Розмінування Херсонської області – процес тривалий, відповідальний, небезпечний і надскладний. В інтерв’ю Медіаплатформі «Вгору» саме на цьому наголошує досвідчений і мужній тернопільський рятувальник Олександр Дворецький, полковник служби цивільного захисту, який з 17 січня призначений керівником робіт із гуманітарного розмінування територій на Херсонщині від ДСНС України.Уся територія вважається умовно замінованою
Прогнози пана Олександра щодо звільнення нашої області від російських вибухових «сюрпризів» невтішні. Сапер вважає, що десятьма роками, як про це заявляє Херсонська ОВА, процес розмінування правобережжя не обмежиться.«Загальна територія деокупованої Херсонської області орієнтовно десь близько 600 тисяч гектарів. Тут всюди йшли або інтенсивні бої, або розміщалися окупаційні підрозділи Російської Федерації, уся ця територія вважається умовно замінованою» – пояснює ДСНС-ник. – Безпосередньо в ході її обстеження ми визначаємо, яка замінована мінними полями, яка — вибухонебезпечними предметами, які залишилися після боїв. Не всі вибухонебезпечні предмети вибухають, але вони все одно небезпечні».
«Я озвучу свою суб'єктивну думку, спираючись на власний досвід, на інформацію, яку я маю, і те, що бачу на полях. Грубо кажучи, один рік війни – це три-п’ять років розмінування. З такими масштабами й із такою кількістю вибухонебезпечних предметів – різноманітних, нових, сучасних, заборонених, – які є на цій землі, усе це ще треба множити на три. На мою суб'єктивну думку, підуть десятки років, щоби повністю вичистити всю землю. Десятки – не десяток. До 10 років, дав би Бог, щоби ми зробили хоча б попередню зачистку, позаблоковували найстрашніші території та дали змогу проживати на цій землі, відновлювати інфраструктуру, відновлювати населені пункти, відновлювати життя».
Фото Головного Управління ДСНС України у Херсонській області
Два першочергових завдання саперів ДСНС – це гуманітарне розмінування територій та оперативне реагування на випадки виявлення вибухонебезпечних предметів місцевим населенням. Гуманітарне розмінування стосується всіх територій, але на рівні держави визначено, що перший пріоритет має критична інфраструктура: світло, вода, газ, дороги.
Фото Головного Управління ДСНС України у Херсонській області
«Це надзвичайно велика, кропітка, страшна, відповідальна й небезпечна робота. І її не можна робити швидко. За кожен метр землі, яку ми розміновуємо, я зі своїми хлопцями несу відповідальність, що вона чиста, безпечна, що туди можна запустити дитину, туди може зайти фермер, туди може повернутися людина у свою домівку. Ми не маємо морального, юридичного права зробити це так, щоби не гарантувати після себе безпеку», – підсумовує керівник загону саперів».
Чому сапери рано сивіють
Про роботу саперів Олександр Дворецький розповідає зі знанням справи. Каже, міношукач – це не той інструмент, з яким може впоратися будь-хто. Міношукачі реагують на зміну магнітного поля, на будь-які феромагнітні елементи, які подають сигнали, а в межах населеного пункту заліза зараз скільки, що фонить усе, бо після боїв залишилося багато уламків. Проблем додає і рослинність вища за людський зріст: бо ж рік поля не сіяні, врожай не зібраний. З міношукачем там не пройти, що в землі — не видно. Працюють сапери тільки щупом, очима та руками, на колінах і просуваються дуже потроху.
Фото Головного Управління ДСНС України у Херсонській області
Причина такої надзвичайної обережності очевидна: перенасиченість території різними видами мін. Дуже багато з них заборонені міжнародними конвенціями. Насамперед це протипіхотні міни ПФМ-1, ПФМ-1С, які називають «Пелюстка», вони переважно не вбивають людину, а калічать, відриваючи стопу або ногу по коліно. Така міна схожа на половину невеликого кленового листочка зеленого або жовтого кольору. Зараз їх у нашій землі десятки тисяч.
Фото Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування
Усі протипіхотні міни серії ПМН також відривають ногу по коліно, навіть якщо легенько наступити. Вони невеличкі, їх дуже складно знайти, інколи їх ставили на ґрунт, частіше в ґрунт із маскуванням зверху травою. Їх тут тисячі – у полях, лісах, у межах населених пунктів.
Найстрашнішими сапер називає російські міни нового типу серії ПОМ і так описує принцип її роботи:
«Вона ставиться тільки дистанційно. Невеликий циліндрик 7 см у діаметрі та 19 см заввишки падає, виставляє чотири ніжки й вбиває в ґрунт сейсмічний датчик цілі. Мінка розумна. Її елементи спрацьовують тільки на людину. Кіт, корова, пес, машина її не цікавлять — її цікавить сейсмічність кроку середньостатистичної людини. І вона чує її за метрів 16. Підпускає на метрів 12, виплигує на рівень живота і вражає. Шансів нуль. Трава по пояс і міна 19 сантиметрів заввишки сірого кольору».
Дуже страшна міна ОЗМ-72, яка ще має назву «Відьма» (її пластини відриваються з таким звуком, наче відьма кричить). Сапер розповідає, що по замінованих лініях електропередач інколи між двома стовпами по чотири такі міни знімали.
«Циліндрик вискакує на рівень живота, у нього по кругу дві тисячі роликів розлітаються на 50 метрів. Ролики ці не дірку роблять, а виривають м'ясо. Крикне «Відьма» — то буде останнє, що ти почуєш у житті. Ми з жовтня пройшли 1200 кілометрів на деокупованій території. Ніжками, ручками, на колінках. По високій траві, по замерзлому ґрунту. І все одно не дотягнули до всіх сіл електрику».
Фото Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування
Є касетні боєприпаси КБ-3Б30, які росіяни застосовували в Посад-Покровському, ними там повністю засіяна територія. Людина не бачить загрози в алюмінієвому стаканчику з двома стрічечками білого кольору, який лежить на землі. Але це страшна річ. Якщо вона впала й не вибухнула, достатньо її легенько зрушити — вона переходить у режим самоліквідації та вибухає — інколи через 200 секунд, інколи через 4 дні. Були випадки, коли люди приносили цю свою знахідку додому й підривалися разом у будинках.
Багато систем мінування, поставлених на невилучення — таких у нашій землі до 40%. Є вибухові пристрої, в конструкцію яких хтось втрутився і змінив їх властивості, щоби вилучити їх було неможливо або щоби вона вибухнула під час вилучення.
«Під кожною з мін є якийсь сюрприз для того, щоби підірвався сапер, який буде її вилучати, — розповідає полковник. — Вони ставили їх як полювання на саперів. Такі міни треба знешкоджувати на місці з усіма заходами безпеки, щоби зберегти життя і здоров'я особовому складу, а також пересвідчитися, що під час вибуху поруч немає цивільних, які можуть травмуватися. Це величезний комплекс роботи. Робота небезпечна, ти відповідаєш за людей повинен домогтися безпеки. Через це такий тривалий час роботи. Через то в нас сиві бороди в 40 років».
Мало того, що саперам потрібно розгадати підлі задуми ворога – росіяни ще й обстрілюють саперні групи під час робіт, з дронів скидають на них гранати. І такі випадки непоодинокі.
«У людини, яка ставить гранату в дитячу термокружку, точно немає ні логіки, нічого людського. І що йому вартує вистрілити по гуманітарних саперах, які не ставлять міни, а розміновують? Ми це розуміємо. Наскільки це можливо, ми до цього готові», – стверджує Олександр Дворецький.
Замінована колиска. Дикі звичаї ворога-нелюда
Росіяни, в яких нічого святого за душею давно немає, чудово розуміють, що роблять. Але деякі випадки замінувань дивують навіть досвідченого сапера. Правда, найстрашніше він побачив не на Херсонщині – і це була замінована дитяча колиска. Не ліжечко, наголошує пан Олександр, а колиска для немовляти. Її замінував професіонал, який розумів, що робить. Колиска мала злетіти в повітря, якби людина лише підняла подушку.На Херсонщині росіяни мінували загиблих цивільних, яких самі й постріляли, щоби той, хто прийде забирати тіло, також підірвався. Кладовища цивільні мінували, і на цьому особливо акцентували перед провідною неділею. Міни залишали в собачих будках, у дитячих ліжечках, у будинках. Заміновували побутові речі, включно з дитячими.
«Все це зроблено цілеспрямовано, щоби на цій території ще довго не можна було жити, щоб її неможливо було відновити, розмінувати поля або відновити електропостачання, щоби завдати максимальну шкоду не тільки нашим військовим, а й цивільному населенню, щоби посіяти паніку. Але зламати нас їм не вдається», – впевнений рятувальник.
Після підриву Каховської ГЕС
Найстрашнішими Олександр Дворецький вважає міни ЯРМ, які встановлюють в акваторії водоймищ. Але поставлені росіянами «водні» міни, які мають досить невеличкі якорі, потужна течія повідривала. Сапер каже: усе, що мало найбільшу небезпеку, або вже здетонувало, або знешкоджено. Але вода нанесла багато мулу.«Без «але» ніколи не буває в нашій роботі, – каже рятувальник. – Не може наш міношукач бачити вглиб на півтора метра, в основному, орієнтовно, 30-40 сантиметрів. Ми вилучили все, що знайшли, але при будь-яких земляних роботах, розборі завалів, треба розуміти, що потенційно там може щось бути. Я не знаю, що вода принесла, і, з огляду на ситуацію, думаю, що вона принесла небезпеку».
Довіритися професіоналам
Нетерплячих українців, які прагнуть якнайшвидше взяти справу розмінування у власні руки, фахівець із 26-річним досвідом роботи називає «одноразовими саперами»:«Я теж дивився серіал «Доктор Хаус» і приблизно розумію, як робити операції на серці. Бабуся з металошукачем – це як я хірург при операції на серці. Це неправильно. Це до першої міни-сюрпризу, чи до першої специфічної міни, до якої не можна підходити. Просто люди загинуть або залишаться інвалідами й скільки будуть жити, стільки й будуть на утриманні держави. Кожен повинен робити свою роботу».
Фото Головного Управління ДСНС України у Херсонській області
Ризик втратити життя або залишитися калікою – то очевидні наслідки. Найголовніше, вважає Олександр Дворецький, що неправильними діями псевдосапер може зашкодити навколишнім:
«Якщо ти пішов на територію і сказав, що вона чиста, ти несеш відповідальність, що вона чиста. І всі, хто будуть заходити на цю територію, вже гіпотетично розуміють, що вона чиста. А вона може бути небезпечна. Він не дає гарантію. Інколи своїми діями, добрими діями, можна робити більше шкоди».
Насправді нюансів роботи є багато, до того ж існують і такі типи мін, які не визначаються звичайними міношукачами, такі міни може визначити лише професійний сапер. На чиїй совісті буде смерть або каліцтво людей, які підірвуться на начебто «розмінованій» території?
Поради цивільним
Перш за все Олександр Дворецький радить берегти своє життя і в жодному разі не ходити по неперевірених територіях. Треба звикнути до думки, що ми живемо в стані війни. Забути про дачі, городи, море. Бо в нашій землі сотні мільйонів мін, як заборонених, так і незаборонених.Рухатися дорогами з твердим покриттям, не заходити в ліс, у поля, не з'їжджати з твердого покриття дороги на узбіччя, не їздити по ґрунтових дорогах, які практично всі заміновані протитанковими мінами.
Розуміти, що всі необстежені території та будь-які предмети на них потенційно заміновані. Не збирати на пам'ять «трофеї» по колишніх позиціях росіян. Ворог, відступаючи, міг покласти під каску гранату.
Не брати в руки виявлені небезпечні предмети, не пробувати їх розібрати.
Не дивитися ролики, як міни розбираються – якщо самого недолугого блогера пронесло, не повідривало йому руки та не повибивало очі, то це не означає, що того, хто слідуватиме його порадам, не вб’є або не скалічить.
Якщо знайшли підозрілий предмет, не підходити до нього, не брати в руки, не переміщати. Якщо є можливість, то можна якимись предметами, що є під рукою чи лежать поблизу, зробити знак, аби попередити інших про небезпеку. Треба відійти трохи далі та зателефонувати на номери 101 або 102 і повідомити, де ви його знайшли (туди ж телефонувати, якщо снаряд потрапив у будинок і не розірвався). Дзвінок реєструється, виїжджає група, визначає, що це за предмет, і залежно від обставин у певний термін його знешкоджує або на місці, або з переміщенням у спеціальні місця знешкодження.
Такі реалії сьогодення, і кожен має дбати про свою безпеку, розуміти, із чим він може стикнутися.
Усе тільки починається
Олександр Дворецький розповідає: на рівні держави прийнято рішення щодо збільшення кількості відповідних підрозділів у відповідних структурах, які будуть займатися розмінуванням. Будуть заходити в Україну для очищення наших земель і міжнародні організації, які займаються гуманітарним розмінуванням, міжнародні компанії, які розмінували увесь світ. І допомога ця зайвою не буде.«У нас таки все починається – стверджує пан Олександр. – Після того, як наші хлопці виженуть і скинуть росіян у море з Кримського мосту, ми, сапери, будемо в стані війни жити ще довгі роки. У нас залишаться ці поля, на яких ми будемо рватися, які ми будемо зачищати. Я не говорю, як Арестович: «2-3 тижні – і ми все розмінуємо». Не буде такого, чесне слово. Ми розмінуємо, але трішки пізніше».
Нагадуємо, що продовжуючи очищувати деокуповані території Херсонщини від ворожих мін і снарядів, українські сапери знаходять сотні вибухонебезпечних предметів. Намагання робити розмінування власноруч можуть привести до загибелі. На жаль, унаслідок детонації вибухових предметів страждають і діти.
Лариса Жарких, Вгору