Позаду Світлани - гора зіпсованого потопом зерна і сухий очерет, який принесла вода.Корови здіймають куряву в надвечірньому сонці, у повітрі стоїть дух молока і літнього різнотрав’я, поміж маслин і будяків лежить велика мертва рибина. Нам кажуть, що це короп, якого приніс потоп.
Уже минули тижні після катастрофи на Каховській ГЕС, річки майже повернулися у річища, але наслідки великої води залишаться надовго.
Україна та Росія звинувачують одна одну у підриві ГЕС, але все більше й більше доказів від західних урядів, експертів та ЗМІ вказують на відповідальність Росії.
Корови йдуть із пасовища до села, а господарі розвертають стадо в інший бік: додому поки що не можна. Повінь розмила міст-дамбу через місцеву річку, і тварини не перейдуть по вузькій кладочці.
Доки шлях не відновлять, фермери з худобою ночують на чужому закинутому підприємстві за селом.
Готували для до переселенців, а довелося допомагати своїм
Світлана і Василь Крідінер тримають сімейне господарство в Афанасіївці Миколаївської області. Село розташоване на маленькому острові: якщо стати в центрі, з усіх боків за хатами та городами видно річку Інгулець.
Коли вранці 6 червня Дніпро затопив прибережні села Херсонщини, у цій громаді готувалися допомагати сусідам.
Потоп розмив дамбу, що зʼєднувала острівне село Афанасіївка із материком. Перш ніж відновити дорожнє покриття, тут чекають, аби зійшла вся зайва вода"Я розгортав штаб для прийому біженців із Херсонської області, які постраждали внаслідок повені", - розповідає Іван Кухта, голова військової адміністрації Снігурівки (Афанасіївка входить до Снігурівської громади).
Але за декілька днів повінь дійшла й сюди: як і на Херсонщині, села пішли під воду. За словами Кухти, вода піднялася на 6 метрів.
Річка Інгулець впадає у Дніпро між Новою Каховкою і Херсоном. Після підриву греблі дніпровська вода рухалася з такою силою, що зайшла в Інгулець і піднялася річищем до 50 кілометрів проти течії.
"Ми би могли прийняти близько 300-400 людей. А вийшло так, що довелося допомагати своїм", - підсумовує Кухта. На початку червня місцева влада повідомила про 13 затоплених сіл.
“Аби війна закінчилася, а ми якось витримаємо”
Коли Світлана і Василь зрозуміли, що потоп неминучий, швидко зібрали найнеобхідніше і погнали 18 своїх корів геть із острова. З пагорба за селом вони спостерігали, як вода прибуває і затоплює їхнє господарство.
Вони зупинилися на чужому підприємстві, яке вже не працює. Два тижні фермери спали просто неба у тракторному причепі, а худобу тримали на загородженому, залитому бетоном подвірʼї.
"Для когось корова - це молоко і мʼясо, а в нас це як член сімʼї. От вони на бетоні там стоять, дощ іде, ми вже не можемо на це дивитися. То соплі в однієї побігли, то вимʼя позастуджували, і дивишся - й нічого не зробиш," - розповідає Світлана.
Коли вода зійшла, фермери повернулися в село по кладці, але худобі потрібна широка дорога. Тому вдень подружжя лагодить господарство, а ночує біля худоби на іншому березі.
Світлана розповідає про такі події за останні півтора року, що для питань про емоції не лишається місця.
Коли навесні 2022 року Росія окупувала село, військові заборонили цивільним виїжджати. Завод у Миколаєві перестав купувати молоко, тому фермери віддавали продукти у Снігурівку безкоштовно. А в місті на початку окупації було дуже сутужно з харчами.
Далі пʼять корів Василя і Світлани вбила ракета, а поля з кормом понівечили снаряди. Жінка веде нас на ділянку з люцерною, де з землі стирчить боєприпас, і пояснює, що фотодоказів загибелі корів немає: в окупації було не до фото.
Після звільнення села фермери придбали нові корми, щоб відновити господарство, та в червні 2023-го прийшла велика вода і зруйнувала ці запаси. Світлана показує сірі, зогнилі рештки сіна та зерна для посіву і констатує: вцілілого вистачить на пару тижнів.
"Ми завжди розраховуємо на себе. Раз ми корів тримаємо, ми за них відповідаємо. І зараз, як би важко не було - візьмемо кредит, щось купимо, свого трошки накосимо. Думаю, якось прорвемося", - підсумовує фермерка і додає: "Аби вже війна закінчилася – а ми якось витримаємо".
"Торік усе спалили, цей рік - затопили"
Снігурівка і довколишні села розташовані на сході Миколаївської області. Місто має пряме сполучення з Херсоном, і звідти на початку березня 2022 року сюди зайшла російська армія. Окупація тривала майже девʼять місяців: Україна звільнила ці території разом із правобережною Херсонщиною.
Місцеві розповідають про тортури і викрадення російськими військовими, про тотальну відсутність електрики і через це – питної води, а також про заміновані поля та підпалені врожаї в 2022 році.
Українські правоохоронці розслідують ці злочини, а представництво ЄС в Україні у травні запустило проєкт допомоги місцевим службам цивільної безпеки "у звʼязку із великою кількістю воєнних злочинів, скоєних у цьому районі".
Російська влада не коментувала ці звинувачення, але заявляла про українські обстріли місцевих населених пунктів.
Поле за Павло-Марʼянівкою біля Снігурівки. Власник цієї землі говорить, що минулого року посіви згоріли у пожежах, цього року - зігнили від повеніУ 2023-му городи та поля з овочами і зерновими на Снігурівщині затопила вода після катастрофи на Каховській ГЕС.
Селяни продають городину на базарах, а фермери забезпечують український і глобальний ринок - зокрема, і зерновими. Але ті, хто зазвичай наповнює житницю світу, сьогодні у потопі втратили не тільки поля, але й будинки.
Іван Кухта говорить, що це - найбільша проблема громади після повені. Будинки руйнуються і після того, як зійшла вода, тому справжній масштаб біди можна буде оцінити лише згодом.
"У двадцять другому вони все спалили, а тепер затопили", - таку фразу ми чуємо найчастіше. Як і в інших місцях в Україні, росіян тут називають "вони", і тільки після додаткових запитань уточнюють: ішлося про російську армію.
“Аби нерви витримали”
Коли ми приїжджаємо у сусіднє село Павло-Марʼянівка, воно видається німим і пустим. Згодом звертаємо увагу, що на парканах і деревах сушиться взуття, куртки, ковдри і килими, а в глибині дворів тихо працюють люди.
Уздовж дороги йде маленький білявий хлопчик із яскравим пакетом у руках - це щойно привезли гуманітарку. У малого задоволене обличчя, нам він теж махає рукою і посміхається.
Це село було на лінії фронту, яка проходила по Інгульцю. На найближчій до річки вулиці знайомимося із Володимиром Савчуком. Він представляється як фермер і волонтер, але зараз його найбільше цікавлять будматеріали. Після повені він ночує в старих жигулях і міркує, як відновити дім до зими.
Фермер Володимир Савчук із Павло-Марʼянівки роздивляється свою затоплену хату, в якій уже немає ні меблів, ні штукатурки - але стіни вцілілиДізнавшись новини про ГЕС, Володимир поставив за двором біля річки дощечку з помітками, щоб вимірювати рівень Інгульця. Каже, чекали до останнього.
"Коли стало 40 сантиметрів, ми почали збирати речі. Поки зібрали, вода перейшла 60 сантиметрів і зайшла у город", - розповідає він.
Чоловік запрошує до себе і показує все, що втратив. Будинок був затоплений аж до рівня даху, тому всі речі й меблі вже викинули, а болото ще не прибрали до кінця.
Чоловік торкається штукатурки на вікні, легко тягне на себе, і весь шмат відпадає. "А там уже грибок береться, це треба все обчухрати до каменя, і все по-новому робити", - показує господар.
Далі він веде нас на подвірʼя, де по черзі показує сліди від "прильотів" під час бойових дій у 2022 році і сліди від потопу у 2023-му.
Зупиняється між персиків і черешень, ламає гілочку із сухим листям і виносить вирок: "Деревина вже не відійде. Вона має бути зелена, а вона коричнева. Тут такі дерева були - ви що! Нічого не залишилося. Все треба робити по-новому".
Лінію води всюди видно по деревах: зеленіють тільки крони, а нижче - мертві гілочки з іржавим листям.
Поруч господар вказує на затоплену та через те забруднену криницю, а ми звертаємо увагу на ґрунт: грядки видно, але з них стирчать самі короткі сухі стеблини. Це була картопля - пояснює Володимир. Зігнила.
Така сама картина й на затоплених полях за селом: залежно від культури, рослини або повністю зігнили, або залишилися стирчати сухим бадиллям. Родючий ґрунт вкритий твердою білою кіркою, яка пішла великими тріщинами - фермери називають це "солончаком" і не знають, коли і як тут можна буде сіяти знову.
Ми запитуємо, чи робив хтось проби ґрунтів після повені - який тепер їхній склад, що принесла вода, які могли відбутися процеси і як це вплине на рекультивацію, але відповіді не дає ніхто. Фермери настільки поглинуті виживанням, що про землеробство поки що не йдеться.
"У мене взагалі немає ніяких варіантів, тільки купа боргів. Головне - аби нерви витримали", - зітхає Володимир.
У червні вода стрімко затопила сільськогосподарські землі, а відступає дуже повільно. Наслідки повені біля Павло-Марʼянівки Миколаївської областіМи прощаємося і їдемо повз пусті поля, на яких де-не-де ще стоять озерця від потопу. Уже не ясно: чи врожай згнив у повені, чи поля просто не розмінували і тому не засадили?
Уздовж гарної асфальтованої дороги цвітуть маки і стоять червоні таблички "Обережно, міни!".
Де би ми не були, всюди лежить сухий ламаний очерет: як нам пояснили, його звідкись принесла повінь. В одному місці посеред степу жмут сухого очерету висить на електричних дротах. Як він опинився аж там, зрозуміти неможливо, але зараз такі питання хвилюють хіба що немісцевих, як ми.
Усі інші оговтуються від повені. Як сказав Володимир, ця історія ще не закінчилася - вона тільки починається.
Вікторія Жуган, Іван Єрмаков, ВВС Україна