви побачите все, окрім рядку, який найважливіший: “на розвиток університету”.
Так може ці всі 4 університети Херсону не потрібні?
Тоді я задаю питання. Якщо їх не буде, що тоді ми робимо? Візія повинна бути. Образ, до чого ми повинні прийти. І як. Ми розвивали людський капітал…
І за програмою розвитку цього капіталу, за гроші громади вчилися діти голів громади, діти старост…
Яка різниця. Якщо начальник хоче свою дитину навчати в Україні… Діти моїх знайомих учаться в США, Лондоні. Та слава богу, що якийсь начальник хоче навчати свою дитину в нас.
Я вважаю, що це неправильно – за рахунок інших платників податків тягнути оці вузи.
А треба як в Польщі 15 років тому. У них як було – фізиків 2, істориків 3 прийшло. Я кажу: у вас населення 100 тисяч, вас треба закривати, у них було студентів менше, ніж у нас. А зараз у них студентів більше, ніж 5 тисяч, бо держава туди цілеспрямовано інвестує. І вони кажуть – нам треба більше освічених людей, ми хочемо, щоб Польща була найкрутішою, кожен собі проб’є дорогу…
Сантехніком у Британії.
Не всі – я знаю тих, які були офіціантами, вони вертаються і стають крутими людьми, бо вони там пройшли школу і зрозуміли, як влаштоване це суспільство. Страшного тут нічого немає. У японців це також так – піди попрацюй офіціантом або двірником, щоб ти став краще.
Але повернемося до наших реалій – ВНЗ готують студентів у тепличних умовах.
Я між молотом і наковальнею. З одного боку, мені треба, щоб у мене студенти були, а з іншого – щоб була якість. Я б їх усіх (студентів, – МОСТ) вишикував, щоб вони навчались, як в радянські часи. Якщо по повній схемі, то в мене просто студентів не буде. І всі будуть казати – ну Співаковський, ти молодець, якість в тебе супер, але де твої студенти?
То це буде змагання з тим, хто буде добрішим до студентів?
Ні. Треба знаходити слова, формувати мотивацію – як і з дитиною. Вона не завжди хоче робити так, як ти хочеш, але ти можеш робити “гав-гав-гав”. Найпростіший шлях – прибрати проблему. Але це не наш метод. Ми працюємо, вмовляємо – частину студентів треба вмовляти, що зробиш. Ми не в Оксфорді.
Ми можемо все це кинути. І що буде? Взагалі нічого не буде. Вони будуть їхати в польські вузи, працюватимуть… десь. Не будуть геніальними, але їх вбудують в систему, в економіку. Економіка так побудована, що вона знаходить куди і кого поставити.
А у нас як? Економіка – це ми. Рахували, що десь 40 мільйонів гривень в рік університети платять в бюджет міста.
Я Прокудіну (Олександру Прокудіну, начальнику Херсонської ОВА, – МОСТ) пишу – він навіть не реагує. Я – найкрупніший платник податків…
А в Івано-Франківську мер розуміє, що університет – платник податків. І це відчувається.
Але Прокудін не Марцинків.
Якщо б я був таким принциповим і прямолінійним як у 1989 році, коли рідній сестрі поставив 3 бали по методиці викладання інформатики… Три бали – рідна сестра. Але я зрозумів, що світ не однолінійний і навіть не плоскосний. 3D.
Про необхідність Херсону мати три великі ВУЗи, в яких пересікаються і дублюються спеціальності, ви мені так і не відповіли
Я казав про візію. Ми маємо відповісти собі на всі питання. І далі вирішувати, що і як робити. Єдине скажу, мені б дуже не хотілося стати останнім ректором Херсонського державного університета. Може б я давно все кинув, якби не це…
Сергій Нікітенко, ММост
