Бідні, бо дурні: понад 15,6% українців готові продати свій голос на виборах за 500 гривень

До планових президентських виборів лишається трішки більше року, а соціологи уже взялися міряти електоральні настрої.

 

І одне з питань, яке незмінно фігурує у передвиборчих соцопитуваннях, — наскільки великими можливі фальсифікації і як самі громадяни ставляться до цього.

 

Зокрема — чи готові вони продавати на ви­борах свої голоси і за яку ціну?

 

Як свідчить останнє опитування, проведене нещодавно Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення газети «Дзеркало тижня», 15,6% опитаних громадян України ще задовго до виборів уже теоретично готові обміняти свій голос на фінансове заохочення.

 

Причому 2,6% відповіли категоричним «так», 7,1% — ухилилися від відповіді й сказали, що «залежно від обставин», а 5,9% — виправдали свою поведінку тим, що «а яка різниця, всі вони там однакові».

 

При цьому, у 14,8% виявилися знайомі, помічені в небезкорисливому голосуванні. Ще 5,1% людей вагалися з відповіддю. «Навіть коли припустити, що всі опитані були максимально чесними, у країні щонайменше 15%—16% громадян готові розмінювати майбутнє на банкноти. Цифра не катастрофічна, проте досить сумна», — констатує автор видання.?

 

Основних причин, на якi вказують експерти, коментуючи ці тенденції, є дві: низький рівень доходів і звичайна лінь, зневіра в тому, що можна чогось досягти законним шляхом.

 

Мовляв, простіше дати лікарю в кишеню, ніж намагатися притягнути його до відповідальності за халатність («Все одно нічого нікому не докажеш»), простіше домовитися з кумом і влаштуватися на престижну роботу, ніж іти на конкурс, простіше за гроші купити курсову, ніж самому паритися за конспектами.

 

«Згідно з даними опитування, 5% українців дають хабара часто; 37% обрали варіант відповіді «іноді»; 53% заявили, що ніколи цього не робили; і ще 5% вагалися кваліфікувати свої дії. За великим рахунком, щирість у відповіді на запитання «Чи доводилося вам давати хабара?» уже не принципова.

 

«Подяка» вчителям, лікарям, дрібним чиновникам стала мастилом у соціальному механізмі, і переважна більшість не визначає її як корупцію», — зазначають журналісти видання. 

 

Утім ці дві тенденції — бідність і соціальна пасивність — взаємопов’язані, вважає голова правління Центру громадських ініціатив Віталій Загайний.

 

Це треба пояснювати людям, що без їхньої активності, без зміни їхньої позиції зміни в країні не настануть. Це тривала кампанія, але вона має дати результати. І для цих змін потрібна навіть не більшість, а критична маса активних людей — 10-15%. Інакше так і житимемо за принципом, що дурні, бо бідні, а бідні, бо дурні», — поділився він з «УМ» своїми думками.

 

З наближенням ви­борів різні тенденції можуть змінюватися, але лише в тому випадку, якщо зміни відчуватимуться в самій країні.

 

А це залежатиме як від політиків, так і від громадських лідерів та активності громадських організацій.

 

«Мало кого турбує, що брати гроші за хрестик у виборчому бюлетені — це злочин iз точки зору закону, бо раз кандидати дають i не бояться покарання, то це начебто нормальна практика. Громадяни звикли, що перед виборами кандидати ви­трачають шалені гроші, і вже навіть не очікують, коли вони стають депутатами, на увагу з їхнього боку, на виконання обіцянок. Потрібне впровадження освітніх проектів серед широкого загалу, співпраця з громадськими організаціями, щоб у людей було почуття відповідальності за вибір», — переконаний екс-депутат Верховної Ради Андрій Путілов.

 

Нині ж, як свідчать результати того ж опитування КМІС, майже 90% населення не бачить потреби в громадянській активності або навіть не розуміє, про що йдеться.

 

Ще одним запобіжним засобом проти фальсифікацій на виборах можуть стати жорсткішi покарання як за спроби підкупу, так і за погодження на нечесне волевиявлення.

 

Утім поки що навіть за очевидними фактами підтасувань, коли голови комісій зникали з печатками чи по кілька тижнів перераховували бюлетені, практично ніхто не був притягнений до відповідальності.

 

Що вже казати за кілька сотень гривень за галочку в потрібному місці? 

 

Свого часу керівник центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов запропонував іще один кардинальний метод боротьби з підкупом виборців — легалізувати продаж голосів, викуповуючи їх «на користь держави».

 

Ця норма, на його думку, мала би працювати приблизно так: людина, яка не бажає голосувати, приходить на вибори — її?реєструють, вона втрачає право голосу, але отримує конверт iз грошима.

 

Тобто в тих виборах вона вже «не грає» офіційно, через що ніхто інший цим голосом не скористається.

 

«У нас є певна категорія населення, яка продає власний голос.?І будь-які апеляції до моралі, релігії в українських умовах не працюють. А от грошовий стимул спрацює завжди. Тому в нас потрібно ввести процедуру продажу власного голосу державі. А чому ні? Є теоретики права, які кажуть так: якщо правопорушення має масовий характер, то йому треба надати силу закону», — пояснював він у коментарі виданню «Вголос».

 

Щоправда, на думку Золотарьова, голос такого виборця може офіційно вартувати гривень 400, а покривати ці видатки мав би бюджет. І тут виникає проблема.

 

Бо більшість із тих, хто не проти заробити на виборах, починають торгуватися від суми в 500 грн.

 

Але певний прогрес таки є. Як свідчили дані соціологічного опитування фонду «Демократичні ініціативи», у 2010 році сумарна кількість людей, які за тих чи інших умов були готові продати свої голоси, наближалася до 20%.

 

Водночас, за результатами опитування КМІС, 79,4% громадян України за жодних обставин не голосуватимуть за гроші. Єдине питання, яке лишається відкритим, — чи прийдуть вони на вибори? Бо ті, хто чекає виборів, щоб заробити, прийдуть обов’язково.

 

А тим часом пошуковик Google при запиті «продати голос» одразу видає варіанти «як продати свій голос на виборах?» і «де продати свій голос на виборах?». Народ цікавиться.