Виявляється, усі ці довгі місяці він партизанив! Свою історію, як міг, описав сам. І після цього поїхав на Батьківщину, заліковувати рани. Спілкування з журналістами Борис Віталійович уникав, казав, ще не час для откровень. Та все ж погодився на інтерв’ю із журналістом видання “Високий замок”. Про війну, підпілля, боротьбу та порятунок…
— Для початку розкажіть про своє життя, коли перестали бути головою Херсонської ОДА. Ми так зрозуміли, що після перемоги Януковича на президентських виборах ви відійшли від великої політики…
— Ні, не відійшов. Я завжди був і є у команді Романа Безсмертного, в його політичних проєктах. Із 2010 року більше уваги приділив науці. Захистив кандидатську дисертацію, у трьох вишах викладав макроекономіку, менеджмент. У мене є розробки щодо адміністративної, пенсійної реформ…
— Можете пригадати день 24 лютого, коли росія почала велику війну. Про що вам тоді подумалося?
— О 4-й ранку почув вибухи від ударів по військових частинах Херсонщини — і все зрозумів. Втікати нікуди не думав, валізи не пакував. Протягом п’яти років я був представником української влади на Херсонщині, доносив до громад наші державницькі ідеї, пропагував нашу історію, наш прапор, мову. В області залишилося лише 18 із майже 700 населених пунктів, де я не встиг побувати. Мене всюди знали. У той складний момент багато людей розраховували на підтримку влади, у тому числі — колишньої. Тому у мене і гадки не було втікати. Я залишився.
— Але при цьому не могли спокійно спостерігати за тим, що відбувається довкола…
— Уранці 24 лютого я вийшов на керівництво херсонської самооборони і попросив укомплектувати мене зброєю. З групою своїх однодумців, які з перших днів намагалися допомогти ЗСУ, ми змогли з уже оточеного Херсона підвезти цю зброю до наших груп в області.
— Пішли в українські партизани?
— Певною мірою, так. Скажу делікатно: на Херсонщині залишилися диверсійні групи, залишилася певна кількість людей під прикриттям по лінії СБУ, які повинні були координувати все, що відбуватиметься під час окупації, — із цими людьми у нас був налагоджений зв’язок.
— Безумовно. Через три місяці закінчилися наші боєзапаси. Ми стали порожніми. Я виходив на контактерів, за якими нас закріпили, — нам дали паролі, точки схронів із підкріпленням, і через своїх зв’язківців зброю уже вдруге доставили у нашу групу.
— Наскільки вагомою була робота херсонського підпілля?
— Це був дуже сильний спротив ворогові. Партизани працювали у різних зонах Херсонщини. У Головне управління розвідки і у СБУ оперативно передавали інформацію про пересування російських військ, їхню дислокацію, склади. Інша група займалася контрпропагандистською роботою.
Чи багато таких патріотів було у нас на Херсонщині? Не готовий про це казати, бо зона наших дій була обмеженою — Нова Каховка, Львове, Берислав, Токарівка тощо.
— Кажуть, росіяни вас шукали — знищили ваше житло, дачу. Хтось вас здав?
— Не знаю цього. Але у всі помешкання, де я колись жив, до всіх рідних, з якими мав прямі чи опосередковані стосунки, приходили представники ФСБ, робили обшуки. У Новій Каховці затримали мого кума і його сина. Не виключено, їх катували. Феесбешники навіть приїжджали у садово-городнє товариство, де розташована моя дача, випитували, де я і наша група переховуємося.
— У певних частинах області у нас були таємні склади, у тому числі — із продуктами харчування. Місцеві люди їх купували і через наших зв’язківців доставляли у потаємні місця. Коли одного вечора я прийшов у таке обумовлене місце по харчі, нас там уже чекали вороги. Був бій, під час якого отримав поранення… Зараз справи у мене більш-менш. Трохи кульгаю. Перебуваю на реабілітації. Лікарі кажуть, що ходити буду.
— Одним із народних депутатів України від Херсонщини був такий собі Олексій Ковальов (входив у фракцію «Слуга народу»). З початком війни він перейшов на бік ворога, став колаборантом. Що ви знаєте про цю особу?
— Я не вірю, що Ковальова знищено. Ніхто його у труні не бачив. Особисто з ним не був знайомий — тому не можу давати оцінку. Але він достатньо хитрий. Як і його батько. Той був колись начальником відділу боротьби з економічними злочинами Головного управління МВС у Херсонській області. З роботи я звільнив його за корупцію.
— Розкажіть про тих, хто вас переховував…
— Ці проукраїнськи налаштовані люди з Білозерського району дуже ризикували — адже майже 60 відсотків жителів їхнього села підтримували росію. Поки не зажила поранена нога, протягом двох місяців ця сім’я переховувала мене, годувала, купувала ліки. Звичайно ж, боялися. Бо знали, що мене розшукують.
— Яка причина того, що у всі часи майже на всіх виборах Херсонщина давала великий відсоток голосів за проросійські політичні сили?
— Херсонщина — це ж «червоний пояс»! 40?50% голосів традиційно віддавала за комуністичну партію. Потім цей електорат підібрали Партія регіонів, «ОПЗЖ».
— Такою сильною була тут російська пропаганда?
— Треба знати історію херсонського краю. Великі об’єкти — Північнокримський канал, Каховську ГЕС, системи зрошення — будували не комсомольці-ударники і партійці, як нам розповідали в СРСР, а певні категорії громадян, яких виселили з росії. Тож проросійський електорат був на Херсонщині відносно сильним. Звідси і маємо наслідки.
— Після 24 лютого — чи змінилися погляди жителів Херсонщини, які раніше були «зачарованими на схід»? Чи вони щось зрозуміли?
— Війна — це жахіття для нашого народу, нації, велике горе, яке прийшло на нашу землю. Але війна водночас привела до очищення наших територій від російських елементів, від кремлівської ідеології. Вважаю, що дуже очиститься, зокрема, і Херсонщина. Ви тільки подумайте: лише в обласному центрі 26 тисяч людей отримали російські паспорти! Частина з них уже втекла. Але частина залишилася. Сподіваюся, ними вже займаються компетентні органи.
Іван ФАРІОН, newdayua.net
