27 листопада 2015 року виповнився рік від дня прийняття присяги народними депутатами України восьмого скликання. Скликання, якому давали авансів більше, ніж будь-коли в сучасній Українській історії. Скликання, яке відбулось всупереч бажанню Януковича і його поплічників та завдяки перемозі Революції Гідності.
Оглядаючись назад та оцінюючи, що було зроблено за цей рік і наскільки Парламент виправдав народні очікування, я не можу не обурюватися тим фактом, що 50 млрд. грн. прибічників злочинного режиму Януковича, які було арештовано на рахунках закордонних та українських банків, як не дивно, так і не повернуто державі.
Необхідність повернення цих 50 мільярдів гостро постала не лише з огляду на моральну відповідальність Верховної Ради, але й зважаючи на практичну необхідність. Так, більш ніж 10 мільярдів бюджетних видатків на сектор національної безпеки і оборони України в 2016 році має бути профінансовано саме за рахунок повернення викрадених активів. Таким чином, якщо кошти не будуть повернені - армія може не отримати належного фінансування на закупівлю озброєння.
На моє глибоке переконання, небажання окремих політичних сил забезпечити законодавче регулювання конфіскації злочинних активів «сім`ї», є однією з головних причин кризи в українському політикумі, яку ми зараз спостерігаємо. У відповідності до наданої мені інсайдерської інформації, головна ідея деяких політичних кіл Парламенту полягає у затягування розгляду цього питання з метою інерційного згасання його актуальності і нагальності та перенесення його на розгляд наступного складу Ради ...., який (у разі позачергових виборів) вже точно відхилить ідею конфіскації активів колишніх «державних діячів» на користь держави.
То що ж є головним мотивуючим чинником політичних сил Парламенту, які останнім часом саботують його роботу? Можливо саме небажання забезпечити повернення до Державного бюджету вкрадених Януковичем і компанією коштів? Що ж 50 мільярдів - це дійсно великий корупційний драйвер. Може саме це і мав на увазі пан Саакашвілі, коментуючи кризу в Уряді та відповідні голосування в Раді, заявив, що це є олігархічним переворотом. Насправді ж проблема набагато глибше - розвал коаліції у Верховній Раді спричинений небажанням голосувати за справді реформаторські ініціативи. А хіба не можна назвати переворотом вперте небажання Парламенту приймати закони, спрямовані на повернення коштів, награбованих Януковичем та олігархічним оточенням?
Тим, хто використовує як аргументи проти прийняття законопроекту, що забезпечить можливість конфіскації злочинних активів, недосконалість його положень або суперечність їх європейській практиці, я рекомендую прочитати Пояснювальну записку до законопроекту реєстр. №4057 (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=58150). Застосування аналогічних процедур конфіскації є сталою практикою в низькі країн Європи. Але, як однин із ініціаторів законопроекту, я наголошую на тому, що критика є конструктивною тоді, коли особа, яка її висловлює, приймає на себе відповідальність за вирішення проблеми іншим шляхом. Тут сама собою напрошується цитата Турчинова О.В. з нещодавно оприлюдненої стенограми засідання РНБО від 28.02.2014 року, що може претендувати на звання крилатого вислову: «Ви пропонуєте нічого не робити?».
Побачимо чи розпочнеться та чим закінчиться черговий сесійний тиждень в Парламенті 15 березня. Народ вимагає дій, а не гасел; результатів, а не планів; грошей, а не так званих «реформ». Суспільство втомилось від перебування українського політикуму в постійному стані передвиборчої агітації та порожніх обіцянок. Парламент повинен показати людям, що він здатен робити системні зміни в державі та виконувати обіцянки, що давались на Майдані. Щоб не даром була пролита кров Небесної Сотні.
P.S. Для тих, хто любить статистику. Відповідно до звіту ДК «Укроборонпром» про результати роботи за 2015 рік, в минулому році підприємствами оборонно-промислового комплексу, які є учасниками Концерну, всього за 5 млрд. грн. бюджетних коштів передано на озброєння ЗСУ та Нацгвардії модернізовані зразки військової техніки, а саме:
Уявіть собі скільки техніки та озброєння можна поставити за рахунок коштів, згаданих вище. 50 млрд. - великий фінансовий ресурс, який держава могла би спрямувати як на армію, так і на інші невідкладні потреби, наприклад, на кредитування пільгових програм розвитку малого та середнього бізнесу, на фінансування створення на діяльності експортної агенції або на будь-які інші соціальні питання, яких у нас безліч …
Іван Віннік, народний депутат України (фракція "Блок Петра Порошенко")