В Телеграм-каналі гауляйтера розміщене архівне відео, зняте під час перебування Сальдо на посаді Херсонського міського голови. Це – сюжет телеканалу «Росія» (зараз – «Росія-24») про херсонські пам’ятники російським діячам Григорію Потьомкіну, Олександру Суворову і Федору Ушакову. А, з великого рахунку – про Херсон як частину «руського миру».
Зазначимо, відео зняте ще до 2014 року, і по тональності сюжету можна зрозуміти, що російська пропаганда не стала такою від початку відкритого російсько-українського протистояння (окупація Криму, війна на Донбасі). Вони сформувалася значно раніше, а в 2014 році просто стала агресивнішою і явила себе в усій своїй потворності. До того ж на неї почали активніше звертати увагу як на атрибут тоталітарного режиму.
Але ще задовго до «укронацистів», «хлопчиків в трусиках» та іншої дичини, без якої ми зараз не уявляємо російську пропаганду, були там зневага до України, її історії, її народу, позиціонування південних українських міст як території «руського миру». Тільки з часом зверхність «старшого брата», який поблажливо сприймає «молодшого» з його «витівками» (в даному випадку це – прагнення українців знати і шанувати власну історію) змінилася лютою ненавистю метрополії до колонії, яка відчайдушно прагне вийти з-під впливу.
І до 2014 року російська пропаганда була такою ж брехливою, якою вона є зараз. В сюжеті йдеться про те, що в 2003 році після колективного звернення націонал-патріотичних організацій з проханням встановити в Херсоні пам’ятник не Григорію Потьомкіну, а отаману запорізьких козаків Костю Гордієнку в місті начебто провели референдум, на якому начебто 90% містян висловилися за встановлення пам’ятника саме Потьомкіну.
Справді ніякого референдуму не було.
«В Херсоні, – каже голова обласної організації Комітету виборців України Дементій Білий, – було проведене лише одне опитування містян з ознаками місцевого референдуму. В 90-ті роки, коли містом керувала Людмила Коберник, була спроба дізнатися про думку мешканців щодо доцільності існування районів в місті. Але суд визнав те опитування таким, яке не відповідає тодішнім нормам законодавства. А щодо пам’ятника Потьомкіну ніякого великого опитування не було. Я це знаю точно, оскільки в той час брав участь в проведенні в Херсоні всіх великих соціологічних досліджень. Можливо, було якесь невелике опитування, проведене з подачі Сальдо чи когось з його оточення. Такого роду опитування – маніпулятивні, їх результат – передбачуваний. Наприклад, можна спитати у людей «Ви за відновлення в місті історичних пам’яток?». Хто буде заперечувати, що це треба робити?».
За словами Дементія Білого, про відновлення пам’ятника Григорію Потьомкіну говорили в Херсоні ще в 90-ті роки:
«Тоді це вважалося модним і навіть прогресивним. С такою ініціативою виступали різні громадські організації. І Володимир Сальдо «зачепився» за цю ідею. Хоча, враховуючи, теперішні події, я припускаю, що йому могли і ззовні вказати звернути увагу на відновлення саме пам’ятника Потьомкіну і зробити пам’ятник «маркером руського миру» в Херсоні».
До речі, під час російської окупації територія біля пам’ятника стала одним з місць проведення окупантами заходів з нагоди дня Росії.
Тобто, були праві згадані в сюжеті російських пропагандистів «націоналісти», які свого часу просили Володимира Сальдо не встановлювати пам’ятник Потьомкіну, казали, що він – «кат українського народу».
«Херсон вже має пам’ятники таким видатним «друзям української нації», як Суворов та Ушаков. Навіщо нам в місті потрібен ще один ідол? Невже Херсону потрібне місце поклоніння та проведення культових оргій антиукраїнських сил?», – йшлося в тому зверненні.
«Добре пам’ятаю ці часи. Лист проти пам’ятника Потьомкіну ми, рухівці, організовували. Я мав на цю тему розмову із Сальдо. Він не міг зрозуміти, чому я як голова районної ради проти відтворення пам’ятника. Сказав йому прямо: «Потьомкін – кат українського народу!». Не дійшло…», – згадує про ті події один з підписантів звернення Іван Лопушинський.
В давньому сюжеті, який Сальдо або його піарники, зараз витягли з небуття, тоді ще очільник міста каже: «Ми були, є і будемо завжди разом, хто б нам в цьому не перешкоджав», маючі на увазі російсько-українські стосунки. І його анітрохи не засмучувало, що він давав коментар для сюжету, просякнутого зневагою до України, до її історії, зробленого із зверхністю і поблажливістю «старшого брата».
Та й сам репортаж – одне з підтверджень того, що Херсон давно був в полі зору російської пропаганди як місто, де, на думку росіян, насіння «руського миру» дало непогані «паростки».
Зараз в коментарі до архівного відео Сальдо обіцяє повернути пам’ятник Потьомкіну, вкрадений окупантами наприкінці жовтня 2022 року. Як і пам’ятники Суворову, Ушакову та Маргелову.
Ось такий 20-річний «потьомкінський» ювілей виходить – з «присмаком» крові, людського горя і військових злочинів. До того ж, крім пам’ятників, росіяни вкрали в Херсоні багато чого: фонди музеїв і архівів, кілька десятків автобусів, інше майно.
Коментар Сальдо витриманий в дусі російської пропаганди. Він згадує період «дружби з Росією» як «золотий вік» і звинувачує «націоналістів» в тому, що після розриву з РФ «закрилися підприємства, припинився корисний обмін досвідом, а місцева культура почала скочуватися в хуторський примітивізм».
Пам’ятники Потьомкіну, Суворову і Ушакову були в Херсоні маркерами «руського миру», свого роду «реперними точками» для російської пропаганди, спираючись на які вона доводила приналежність Херсона до Росії і заперечувала українськість міста.
Звісно, ці діячі залишаться в історії Херсона, бо мають певне відношення до неї. Але історія міста – це не лише одіозні російські постаті. З Херсоном пов’язане життя багатьох інших людей, які зробили для міста значно більше, ніж увічнені в бронзі імперці. Бо саме у 2003 році із встановлення в Херсоні пам’ятника Потьомкіну почалася «повзуча», м’яка і лагідна російська окупація у вигляді шоу з ряженими на День міста, «активних контактів з Росією та її регіонами у культурній та суспільно-політичній сферах, обмінів делегаціями, виставок, гастролей російських артистів», про які згадував Сальдо в своєму Телеграм-каналі.
А найголовніше – у вигляді багаторічного і дбайливого культивування колоніального мислення у людей, сприйняття Росії як «матушкі» і «колиски» і відповідно сприйняття української складової історії Херсона як чогось в кращому випадку другорядного.
Безперечно позитивний момент в прибиранні росіянами з міста імперських «ідолів» в тому, що це – привід переосмислити наше ставлення до того, яким має бути вигляд міста, що має його прикрашати в майбутньому. І це – точно не пам’ятники, які буде використовувати ворожа пропаганда, кажучи, що «в окупованому Україною Херсоні чекають Росію».
Тому – ніяких Ушакових, Суворових, Потьомкіних та інших «видатних росіян» на вулицях Херсона! Хай окупанти лишать пам’ятники собі. Атрибути «руського миру» в українському місті – це кров, біль і нещастя.
А того ж Потьомкіна хай встановлюють на його батьківщині – в селі Чіжево Духівщинського району Смоленської області Росії. До речі, в цьому селі станом на 2007 рік (новіших даних немає) жили семеро людей.