Рік 2016 невпинно рухається до свого логічного завершення. 31 грудня настане обов'язково і прийде Новий рік.
Нажаль, але є всі посилання щодо того, що у 2017 рік ми заберемо з собою не тільки все те добре, що було у цьому році, але й потягнемо купу проблем.
Прямо скажемо, 2016, на жаль, не став для України роком «прориву» і «виходу» на нові рубежі покращення життя народу, як того обіцяли керівники держави.
Розпочався рік парламентсько-урядовою кризою, яка закінчилася відставкою Уряду Яценюка, який хоч і пішов за «власним бажанням», але зрозуміло, що від «власного» бажання Арсенія Петровича там нічого не залежало.
Ситуація коли Прем'єр і Президент вели між собою політичну «гібридну війну» не красила жодну з сторін. Всі розуміли, що рано чи пізно, але у цьому протистоянні хтось програє.
Більше «опонентів» навколо себе назбирав Яценюк. Він насправді став камікадзе і за два Прем'єрські роки «спалив» своє політичне майбутнє. Заради чого? Одні кажуть – заради кращої країни. Більш прагматичні переконують – заради грошей.
За два роки він зміг забезпечити безбідне життя своїм правнукам до 7 коліна, і тепер може спокійно спочивати на заробленому. Відставка для нього була найкращим способом піти з влади і відійти від політики живим, здоровим і неушкодженим. Політичне небуття замінено відчутним банківським рахунком. Так, він програв політичну боротьбу Порошенко, але він виграв майбутнє власної родини.
Всі заяви про те, що Яценюк був геніальним економістом, і що завдяки йому країн зробила колосальні кроки у напрямку «збагачення», «стабілізації», набула нових проєвропейських постулатів і позицій все це від лукавого. Тільки історія покаже наскільки сказане відповідає дійсності.
Що стосується політичної сили Яценюка, то, зрозуміло, що й вона пішла у небуття ще у той момент, коли було прийнято рішення (минулого року), що «Народний фронт» не буде брати участь у місцевих виборах. І фахівцям, і самому Яценюку було добре зрозуміло – вибори не виграти.
Партія не допомогла своїм членам навіть там, де вони самовисувалися і де намагалися залучити партійну структуру і її підтримку. Марно. Маючи бонус щодо автоматичного включення представників у склад ОВК (як парламентська фракція) «НФ» продавався тим, хто заплатив і представляв їх інтереси.
Цього року Україна вперше, у такий спосіб, втратила діючу політичну силу. Так, «НФ» поки що залишається на «плаву», але тільки завдяки тому, що є фракція у ВРУ і домовленості між Яценюком і Порошенко – взаємний ненапад, підтримка і максимально можлива узгодженість дій у «пікантних» питаннях: «дострокові вибори у ВРУ», «недоторканості», «кадрове питання», «імпічмент Президента». Тут вони спільники, тут вони добре розуміють один одного. Як тільки закінчиться каденція цієї Ради, у «расход» підуть і Яценюка, і «НФ».
Без сумніву в цьому питання союзником Яценюка є і Президент, і його «БПП «Солідарність», адже сьогодні стоїть питання і про їх політичне майбутнє.
І хоча «опитування» показують, що БПП має від 7 до 11% підтримки, на ділі цього немає. Відсотки завищені для того, аби не «давити» на Президента і не нагадувати йому зайвий раз, що у нього немає політичної сили (у разі його відставки розбіжаться світ заочі того ж дня).
Штатні спічрайтери БПП продовжують говорити, що партія користується підтримкою, хоча на ділі це не так. Факти! Наприклад: результати проміжних виборів, які відбулися в Україні у липні цього року.
Про це багато сказано, а тому лише нагадаю, що у жодному з округів по довиборах депутатів у ВРУ жоден з представників БПП не отримав перемогти. На Херсонщині з тріском вибори програв колишній Голова ОДА Андрій Путілов, який так і не зміг нічого протиставити своєму головному опоненту Юрію Одарченко.
Слідом за першим ударом Путілов (БПП?) отримує нищівний удар – його знімають з посади Голови обласної ради. До керма приходить Владислав Мангер (представник головного політичного опонента БПП – ВО «Батьківщина»).
Випадково? Ми стали свідками демаршу обласної ради, яка першою публічно на всю Україну «надавала» ляпасів пропрезидентській сили.
Тут треба звернути увагу ще на один аспект – суди! Путілов намагався оскаржити програші і Одарченко, і Мангеру – марно. Програв. І це показово. Як правило представники влади хоч із скандалами, але «вигризали» перемогу. А тут – ні. Чому? Ситуація змінилася. Вже не можна говорити, що БПП і губернатор мають той самий вплив, який мали 2 – 2,5 роки тому.
Ще один дуже показовий аргумент – результати виборів у об'єднаних територіальних громадах (ОТГ). У неділю (11 грудня) на території області відбулися вибори у ОТГ, які показали: люди не вірить партіям влади – жоден їх представник не зміг перемогти у боротьбі за крісло Голови ОТГ.
Що стосується депутатського корпусу, то там так само невтішні результати: 68% депутатів це – самовисуванці. 11% – представляють «Батьківщину», 10% – «Аграрну партію», 7% – «БПП», 4% депутатів привела партія – «Союз лівих сил».
Ще один покажчик падіння впливу Президента і його політсили, це рішення Херсонської обласної ради щодо повернення собі колись делегованих ОДА повноваженнь. Треба сказати, що тут Мангер і створена ним більшість показали Україні як треба воювати з тими, хто не хоче чути владу. Влада в Україні належить народу. Народ і тільки народ має право керувати державою, що він і робить через своїх представників, яких обирає шляхом голосування – депутатів. Отже, депутати ХОР заявили, що вони повертають собі повноваження і більше не мають потреби у тому, аби цими питаннями займалася президентська гілка влади.
Саме тому і відбувається зміна структури ХОР, саме тому збільшують штат ради, а зовсім не тому, що хтось хоче мати більше заступників. Я думаю, що вже з наступного року буде вирішуватися питання щодо скорочення апарату ОДА і РДА, і передачі цих ставок радам.
Не дарма кажуть, що варто лише почати, а далі буде легше. Слідом за ХОР про повернення собі власних повноважень заговорили районні ради.
Далі більше: в області почався «падіж» намісників Президента. Одна за іншою місцеві громади заявляють, що їх не задовольняє представник президента і вони вимагають його відставки. Що відбувається? Один з колег дав влучне пояснення: «парад суверенітетів» районного значення.
Нагадаю, що конфлікт з депутатами місцевих рад вже призвів до відставки голів Іванівської і Бериславської райдержадміністрацій. Недовіру керівникам РДА висловили також Великолепетиська та Скадовська райради.
А що ж ОДА? Нічого. Молодий керманич області не може не тільки щось протиставити, але й навіть опанувати ситуацію не те, що нею керувати. Люди невдоволені і вже зрозуміли, що можуть не мовчати, а діяти.
ОДА залишається у «меншості» і щодо повноважень, і щодо впливу на депутатів, і щодо прийняття рішень. Як тільки ради остаточно зрозуміють, що влада в їх руках, того ж дня президентська гілка «помре» і кане у небуття.
І, нарешті, головна політична проблема цього року: «безвізовий режим». Найбільш гучний скандал з точки зору провалу міжнародного політичного іміджу діючої влади. «Безвізом» «жонглювали» хто і як тільки міг.
Те, що цього року ми отримаємо «безвіз» нам обіцяли кілька разів, навіть конкретні дати озвучували, одна з них стала найбільшою ганьбою для Президента Порошенка, коли він заявив представнику Російського ЗМІ, що йому дуже прикро, що Росіяни залишаться з візами, тоді як Українці від 24 листопада будуть їздити у ЄС без віз. Більшого сорому мабуть не зазнавав жоден з Президентів України за всі 25 років Незалежності.
Ані 24, а ні у будь-які інші дні Парламент Європейського союзу так і не взявся розглядати це складне і скандальне питання. Тільки за останні два тижні питання переносили тричі. Остання інформація, що питання будуть розглядати 3 квітня вразила навіть відвертих евроскептиків.
Журналісти, коментаторі, політики масово гудуть: чому Європа знову перенесла розгляд? Генералітет Українського політикуму висловлює свою незгоду з рішенням Європи. Мовляв: Україна перед Європою виконала всі умови які та висувала. Люди задаються питанням: «Чому Європа обманює»? Та чи винна у цьому Європа?
Таке рішення ЄС зайвий раз доводить і те, що Європа не ідеальна і далеко не порядна, і те, що вискакувати з власних штанів заради того, аби бути там до того, як буде наведено лад всередині власної країни – велика помилка.
Європейські аналітики коментують рішення так: у влади в ЄС прагматики, а не ідеалісти і вони думають в першу чергу про те, як на це відреагують громадяни їх країн. Для них свої виборці дорожчі, ніж думки Українців про них.
Один з журналістів у Німеччині припустив, що Європа прогнозує, що до квітня слід очікувати ще один етап «Революції Гідності», який може відбутися у лютому-березні, а до того слід тримати кордони на замку, аби не наразите себе на потік біженців з України.
Журналіст висловив думку, що свої дії Європа координує з США. Озвучив він і думку, що Порошенко час думати про відставку? Цікаво, що це насправді – думки окремого журналіста, чи все ж певних кіл політичного істеблішменту Європи, яку озвучила третя особа?
Чи може зрозуміти Європу Україна? Сама себе Європа, здається, розуміє. Давайте зрозуміємо і ми: що відбувається три останніх роки? Звідки взялися переконання, що Європа нас чекає і жити без нас не може?
Три роки тому саме у ці дні відбувалися дії, які назвали «Євромайданом». А якщо пригадати з чого все починалося? Поштовхом виходу студентів стало те, що Янукович заявив, що Україні слід взяти паузу (не відмовитися, а взяти паузу) і подумати куди, з чим і навіщо вона йде?
Тоді політики, які три роки «вели» нас у Європу, на цьому зіграли, з'явилося гасло: «У молоді відбирають майбутнє». Логічна риторика того дня. На Майдан Незалежності вийшли хлопці і дівчата. Висловили своє невдоволення. І раптом така реакція! Чи провокація? Чи у когось помутнішало у голові? Той, хто приймав рішення про силову «зачистку» Майдану був несповна розуму...
Події стали стрімко розвиватися до них «підключалися» все нові й нові політики...З якими гаслами стали виходили люди? Не було там слів про «європейську інтеграцію», про «візи». Народ виходив, не за «безвіз», а проти злодіїв при владі! Кого привели? Історія розсудить...
Чого злякалася Європа? Чи не того, що Україна для неї занадто велика, не прогнозована, корумпована країна, яка живе «по-поняттях», а не по законах?
Чи не цього злякалися Нідерланди коли навесні сказали: «ні», ми не хочемо бачити Україну поряд?
І на завершення, про головну проблему року: Угода про «Асоціацію Україна – ЄС». Це головне питання, яке провалили провладні партії, яке коштуватиме їм політичного майбутнього, а нам Європейського майбутнього? Якщо Нідерланди не ратифікують Угоду, а це єдина країна з 28 країн-учасниць яка її ще навіть не розглядала, то всім нашим сподіванням настане крах.
Політики Нідерландів говорять, що вони не будуть голосувати за Україну, адже їх громадяни проти, а вони не звикли нехтувати думками своїх виборців. Не дивлячись на те, що порозуміння між Амстердамом та Брюсселем начебто знайдено, але відповіді на головне питання: чи буде наступного року Парламент Нідерландів взагалі голосувати ратифікацію не має. Якщо бодай одна з країн-учасниць не проголосує, то питання буде нікчемним, у питанні Євроінтеграції України буде поставлено крапку.
І, нарешті, головне питання року: хто буде відповідати за те, що відбувається у країні останні 3 роки? Хто відповідатиме за розвалені міста і села? Хто відповідатиме за порушені долі? Хто відповідатиме за смерті? Переконаний, якщо народ України не отримає відповіді на ці глобальні питання, то проблемна криза переросте у протистояння. Не дай Боже!
Дай Боже нашим політикам і керманичам нарешті зрозуміти, що вони загралися і поки не пізно час піти, можливо з реплікою «Я втомився...». А може з високо піднятою головою: «Мене не зрозуміли – я йду». Або навіть з образою: «Не хочете – ось вам...», але час прийняття рішення настав.
Я переконаний, що ще до літа 2017-го ми отримаємо рішення. І дуже б хотілося аби воно далося малою «кров'ю» – достроковими відставками і перевиборами (можливо всієї влади від депутатів у селі і до Президента). Може варто витрачати мільярд гривень щорічно на вибори, ніж той самий мільярд, тільки доларів, покладе у карман той, хто хизується тим, що він при владі і що йому глибоко начхати на тих, хто поза нею...
Рік закінчується. Якими буде наступний? Хто б наворожив нам миру, спокою, єдності і процвітання!
