Деякі з цих публікацій – просто ніби створені в якомусь генераторі випадкових фраз, а деякі містять наративи російської пропаганди, які та насаджує вже багато років.
Що кажуть окупанти
Один з таких «аналітичних» опусів Володимира Сальдо написаний як реакція на пропозицію перейменувати Росію на Московію, сформульовану у петиції, направленій Президенту України.Цю ініціативу коментували різні українські медійні персони, але Сальдо звернув увагу на коментар секретаря РНБО Олексія Данілова.
Загалом від імені гауляйтера вийшов злобний і мерзенний текст, який до того ж містить такі формулювання, що їх автора навряд чи навіть з натяжкою можна назвати здравомислячою людиною.
«По суті ж – не політичним мікробам із зганьбленого Києва розмірковувати про Росію. Росія – це понад тисячолітній історичний Всесвіт, Русь, Російське Царство, Російська Імперія, Радянський Союз, Російська Федерація. Її внесок в історію людства великий і незаперечний, він знаходиться на одному рівні з іншими стовпами цивілізації – Францією, Німеччиною, Китаєм, Індією, Персією, Іспанією, Італією, а також набагато перевершує перебільшені сучасними пропагандистами історичні значення запроливних і заокеанських ненависників усього іншого людства. До слова про історію: просто відкрийте давньоруський варіант «Слова про похід Ігорів» і переконайтеся, що він незрівнянно ближчий до сучасної російської мови, ніж до спотвореного діалекту російських, турецьких та польських околиць, з якими зараз київський режим носиться, як дехто з писаною торбою».
Чому це брехня
Невідомо, коли Володимир Сальдо підхопив росієфілію, але зараз вона у нього – в дуже запущені стадії. Такій, коли людина вже не здатна критично мислити і або сама несе позамежну дичину, або згодна з тим, щоб таку дичину несли від її імені.А в цьому тексті дичина – усе від першого до останнього слова. Не будемо звертати уваги на злобну антиукраїнську риторику гауляйтера, бо вона вже «приросла» до нього. Звернемо увагу лише на спроби Сальдо інтерпретувати історичні і мовні факти.
«Тимчасовий губернатор» пише, що «Росія – це понад тисячолітній історичний Всесвіт». Але є поняття «Росія» в історії і це ж поняття у розумінні Сальдо – кардинально різні речі.
Справді, слово «Росія» виникло у Візантії і використовувалося там як грецьке позначення Русі – країни та створеної у її межах київської церковної митрополії. Вперше слово ????? було вжито у X столітті візантійським імператором Костянтином Багрянородним. Через церковну грецьку писемність та офіційні документи грецьке слово ????? увійшло до російської мови. Перша відома згадка слова «Росія» в кирилиці датована 24 квітня 1387 року. З кінця XV століття назва Росія стала використовуватися у світській літературі та документах Російської держави, поступово витісняючи колишню назву Русь. Офіційний статус воно набуло після вінчання Івана IV на царство в 1547, коли країна стала називатися Російським царством. В 1721 році, Петро I проголосив Російську імперію.
Тобто, якщо й казати про «понад тисячолітній історичний Всесвіт», то, лише говорячи і про історію України тих часів, коли не було ніяких Російського царства, Російської імперії і тим більш – Російської Федерації.
Щодо «великого і незаперечного» внеску Росії в історію людства, то і тут Володимир Сальдо дуже проколовся. Візьмемо хоча б один факт.
Нобелівську премію з моменту заснування вручали близько тисячі разів – окремим науковцям, діячам мистецтва і політикам, а також – за колективні досягнення. Персональні премії були вручені понад 900 лауреатам. В тому числі 26 громадянам Росії та СРСР. Це – значно менше, ніж представникам США (383 станом на 2022 рік), Великобританії (132), Німеччини (108) або Франції (68).
Щодо «Слова про похід Ігорів», то Володимиру Сальдо чи автору опусу, що вийшов від його імені, не завадило б знати, що «давньоруського варіанту» цього твору… не існує.
Про те, коли і як створювалося «Слово про похід Ігорів», нічого не відомо. Нібито текст «Слова», включений до рукописної збірки XVI століття, був випадково виявлений наприкінці XVIII століття російським істориком і збирачем старовин Олексієм Мусіним-Пушкіним, а перша публікація відбулася 1800 року. Незабаром після цього рукопис XVI століття загинув під час пожежі, і це стало приводом для гіпотез про літературну містифікацію. Багато скептиків, найавторитетніший з яких – один із провідних радянських істориків Олександр Зімін, висували версії про те, що «Слово» було створено у XVIII столітті та видано за пам’ятник давньоруській літературі. У сучасній офіційній науці справжність цього твору вважається доведеною, але суперечки не вщухають і сьогодні.
А щодо мови «Слова», то саме вона є одним з аргументів, якими оперують скептики, бо написаний твір, так би мовити, «суржиком» – сумішшю книжної і розмовної мови XII століття. Дослідники називають мову твору «українізованою старослов’янською». А скептики вважають, що «суржик», яким написаний текст твору, – наслідок того, що автор – людина, знайома з письмовими джерелами часів, коли відбувалися події «Слова», і з фольклором тих часів, просто поєднав різні мовні складові.
Але як би там не було, а казати про близькість мови «Слова про похід Ігорів» до сучасної російської мови – повна маячня.
Чому це важливо
Текст, який вийшов від імені Володимира Сальдо, по суті, ретранслює наратив російської пропаганди про «відсутність України» в світовій історії. Мета цього наративу – «приватизація» Росією якщо не усієї історії східнослов’янського етносу, то переважної її частини, надання Росії і росіянам домінантного статусу у східнослов’янській історії і культурі.Кремлівська пропаганда насаджує, так би мовити, росієцентричність, і зараз робить це особливо активно. Тому пропагандистами принижується або зводиться нанівець роль того, що заважає просувати росієцентричність, і це насамперед – Україна з її історією і культурою.
І Володимир Сальдо в даному випадку вчинив так, як просто не може не вчинити «розмовляюча голова» російської пропаганди.
Мост