ерсонська спільнота в Одесі: ІзбірКом продовжує серію публікацій про людей, які через російську навалу переїхали до Одеси та нині роблять можливе й надможливе, аби наближати українську перемогу. Наша чергова історія – про Олексія Білецького, співзасновника центру туризму «ХерсON», котрий активно розвиває і просуває українську туристичну Херсонщину.З Олексієм ми зустрічаємося біля його нинішнього офісу в центрі міста: після переїзду до Одеси він займається волонтерською допомогою Збройним силам України. Знайомимося – і рушаємо по каву: «Я знаю, де тут найкраща кава. Краще вже за самих одеситів. Краєзнавчий досвід, певно», - підсміюється він.
- Якщо треба коротко пояснити, чим ми займалися в Херсоні, то спочатку ми з братом, а потім всією нашою командою розвивали свою землю – або через призму туризму, або через призму історії, урбаністики, дизайну, самоідентифікації тощо. Головна наша ідея: південноукраїнське – це прикольно, херсонське – це круто, - починає Олексій. – Ми вважаємо, що любити можна лише те, що ти поважаєш, поважати – те, що ти цінуєш, а цінувати – те, що знаєш. Тому наша місія була – показати, розказати, продемонструвати і закохати та разом розвивати далі.
- Ти історик за фахом?
- Ні, і я, і брат за фахом – дизайнери-графіки, і, може, саме це нам і допомагає в наших проєктах. Бо історії можна навчитися, а от навчання дизайну нам дало вміння бачити все під кутом того, що треба споживачеві. Тобто відштовхуватися від потреб людей. Так ми й робили і наші фестивалі, і екскурсії. А взагалі до туризму ми прийшли через наше хобі – історичну реконструкцію. Ми активно цим займалися, їздили на міжнародні фестивалі, знімалися у фільмах, проводили фестивалі. І коли вже назбирався значний досвід, прийшло розуміння, що ми хочемо не самі в цьому кайфувати, а ще й розказувати про це всім навкруги. Дуже дратувало, що все те, що ми знаємо, ніхто не розказує іншим і що цього ніхто чомусь не знає, або майже ніхто.
- Туризмом ви почали займатися в 2014 році. Це збіг чи ні?
- Ні, не збіг. Ми знали, що практично всі екскурсії, все, що розповідали про Херсонщину, подавалося з проросійських позицій. Ми бачили, що відбувається навколо і розуміли, чому це відбувається. Бо люди не знають, не люблять, не цінують. До 2014 року ми робили екскурсії для друзів і знайомих, а той рік став для нас поштовхом. У мене батько родом із Севастополя, для мене Крим – це друга моя батьківщина, і я пам’ятаю, як батько тоді казав, що якби він ще підлітком не поїхав навчатися у Херсон, то зараз би, певно, мав проросійські погляди. І ми розуміли, що маємо змінювати свідомість людей, щоб у Херсоні не був Крим.
Перші шість років існування компанії всі екскурсії були створені мною, а потім уже вдосконалювалися гідами. В останні два роки наші гіди самі почали генерувати продукти, і це було для мене просто свято. Це було круто. У нас різний продукт, залежно від того, хто що потребує, - комусь історія, комусь – гастротуризм, комусь – релакс на природі і так далі.
- Чи зміг Херсон підхопити шанс на розвиток після окупації Криму?
- Я б сказав так, що Херсон міг дуже впевнено проґавити цей шанс. Коли окупували Крим, у нас дійсно з’явилася крута можливість багато змінити, бо перші пару років ми були в мейнстримі. Але цього можна було не зробити, і на мою думку, ані міська херсонська влада, ані обласна нічого для цього не зробили. Оцей стрибок в плані туристичного продукту робили або бізнес, або ентузіасти. До нас не їхали не тому, що у нас менше моря чи що ми якісь не такі, до нас ніхто й не думав їхати, бо ми були десь дорогою на Крим, не більше.
Ми робили експеримент, коли робив навчання для київських гідів, то просив аудиторію приблизно з пів сотні людей показати на карті України без назв міст, де є Херсон. Нас показували біля Донецька, біля Одеси, в Криму… Багато хто думав, що Херсон – це смт на 20 тисяч людей, а не обласний центр з 350 тисячами жителів. Коли ми це розказували потім херсонцям, вони дивувалися і казали, мовляв, як так можна? Але ні, шановні, це наша фішка – з цієї точки й треба розвиватися.
- Традиційне питання: які вони – херсонці – жителі Херсона й області?
- Я би сказав, що всі ми – херсонці, миколаївці та одесити – дуже схожі. Ми – південяни, у нас своя родзинка в спілкуванні, в кулінарії, в історії. Ми, південні люди, любимо швидко говорити, швидко і яскраво жити, смачно готувати, сильно любити, але зазвичай не втручаємося в якісь процеси, які вибивають нас з нашого повсякденного життя. Тобто, поки не буде геть все погано, - наче як можна потерпіти, тим більше, сонце світить, кавуни ростуть… Але ми бачимо це з історії і сучасності: коли реально «притисло», то тут уже південь вибухає. Я думаю, одесити такі самі, як ми. Херсон вибухнув, бо до нас зайшли окупанти.
- Яким було для тебе 24 лютого?
- Та як для всіх. Я міцно сплю, тож не чув вибухів, мене розбудив телефонний дзвінок – мені телефонував брат з Єгипту, куди він поїхав вчитися дайвінгу. Поки я спав, він готувався їхати на навчання і подивився новини… Потім вже почали обдзвонювати рідних, друзів. Я, хоч і не вірив у вторгнення, але все одно якось думав про це, запасався пальним і думав, що мені головне – вивезти наших жінок в безпечне місце. Але коли все почалося, ми чомусь вирішили лишитися. Ми поїхали до моєї мами, а вона живе в 500 метрах від Антонівського мосту. Того самого, за який ішли бої. Замість того, аби поїхати кудись на захід міста, ми поїхали на самий авангард. Ми весь день чули вибухи, бачили полум’я, але нам не було видно, що саме відбувається на вулиці, і ми все думали: хто ж переміг? Сподівалися, що наші…
- Що робили в окупації?
- З перших днів також ми займалися волонтерством, але військовим офіційно ми допомагати не могли, тож опікувалися гуманітарною допомогою цивільним. А під час комендантської години, по ночах, я допомагав нищити окупантів. Мав зв’язки по всі області – і ми разом працювали корегувальниками для ЗСУ.
- Дизайнер-корегувальник вогню?
- Так і є. Ми зіштовхнулися з тим, що наші люди не знають, як називається військова техніка і як одне відрізняти від іншого. Вони так і повідомляли: мовляв, поїхала велика зелена машина з гарматою. І ми створили всі разом – у нас же родина дизайнерів, це і мама, і ми з братом, і дружина брата, - посібник для жителів Херсонщини про те, як розрізняти російську військову техніку. Щоб не було напів анекдотичних ситуацій типу: «Через нас щось проїхало і подалося в степи». На це тоді наші військові сказали передати таке: «Передайте їм, що ми з чогось жахнули і кудись попали».
Але робити це ставало все важче. Було дуже небезпечно. Приходили до моїх друзів, до знайомих. Шукали організаторів мітингів. Вони реально не розуміли, що не було у нас організаторів мітингів. Люди збиралися і виходили самі. Ну і я розумів, що рано чи пізно до мене прийдуть, тож лишатися не можна було.
Ще одна цікава історія. Нам передали ящик шоколадок і ми віддали їх волонтерам, щоб вони могли перекусити під час роботи. І за деякий час я їх спитав, як там шоколад. А вони сказали, що віддали їх водіям, які возили гуманітарку з Миколаєва та Одеси до Херсона. З’ясувалося, що одна шоколадка оркам – це квиток на проїзд. Ну або цигарки. І сміх, і гріх, голодні вони чи що?
Авторка роботи - Надія Білецька, дружина Павла Білецького
Авторка роботи - Надія Білецька, дружина Павла Білецького. Це популярне зображення було створено ще коли родина перебувала в окупації, тож авторка тривалий час мусила лишатися анонімною
- Яким був виїзд?- Ми спробували виїхати ще в березні, але окупанти не випускали тоді через Станіслав. Тому довелося повернутися. А потім уже в квітні вдалося виїхати через інший напрямок. Для мене це було серйозне випробування, бо водійські права я мав, але їздив переважно на яхті і мотоциклі, бо захоплююся цими видами транспорту. А за кермо авто практично не сідав. І тут треба було за день проїхати Херсонщину, Миколаїв, Одесу. Але все пройшло нормально, певно, тому що на адреналіні. Я відповідав за родину і повинен був її врятувати.
Я пам’ятаю свої почуття, коли ми в’їхали в Миколаїв. Удома я не мав права давати волю почуттям, бо на мені була відповідальність за родину. Але коли я побачив Південний Буг з каламутною водою… Міст через ріку… Просто не міг стримати сліз. Миколаїв ще ніколи не був для мене таким рідним.
- Відразу вирішив лишитися в нашому місті?
- Насправді ні, я думав просто зробити тут зупинку на пару днів і зрозуміти, що далі. Я приїхав і не міг пару днів отямитися. Бачив військових і зразу думав – наші чи ні? І наступна секунда: я в Одесі, це наші. Тут нам допоміг Олександр Бабич (одеський краєзнавець, історик, засновник турагенції «Тудой-сюдой», – Ред.), він вже займався допомогою ЗСУ. І я подумав, що краще я лишуся в Одесі і буду працювати тут. Буду корисним. З нашою енергією і досвідом – а нас тут зараз уже п’ятеро – ми можемо робити багато чого.
Наша команда «ХерсON» завжди товаришувала з командою «Тудой-Сюдой», співпрацювали в туристичному напрямку. А тепер співпрацюємо в напрямку допомоги нашим військовим. Ми працюємо разом як одне ціле. Хоча у кожного є свої сильні сторони, свої канали, можливості та знайомства.
Одеське сьогодення волонтерів
- Ви розробили логотип Херсона. Чому це потрібно зараз?- Насправді його розробляла ціла команда з п’яти дизайнерів упродовж десь майже року, восени 2021 року ми презентували його невеликій кількості підприємців, а на весну 2022-го планували презентувати херсонцям. Звісно, цього не сталося. Але ми його показуємо, розказуємо про нього тим, кому з ним треба буде працювати - бізнесу, активістам тощо.
Логотип – це «Х!», - тут і перехрестя річок, і Антонівський міст, і багато чого іще. Якщо подивитися на логотип і на перехрещення річок, - то це й є літера «Х». От дивися на мапу, - Олексій простягає телефон з мапою Херсонщини. Річки дійсно утворюють «Х».
- Це правда. Тепер навряд хтось подумає, що це десь коло Донецька чи дорогою до Криму. Я не знаю херсонців (маю на увазі жителів і обласного центру, і області), які б не вірили, що Херсон звільнять чи не вірили б у його розвиток. Де б зараз не жили херсонці, вони точно знають, що Херсонщина буде вільна. Але скажу правду: повернуться додому не всі. З різних причин. Це нормально. Але й вони зараз роблять усе, аби допомогти повернути Херсон.
Ми, де б не були, всюди будемо продовжувати робити те, що робили вдома. Немає такого, що херсонці приїхали, наприклад, у Франківськ. Чи українці приїхали до Польщі. Ні, це не те. Просто тепер ми і там, і тут. У тебе просто два місця, де є твоя зарядка від ноутбука.
- Твоя зарядка в Одесі?
- Зараз так. І, звичайно, в Херсоні.
Розмовляла Євгенія Генова, ІзбірКом