Він загинув 27 вересня, неподалік від Дебальцевого.
Валерій Вахненко одним з перших створив у Новій Каховці групу волонтерів. Постійно надавав допомогу бійцям на передовій. У червні 2015 року пішов добровольцем в зону проведення АТО. Три місяці тому підписав контракт і залишився на сході, у складі 54-ї бригади.
Прощання із загиблим розпочалося біля
будинку №15, на вулиці Соборній, де він проживав. Згодом траурна
процесія перемістилася на головну площу Нової Каховки, де усі небайдужі
містяни змогли віддати шану землякові. Звичайно, біля покійного були
найдорожчі йому люди, родичі, друзі, сусіди, знайомі. Підтримати родину і
провести в останній шлях загиблого прийшло багато новокаховчан –
керівництво міста, працівники виконкому, бюджетних установ, громадські
активісти, військові, молодь. Сотні людей, які, можливо, й не знали
Валерія Вахненка особисто, але своїм обов’язком вважають віддати шану
його світлій пам’яті.
Молебень за загиблим здійснив настоятель Свято-Миколаївського храму отець Миколай (Шуцький).
«Немає більшої любові, коли ми покладаємо душу за друзів своїх. Це сказав нам Господь. І ми, як християни, маємо усвідомлювати свою віру через молитву і це духовне спадкоємство. Коли немає в душі віри – є споживацтво, – сказав о. Миколай. – Наступає час, коли людина стає віч-на-віч з простими питанням: "Чому так трапилося?” або "Хто винен?”. Коли обдумати і зрозуміти, найперше себе, і тих людей, які навколо, ми знайдемо відповідь. Це байдужість. Легковажність. Нещирість. Ми чекаємо на гарне майбутнє. Але думаємо, що його хтось сотворить замість нас. Нам легше обсудити, зневажити, злегковажити, і мати інші обставини, які нас будуть ніби чимось виправдовувати. Так, ми усвідомили, що повинні жити задля добра один одного. Повинні вчитися молитися один за одного. Не чекаючи, що замість нас це зробить хтось. Та коли немає щирості, годі чекати чогось. І ось ці вогники в серцях Героїв, показують нам, коли істинність, щирість і духовне надбання перемагають темряву. Валерія хтось знав менше, хтось – більше. Але сьогоднішній день демонструє: тут зібралися люди, які знали його, передовсім, як людину праведну, християнина з великою душею. Людину, яка вміла підставити своє плече іншому. Не заради користі та честолюбства. А заради того, аби ті наші діла і та наша праця, що ми наслідуємо від серця й розуму, були дійсно чесними і справедливими. Людина, яка знає біду, голод, холод, – в будь-який час дня і ночі поділиться останньою свитиною, шматочком хліба, ковтком води. Ми повинні вчитися цьому. І робити це не на показ, а на щирість. І тоді будуть і ця земля, і ця країна, і цей народ, дійсно великими і квітучими. На превеликий жаль, сьогодні від нас йдуть ті, які несли цей хрест спасіння та істину, прапор вірності і честі нашої благословенної землі. Честь і хвала тим, хто сьогодні стоїть на передовій і захищає нашу Батьківщину, наші родини. Закликаю кожного молитися за них!».
До присутніх на церемонії прощання звернувся міський голова Володимир Коваленко.
«На жаль, доля розпоряджається так, що наші земляки продовжують гинути. Не відчутно зусиль, які б були спрямовані на те, аби це жахіття припинилося. Наша країна натерпілася достатньо горя, – наголосив він. – Смерть Валерія повинна стати останньою у переліку наших земляків-Героїв, хто боронить свободу й незалежність України на Сході. Так хочеться, аби на нашій, українській землі панували мир та спокій. Ми цього заслуговуємо. Борони Боже всіх нас, а Валерію Вахненку – Царство Небесне і вічна пам’ять!».
Після прощання на площі люди утворили
живий коридор, ставши на коліна, і траурна процесія рушила Дніпровським
проспектом до «Юності». 
Аби відправити молебень, зупинялися ще двічі – біля пам’ятника Тарасу Шевченку та на вул. Першотравневій, неподалік від місця роботи Валерія Вахненка.
Важко описувати словами це сумне прощання. Сльози, скорбота, постійні вигуки «Слава Герою!», напруга, мов оголені дроти, синьо-жовті стяги та полотнища прапорів багряного й чорного кольорів, і біль. Всеохоплюючий, безмежний…
«Не
забувайте цю людину. Таких щирих, світлих, багатих душею і безмірно
добрих можна зустріти вкрай рідко. В його особі місто втратило дуже
багато», – сказав друг Валерія Вахненка. У натовпі йшли сотні людей, і
майже від кожного було чути одне: «Яка світла була людина…». Таким ми
його і пам’ятатимемо. Шана і вічна пам’ять Людині, чия душа повнилася
світлом.
Герої не вмирають!
