Про тихі і гучні сили спротиву окупантам НВ розповів один з координаторів партизанського руху на півдні УкраїниНезважаючи на те, що деякі українські міста на півдні України потрапили в окупацію вже майже 4 місяці тому, ворогу не вдається повноцінно підкорити ці території. Наприклад, у Херсоні росіяни так і не змогли поки що провести псевдореферендум по відокремленню міста від України і перевести місто на розрахунки у рублях.
Натомість, усе частіше з’являються повідомлення про підриви невідомими автомобілів херсонських колаборантів. Хтось з них дістає легких поранень, як виключений з президентської фракції Слуга народу депутат-зрадник Олексій Ковальов. Комусь щастить менше, як підірваному 24 червня Дмитру Савлученко, представнику так званої «адміністрації області», який загинув.
У ЗМІ озвучуються різні версії цих подій — від роботи українських партизанів до внутрішніх розбірок.
Паралельно із цим майже щодня на вулицях окупованих південних міст з’являються листівки із анти-окупантськими зверненнями. Трапляються і більш прості форми висловлювання проукраїнської позиції - жовто-блакитні написи на асфальті, стрічки на деревах і таке інше.
Про те, яким чином окуповані міста чинять опір російській агресії, НВ поговорив із представником Центру національного спротиву. Це державна установа, створена Силами Спеціальних Операцій ЗСУ для підтримки і координації усіх, хто бажає боротися за звільнення тимчасово захоплених земель.
Український військовий, який працює у Центрі, на умовах анонімності розповів про партизанів, які знищують ворогів, а також про різноманітні форми спротиву окупантам, які чинять звичайні цивільні українці.
— Які зараз є форми спротиву окупантам на тимчасово окупованих територіях?
— Почнемо з того, що ми щодня бачимо на вулицях [в окупованих містах] - це листівки, малюнки, графіті. Це найпростіші елементи морально-психологічного тиску на ворога. Як це працює? Уявімо руського Ваньку, який у травні-червні ходить по Херсону, чергує чи ще щось робить. І тут він бачить новину, що десь підірвали якогось колаборанта, а десь партизани трішечки попрацювали у напрямку дерусифікації російських воєнних. Водночас цей руський Ванька бачить мільйон листівок, які навколо нього. Можливо не мільйон, але вони явно повсюди. Листівки, написи Слава ЗСУ, Смерть ворогам, Слава Україні; Русский солдат, мы знаем маршруты, где ты ходишь; Русский солдат — обернись. Морально-психологічний стан такого бійця надзвичайно низький. Ми це помічаємо, на сьогоднішній день їхній бойовий дух дійсно дуже низький. Це завдяки цивільному спротиву у тому числі. Ванька бачить, що це дійсно відбувається [підриви авто] і ще бачить постійні погрози. І він розуміє, що він у небезпеці. Ось чому листівки важливі.
У Херсоні листівки на стовпах дають чітко зрозуміти окупантам, що це Україна / Фото: DR— Як окупанти реагують на листівки? Чи мстяться вони за це цивільному населенню? Влаштовують репресії і обшуки у пошуках партизан?
— Контрдиверсійні заходи мають свої етапи по жорсткості і по можливостях. Вони провели жорсткі заходи у перші тижні окупації. Ви пам’ятаєте березень: акції протесту [в окупованих містах] були ледь не щотижня, тисячі людей виходили на вулиці. Перший етап контрдиверсійних заходів — це було фізичне покарання цих людей: їх почали бити, стріляти по ним, тобто залякали. Наступний етап контрдиверсійних заходів — це пошук громадських лідерів, депутатів, патріотичних людей, які могли навколо себе зібрати середовище. Цих людей намагалися спіймати. Більшу частину вдалося проінформувати, щоб вони виїхали, лишилися у безпеці і могли координувати роботу вже з інших регіонів, з безпечних місць. Завдяки цьому вдалося уникнути великих втрат, але вони усе одно, на жаль, є. Таких людей заарештовували і затримували. Але водночас на сьогоднішній день інших ресурсів, щоб прийти до кожного, у кого на телефоні стоїть синьо-жовтий прапор чи герб, у окупантів нема.
Тому у людей сьогодні є можливість для спротиву і вони її максимально використовують, щоб тиснути на ворога. Це стосується листівок і простих методів, небезпечних авжеж, але простих, тому що вони не вимагають якихось надзвичайних навиків або ресурсів. Ми розробили низку методичок, яким чином можна роздрукувати, підготувати і реалізувати цей проект і водночас забезпечити свою безпеку: щоб не залишалося залишків фарби чи малюнків на комп’ютері, як його правильно почистити, щоб там нічого не знайшли у разі обшуку чи допиту.
Чому листівки — це важлива річ? У окупантів нема підтримки з боку комунальних служб. Вони дають їм завдання якісь, але листівки зривають досить повільно. Тому вони вирішили провести низку своїх акцій, для того, щоб показати підтримку Росії: понабирали тітушок, які бігають і за пару рублів замальовують триколорами наші листівки і наші малюнки. Вони вдаються до таких методів, тому що не мають підтримки і ніхто не спішить їх зривати чи зачищати.
— Як чинять спротив у різних окупованих містах?
— Візьмемо, наприклад, Мелітополь. Там колосальна кількість залізничників, які відмовилися працювати із окупантами. Хтось виїхав, хтось просто не виходить на роботу, не працює і не хоче підписувати нові документи на роботу по російських правилах. Навіть студенти чинять шалений спротив. Росіяни об'єднали два наших виші, педагогічний та Таврійський державний аграрнотехнологічний університет, в один новий, російський. Пам’ятаєте, у 2014-му скільки телевізійних картинок було створено з Криму і Сходу країни? Через незнання людей чи тому, що росіяни дійсно підготувалися і мали більшу підтримку серед населення. На сьогоднішній день цієї підтримки нема, студентів нема у цьому вузі, вони не ходять туди, не хочуть там вчитися, саботують його діяльність. Ми подивилися сюжет на одному із російських телеканалів і там є коментар лише одного викладача, який працює без студентів. Вони не можуть навіть зробити картинку.
Тому у Мелітополі, Бердянську, Херсоні вони намагаються зробити штучні черги за паспортами. Змушують шантажем людей, які отримують соціальні виплати, брати паспорти: або соцвиплата — і ти береш паспорт, або ніяк. І навіть так їм не вдається масово паспортизувати регіони. У них з цим дійсно є великі проблеми. Саме тому усі ці псевдореферендуми, переходи на рубльову зону, на їхні закони, перенесені вже втретє. Спочатку вони планували це на травень, потім на літо, тепер на початок осені. Але вони тиснуть на людей, діють, як терористи, шантажують їх.
Це ж радянська армія. Вона працює дуже просто. У Москві якийсь генерал поставив завдання — паспортизуйте Херсонщину. Він поставив це завдання своєму старшому офіцерському складу, ті нижче, нижче і нижче. Але це теж втрата бойового духу і поганий морально-психологічний стан військовослужбовців. Адже вони постійно отримують догану, тому що не можуть реалізувати подібні вимоги. У Херсоні уже дійшли до того, що колаборант, начальник 90-ї Північної виправної колонії Євген Соболєв, чию Audi нещодавно хтось підірвав [це сталося 18 червня, — за даними ЗМІ, Соболєв отримав поранення], змушував ув’язнених брати паспорти. Вони теж не хотіли їх брати, але там же ж зона, — сказали: беріть паспорти або буде фізична розправа. Тому, напевно, там у них будуть показники повноцінні, тому що у ув’язнених людей вибору нема. З цивільним населенням у них усе важче.
Якщо ми говоримо про інші види спротиву — у окупантів є, наприклад, проблеми з лікарями. На Херсонщині не можуть знайти лікарів, щоб перейти на так звану «русскую модель», яка має працювати на окупованих територіях. Люди відмовляються підписувати контракти. Більше того, почалася приватна практика. Лікарі не хочуть працювати за російськими законами, вони самі організовуються, лікують людей на домах і роблять самодостатні механізми для функціонування громади.
З рублевою зоною теж поки не виходить. Станом на червень російські солдати досі переважно користуються гривнею, а не рублем. Вони не можуть десь щось купити за рублі, тому їм легше користуватися гривнею.
Щоб виправити ситуацію (тому що випадків відмови про співпрацю дуже багато), вони почали на ротаційній основі возити на південь України працівників з Росії, з Криму, які є службовцями РФ, для того, щоб забезпечити роботу різних муніципальних служб, у тому числі залізниці і шкіл. Тому що у Херсоні, наприклад, із 60 директорів шкіл лише двоє погодилися співпрацювати з окупантами. Енергодар у цьому плані був першим, де вчителі піднялися на бунт і продовжили навчати дітей у особистому порядку по українській програмі.
— Багато людей усе ж таки виїхали з окупованих територій. Це переважно активна проукраїнська частина населення, молодь. Але ми бачимо, що спротив усе одно відбувається. Хто його чинить? Це звичайні люди?
— Це насправді те, чим ми пишаємося. Це дійсно наші люди. Спочатку ми вклали дуже багато зусиль для того, щоб донести інформацію, навчити, пояснити. Серед усього населення, яке сьогодні чинить спротив, можливо, ми 10% навчили і запустили ці процеси, а далі пішла мережа і принцип, що хтось комусь розповів. У нас там є свої мережі, але спротив вийшов далеко за їхні межі. Це усе існує не просто тому, що військові цим займаються, а через те, що люди самі цього хочуть. Упродовж трьох місяців весни, коли було набагато легше достукатися до людей, не було інформаційної завіси [на окупованих територіях], ми максимально передавали усю інформацію безпечними шляхами для того, щоб люди навчалися. І навіть зараз ми намагаємося ламати інформаційну блокаду, постійно намагаємося комунікувати.
— Я інколи спілкуюся з людьми з окупованих територій і у деяких складається враження, що про них Україна почала забувати. Бо приходить новий і новий місяць окупації, а для них на краще нічого не змінюється…
— Дуже важливий зворотній зв’язок з людьми з окупованих територій. Люди просять говорити і писати про них, звертати увагу. Ми розповідаємо про них усіма можливими методами, комунікуємо, щоб підтримати цих людей. Зараз ми закликаємо і звертаємося до усіх: говоріть більше про ці міста героїв. Це те, що сьогодні можуть робити цивільні громадяни на неокупованих територіях, щоб морально підтримати людей [в окупації]. Це важливий момент спротиву.
— Які зараз настрої у колаборантів? Підриви їхніх автівок, хто б їх не вчиняв, усі стосувалися колаборантів, а не російських військових. Чи збільшують зрадники кількість охорони? Як вони поводять себе після цього?
— Вони панікують. Наприклад, мелітопольські події. У них була гауляйтер Галина Данильченко, вона 31 травня сказала, що не хоче більше працювати [за даними ЗМІ, 30 травня у Мелітополі вибухнула машина, за якою їхав автомобіль з Данильченко]. Їхні усі колаборанти заявили, що вони відходять від справ, не хочуть працювати. Але окупанти їх залякали, сказали: слухайте, ви не думайте, що це так просто, — не хочете працювати на нас, боїтесь, то ми вас здамо українським спецслужбам. У них навіть з колаборантами проблеми. Тому що ті бояться, з ними вже працюють через шантаж. Спочатку колаборанти радісно побігли — «Слава России», «ми зараз новий русский мир будемо будувати». А коли побачили наслідки своїх вчинків, що відбувається сьогодні з ними, захотіли швиденько скласти повноваження. Але вже не виходить. Тепер у них ситуація, коли дійсно ліпше перейти до українських спецслужб, піти під справедливий український суд, відсидіти термін і спокутувати провину, ніж в один момент бути ліквідованими російськими спецслужбами і російськими військовими. Адже ніхто їх забирати, як Януковича у Ростов, не буде.
— На сайті вашого Центру є інструкція для тих, кого мобілізують на окупованих територіях, — «як здатися у полон до ЗСУ». Я так розумію, це стосується насамперед так званих «ДНР-ЛНР». Наскільки це ефективний метод боротьби, багато здається у полон?
— Інші структури обліковують тих, хто здається у полон. Наша мета — інформування і донесення інформації до цільової аудиторії, назвемо її так. Ми можемо тільки сказати, що у червні ця сторінка стала найпопулярнішою по заходам зі сходу України, з Луганської і Донецької областей. Найбільше відвідувачів — це міста навколо Донецька, у радіусі 75 км: дуже багато кліків і відвідувань.
На кінець червня у так званих «ЛДНР» збавили оберти по мобілізації. Тому що багато «ухилянтів». І, до того ж, почали зупинятися підприємства. У них тепер проблеми з економічною ситуацією через мобілізацію. Тому темпи були зменшені. Люди шалено бояться мобілізації, бо дуже багато поганих новин для них. Наприклад, спочатку їм пообіцяли, що вони відстоять на блокпосту 40 днів, після цього їх переведуть назад у міста і вони житимуть собі далі. Вони місяць постояли на блокпостах, після того їх перекинули у небезпечні зони бойових зіткнень. Вони почали підніматися на бунт, більшість із них попали під покарання з боку російських військових, їх заарештовували.
— У Херсоні колаборант Кирило Стремоусов знову заявляє, що усе одно у місті відбудеться референдум по приєднанню до Росії. Вони тепер це на осінь відклали?
— Так, на 11 вересня.
— Який наш план, щоб завадити це зробити?
— Ми зараз працюємо над тим, щоб зменшити темпи паспортизації. Вони і так малі, але наша ціль не просто далі сподіватися, що усе ок і що люди далі будуть чинити спротив. Наша ціль — підірвати ці процеси, щоб люди не брали паспорти і росіяни не мали даних про людей. Багато наших державних служб і структур просто не залишили ніяких персональних даних про людей з громад. Росіяни мусять здобувати їх обманним шляхом, шантажем, терором. Наприклад дзвонять людям, представляючись якимось соцдослідженням і збирають дані. Комусь гроші пропонують. На Херсонщині пропонують 10 тис. рублів допомоги за отриманий паспорт. Наша ціль — боротися з цим, не дозволяти цього робити. І таким чином зробити максимально приємні і хороші умови для того, щоб інші наші хлопці із ЗСУ мали кращий плацдарм для звільнення території, коли настане цей час і буде відбуватися те, що має відбутися [деокупація].
НВ