Правобережжя Херсонщини звільнене, на лівому березі наразі ще ворог, але херсонці вже обговорюють, яким буде регіон після деокупації області та Криму. Точаться дискусії й про економіку, і про культуру, і про екологію.
Оксана Глєбушкіна, виконавча директорка громадського центру «Нова Генерація» (Херсон)
ВАЖЛИВО НЕ ВТРАТИТИ НАБУТИЙ ДОСВІД
- «Нова генерація» провела перший форум «Степ і воля: якою буде Херсонщина після звільнення». Степ – з одного боку, це наша особливість, ландшафт, у якому треба вміти вижити, наше вміння домовлятися, комунікувати, щоб виживати в ньому, а з іншого боку – ця воля і прагнення до свободи визначає нашу поведінку і стратегію, коли є небезпека.
Важливо всередині спільноти Херсонщини не втратити набутий досвід. Це і досвід горизонтального спілкування, практики добросусідства, те, як люди допомагали одне одному. Говорили про ОСББ – вони стали острівцями самоорганізації під час окупації, і оця реформа реально допомогла людям виживати. Тому це дуже важливий елемент, який треба підтримувати, щоб і далі розвивалося добросусідство.
Тепер з’явилися нові лідери – це ті волонтери, які почали допомагати землякам під час окупації, і зараз на них всі орієнтуються, бо вони розуміють і знають, як можна у громаді себе поводити зараз і як ні, що можна пропонувати і що не варто. І дуже важливо враховувати, зокрема, той вразливий стан людей, які перебували в окупації та величезний запит на справедливість у суспільстві.
На поверхню під час обговорення вийшла тема безпеки і все, що пов’язано з нею (розмінування території, тимчасові сховища як константа така, що повинна враховуватися при відбудові, при будівництві).
НЕ МОЖНА ЗАМІСТЬ ОДНИХ ПАМ’ЯТНИКІВ ПРОСТО ПОСТАВИТИ ІНШІ
- У Херсоні, зокрема, є кілька місць, які мають бути меморіалізовані – де точилися бої, де загинули захисники, вони повинні бути зафіксованими, щоб не забути ціну, яку заплатили херсонці, ЗСУ. Вони мають задавати наші наративи і цементували досвід і біль, що ми пережили. Тому ми говорили, що під час планування території і відбудови це необхідно враховувати.
Водночас у Херсоні не можна замість одних пам’ятників поставити інші, це я про вивезені росіянами бюсти Ушакова, Потьомкіна і Суворова.
Ми маємо далі працювати на розвінчування міфів російської пропаганди. І ми говорили, щоби наш форум став постійним майданчиком, де б можна було ці теми обговорювати. Власне, коли заговорили про брендинг міста, про промо, то відзначили, що зараз важливо створювати хроніки окупації.
БРАК ЛЮДСЬКИХ РЕСУРСІВ ПОТРЕБУЄ ШВИДКИХ ПЕРЕНАВЧАНЬ
- Дуже змінилося населення, не можна зараз до громад, які пережили окупацію, застосувати універсальний підхід. Треба йти до людей і питати, які в них потреби, завдяки горизонтальним зв’язкам встановлювати, хто зараз потребує допомоги. І вся політика послуг має на цьому ґрунтуватися. Що стосується територіальних центрів, де допомагають самотнім людям похилого віку, то наразі соцпрацівників на деокупованій території Херсонщини не вистачає, у нас є просто оголені ділянки. Тому є потреба залучати до соціальної роботи, наприклад, учителів, які залишилися.
Зараз через брак людських ресурсів у деокупованих громадах ті, хто залишилися, потребують швидких перенавчань, опанування нових навичок. І ми теж бачимо, як швидко проходять різні навчання. Наприклад, як працювати з дітьми, з дорослими, які пережили травму.
ЛЮДИ ФІЗИЧНО ПОЧИНАЮТЬ «СИПАТИСЯ» – ХВОРІТИ
- Тема ментального здоров’я також зараз має бути за замовчуванням, супроводжувати будь-які матеріальні процеси. Гуманітарна допомога не вирішить питань людей, які нині є вразливими, ще й не визнають, що у них ПТСР, що вони у депресивному стані. Якщо не надавати зараз неспеціалізовану психосоціальну допомогу, то далі люди будуть потребувати допомоги психіатричної. І зараз ця професійна спільнота не готова до таких масштабів, відповідно, треба реагувати на ці виклики.
Треба надавати допомогу волонтерам і активістам, вони спочатку не звертали увагу на пропозиції щодо психологічної допомоги, зараз уже на фізичному рівні не вистачає ресурсів і сил, вони починають хворіти, «сипатися».
- Тема повернення людей – задача з «зірочкою», бо це як замкнене коло. Тут навіть не можна порівнювати, наприклад, ситуацією з Миколаєвом чи іншими регіонами. Херсон і його мешканці спочатку були виснажені окупацією, й одразу після окупації відбулося фізичне руйнування інфраструктури міста. Відтік людей був під час окупації, і він продовжився, коли почалися обстріли.
Обстріли зупиняють усіх. Усі чекають, коли ризик зменшиться і відсунеться лінія фронту. Але навіть це може стати не вирішальним, наприклад, для роботодавців і бізнесу, які будуть стояти перед питанням: чи повертатися у Херсон, чи відновлювати тут бізнес. Люди, які повернуться у місто працювати, можуть зіштовхнутися з такою реальністю, що працювати немає де.
І тому тут питання: хто першим має повернутися – роботодавець, щоб людям було де працювати чи люди спершу повертатимуться, а бізнес має реагувати? Але бізнес потребує підтримки, кредитування, бо багато хто з підприємців – на межі фізичного виживання, йому не до відновлення.
Говорили на форумі про екологію, про те, що є потреба у величезних проєктах з відновлення, починаючи від акції «Посади дерево», до вивчення того, що відбувається з екосистемою Дніпра.
Ми присвятили час аналізу стейкхолдерів, фактично ми намагалися стати на місце військової адміністрації, подумати, що ми можемо робити разом з нею.
Результат нашого форуму – ідеї проєктів. Далі вже нам треба працювати з експертами, щоб йти углиб кожної теми. І друге – це йти у діалог з владою і презентувати ці напрацювання, щоб їх використали, коли розроблятимуться стратегії відновлення Херсонщини.
Володимир Молчанов, експерт Причорноморського центру політичних і соціальних досліджень
ТРЕБА ПІДДАТИ РЕВІЗІЇ ЧИННУ СИСТЕМУ РОЗПОДІЛУ ВЛАДИ
- Ми не впораємося з тими викликами, що стоятимуть перед Херсонщиною, якщо не піддамо ревізії чинну систему розподілу як державної влади, так і місцевого самоврядування.
Є обласні структури, що контролюють певну кількість соціальних об’єктів, є районні структури, які взагалі нічого не контролюють, але просто існують, і є неспроможні громади. Громади керуються радами, створеними на пропорційній основі, депутати яких не відчували відповідальності перед власними виборцями, вони не мали контакту з ними, вони були імпортовані з обласного центру. Це висуванці обласних партійних організацій, часто взагалі сторонні для цієї громади. Периферія в тих громадах була позбавлена навіть будь-якого формального представництва.
На мою думку, область має стати декларативним утворенням, учасники якого – громади, делегують представників у орган для координації спільних проєктів. Статус обласного центру вже не матиме ніякого значення, для нього нема фінансового ресурсу. Той мільярд, який має обласний бюджет – це сльози, що витрачаються на утримання групи чиновників, я думаю, Херсон переживе, якщо їх не буде.
- Ми можемо прогнозувати, що зникнуть маленькі населені пункти. Процес цей був і так неминучим. Лише ті громади, які знайшли альтернативні сільському господарству способи заробітку (туризм чи розміщення виробництв) мали шанс. Зараз, звичайно, можна залишати місце для дива в окремих випадках, та в цілому ситуація не зміниться. Хочемо чи ні, але через широкомасштабне вторгнення і масову втечу населення від війни, цей процес значно прискорився.
Усе йде до того, що незалежно від обсягу грошей, які потім Україна матиме на відновлення, сприятливих умов для проживання у маленьких населених пунктах у сільській місцевості на Херсонщині створено не буде. Хочемо ми чи ні, треба вже розглядати таку небезпеку, що хтось там буде вперто доживати, але без нормальних умов, бо їх ні бізнес, ні держава не зможуть створити.
Доходи агрокорпорацій від вирощування в області пшениці, жита, ячменю і соняшника тут будуть непоганими, але працюватимуть сезонні працівники вахтовим методом.
Населення у сільських районах виявиться зайвим, на нього бізнес не орієнтуватиметься. Ці реалії практично неминучі. Державі треба змиритися з тим, що у найкращому разі у якості таких от баз для аграріїв залишаться великі села, десята частина від тих, що є зараз. І надалі треба державі робити акцент на тому, щоб створювати рекультивацію, запобіжники для варварського землекористування, зберігати лісосмуги і насаджувати нові ліси, забороняти їх розорювання.
Якщо чисельність населення в регіоні зменшиться або це переважно буде група пенсійного віку, у якої своє бачення попиту, свої споживацькі пріоритети – це стане для малого бізнесу, сфери послуг додатковим аргументом не повертатися у регіон. Це призведе до того, що буде негативний мультиплікатор – відсутність попиту, породжуватиме відсутність пропозицій, не будуть створюватися нові чи відновлюватися старі робочі місця. Відтак не буде причини повертатися, таке собі замкнене коло.
Через воєнний стан вмерла прозорість і відкритість, і невідомо, як воно довго все це буде повертатися. Потрібна повна прозорість у закупівлях, система електронних аукціонів, звітності по Є-data, оприлюднення проєктів бюджетів, їх обговорення. Без цього відновлення не буде.
ТРЕБА, ЩОБ ПДФО СПЛАЧУВАВСЯ ЗА МІСЦЕМ ПОДАТКОВОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ПЛАТНИКА
- Основний податок, яким “годуються” місцеві бюджети та й обласні також – ПДФО, податок на доходи фізичних осіб. Він стягується формально з кожного платника, але фактично роботодавці платять його в той бюджет, де вони зареєстровані. У кращому разі це можуть бути відокремлені підрозділи, і вони платять за місцем розташування цієї філії. Потрібна справедливіша схема, яка дозволить збільшити місцеві бюджети, щоб податки не концентрувалися у великих містах. В умовах цифровізації цю проблему просто вирішити, достатньо, щоб роботодавець зазначав у звіт не лише податковий код кожного найманого працівника, суму отриманого податку, а й код податкової інспекції, місце податкової реєстрації цього платника за КОАТУУ / КАТОТТГ, а краще, оскільки податкова інспекція діє на кілька громад, ще додати код територіальної громади, де ця людина зареєстрована.
Ще один момент – є така категорія бюджетних доходів як реверсна дотація/дотація вирівнювання. Цей принцип складний насправді, він так чи інакше стримує місцеву ініціативу, не заохочує залучення інвесторів. Це прокрустове ложе – все, що довше, треба обрізати, а що коротше – витягувати, що абсолютно суперечить принципам місцевого самоврядування.
Також треба встановити верхню межу заробітків для керівників органів самоврядування – заборонити радам приймати рішення про особливості оплати праці керівних працівників.
ЗАБЕЗПЕЧИТИ ВІДНОВЛЕННЯ ТЕРИТОРІЇ, ДРУЖНЬОЇ ДО ЛЮДЕЙ
- Ну, і звісно, тут треба, щоб держава забезпечила відновлення території, дружньої для людей. Держава повинна відновити основні дороги. Екологію треба зробити первинною ознакою того, гідний певний проєкт втілення чи ні. Законодавчими приписами має бути передбачено, щоб сміття не валялося на звалищах. У кожному селі, навіть найменшому, сміття має вивозитися чи перероблятися. Каналізація: у кожному місті й населених пунктах, де є централізована система водопостачання, мають бути очисні споруди. Є такі споруди на 50, 100 і на 500 абонентів. У нас очисні споруди навіть у Херсоні застарілі, вони не вловлюють активні окислювачі.
Очисні споруди повинні бути не лише у містах, а й у селищах, великих селах – обов’язково, у решті населених пунктів – добровільно, але зі стимулюванням, субвенцією на встановлення. Це має бути державна екологічна субвенція.
КАХОВСЬКЕ ВОДОСХОВИЩЕ – ЗМЕНШИТИ І ПОГЛИБИТИ
- Якщо ми говоримо про екологію, то треба врахувати Каховську ГЕС і Каховське водосховище. В Україні до 60-х років минулого століття запаси води зберігалися в поліських болотах, улітку вони міліли, вода поступово йшла у Дніпро. Створення водосховищ ішло паралельно з осушенням боліт. Тобто вода примусово з боліт виведена, і таким чином вдалося швидко наповнити водосховища. Ці водосховища, особливо Каховське, яке розташоване на півдні, – це велике за площею дзеркало води, проте мілке, відтак випаровування води набагато перевищує надходження. Ми витрачаємо воду на те, щоб вона випаровувалася і випадала дощем десь на півночі Кримських гір, або на північному узбережжі Туреччини. Треба воду спустити, поглибити певні частини цього водосховища, щоби площа його була меншою, а глибина – більшою. Таким чином водосховище зберігатиме воду, а не “годуватиме” нею сонце. Але це величезні кошти. Проте додаткові землі, які при цьому виникнуть, завдяки цьому осушенню і перерозподілу ґрунту – це буде новий земельний ресурс.
Щодо зрошення, на Херсонщині є два магістральні канали. Приблизно третина лівого берега у нас зрошується, і переважно у варварський спосіб – системами типу «Фрегат». Тому держава має заохочувати крапельне зрошення, давати пільгу на майже безкоштовну електроенергію в певний час доби, заохочувати користуватися таким зрошенням, яке буде зроблене за допомогою сонячної станції. І тоді фермери зможуть конкурувати з аграрними латифундистами.
Олена Афанасьєва, голова громадської організації «Центр культурного розвитку «Тотем»
ХЕРСОНУ ПОТРІБНА ДЕОКУПАЦІЯ ПАМ’ЯТІ
- Ще торік у Львові, коли ми проводили виставку в «Дзизі», там відбулася публічна дискусія за участі ВПО, львівських фахівців. Ми організували її спільно з керівницею Херсонського міського управління культури пані Думинською. Вже тоді, ще до визволення Херсона, ми почали проговорювати – що потрібно буде місту після деокупації. Один з учасників дискусії висловився про те, що Херсону потрібна деокупація пам’яті. І, власне, коли ми зараз почали думати, що маємо робити вже в 2023 році, ми собі отаким хештегом взяли цей вислів – деокупація пам’яті.
Деокупація пам’яті – це має бути процес усвідомлений, без істерики, покроковий план, комплексне розуміння тих проблем, які не були вирішені у нас в Херсоні. Не те, що у нас зараз травма, ми ставимо пам’ятники, перейменували вулиці – і все. Хоча це теж треба робити.
Але треба, щоб це було не лише як реакція на травму, а і як нормальний процес розвитку міста, який нам блокували. Треба відпрацьовувати механізми, які дозволять розвиватися Херсону як цивілізованому українському місту.
Звісно, є проблема зруйнованих закладів культури. Є питання фізичного відновлення будівель. Але має бути і змістовне наповнення.
Зараз у місті створили робочу групу, що займається питанням перейменування, куди увійшли поважні люди й експерти. Формується перелік назв вулиць, яких точно не має бути у Херсоні (Ушакова, Суворова, 200 років Херсона, бо то від «катіного» указу рахується). Так само формується перелік назв, які можуть бути у Херсоні. Тут важливо досягти не лише підтримки влади, а й громадського консенсусу, адже тема перейменувань обговорюється дуже гаряче й емоційно.
ВАЖЛИВО, ЩОБ УКРАЇНСЬКІ КНИГИ У БІБЛІОТЕКАХ НЕ ЛИШЕ БУЛИ, А ЩОБ ЇХ ЧИТАЛИ
- Ми розуміємо, що треба повертатися до питання бібліотек, вони мають перетворюватися на культурні центри, сучасні хаби. Мова не лише про те, що ми все відновимо і завеземо українські книжки, маємо продумати, як система повинна працювати, щоб у нас ці книжки взагалі читали. Я зараз у Тернополі, й коли заходжу в книжковий магазин, там є лавочки, повно людей, багато молоді, вони беруть книги, читають, обирають, що купити. Це абсолютно інша культура споживання книжок.
У Херсоні була прекрасна ініціатива «Херсонський некрополь», що опікувалася приведенням до ладу нашого історичного цвинтаря, адже у центрі міста багато років маємо фактично хащі, які ховають кам’яні козацькі хрести, польські поховання. Херсон може презентувати свою історію через цей проєкт, тоді не буде такого «лайна», як виходило з розповідей про місто «Потьомкін і Катерина».
Щодо вивезених росіянами пам’ятників Суворову, Ушакову і Потьомкіну, скажу свою думку: нам роботи менше. Забрали – і прекрасно. Що на цих місцях робити – це реально складна тема, головне – щоб не було поспішних рішень.
ЧИ ПОТРІБЕН ХЕРСОНУ МУЗЕЙ МІСТА
- Музею Херсона немає. Зараз важко створювати нові інституції, але на майбутнє це може бути інституція, яка займатиметься вивченням історії міста (на кшталт Центру міської історії у Львові), при ній може діяти і музей. Я його бачу не як «Музей окупації», а скоріше як «Музей спротиву». Цей музей може стати культурним центром, де не лише вивчають і показують історію, а й проводять дискусії, залучають експертів, обмінюються досвідом з іншими містами. Треба продумати системний підхід, щоб ця інституція була дійсно живою і потрібною, насамперед херсонцям.
Ірина Староселець