Поки жителі Червоного Маяка Бериславського району обурюються самоуправством намісника місцевого монастиря, останній намагаеться зберегти те, що ще не знищили самі селяни.
"Приїхавши на прохання депутатів сільради до Червоного Маяка, ми були просто в шоці!" — повідомив минулого тижня на своїй сторінці у Facebook депутат Херсонської облради від БПП «Солідарність» Ігор Йосипенко. Його обурення викликала капітальна реконструкція, яку розпочав намісник Свято-Григорівського Бізюкового чоловічого монастиря. «Нічого ні з ким не узгоджуючи, він зносить капітальні будови, а бут після їх розборки направляє на фундамент огорожі», — розповів депутат. При цьому підкреслив: з проханням дати оцінку цим діям уже звернувся до обласної інспекції з охорони пам’яток історії і культури.
«Монастир відбирає наші землі»
— Намісник монастиря тут тупо все ламає, — підтверджує депутат Червономаяцької сільради Олег Лазаренко. — Старі історичні будівлі зносить, натомість будує капітальну огорожу. Коли вона з’явиться, селяни не зможуть пройти до школи і дитсадка. Обурює те, що він ні в кого нічого не питає, говорить, що йому наплювати на нашу думку. Намісник навіть погрожує, що прибере флагшток з Державним прапором і пам’ятник радянському солдату, заявляючи, що це його територія. Зрозуміло, що багатьох це обурює.
Роботи зі спорудження огорожі навколо монастирських будівель під час нашого візиту в село йшли повним ходом. Капітальний фундамент під майбутній паркан з’явився біля дитячого майданчика в дошкільному навчальному закладі, поряд з ним же перегороджено прохід до школи. «Монастир відбирає територію нашої громади», — обурений депутат сільради Олександр Барулін. «У той час, як будівлі монастиря руйнуються, його намісник займається огорожею», — додають його колеги.
Конфлікт між монастирем і місцевими жителями у Червоному Маяку тягнеться вже давно. Депутати називають навіть точну дату: 2002 рік, коли на звернення намісника монастиря архімандрита Феодосія (Петруся) Червономаяцька сільрада надала в оренду земельну ділянку під монастирськими забудовами площею 2,135 га на 49 років зі звільненням від сплати орендної плати. «Земельні відносини з монастирем від самого початку виявилися складними, оскільки постало питання про передачу ділянок монахам», — пояснюють депутати.
— Земельні ділянки під будівлями монастиря за законом повинні йому й належати. Але монастир зазіхає й на інші території, — коментує землевпорядник сільради, яка не захотіла називати своє ім’я. — Ми кілька разів намагалися знайти компроміс, але безрезультатно. Ситуація ускладнюється тим, що ми нині не маємо права надавати монастирю землю в оренду безоплатно. Але монастир не має коштів, тож намісник хоче розірвати цей договір.
— Законодавець зобов’язує власників будівель оформити під ними земельні ділянки. У монастиря є право взяти їх у постійне користування, і намісник уже має розроблений проект землеустрою. Громада не заперечує надати йому ці землі, однак виникло спірне питання за центральну площу, де нині стоїть флагшток на місці колишнього пам’ятника Леніну. У монастирі говорять, що це його територія, але громада вважає інакше, — доповнює сільський голова Олександр Вороний.
Як перетворювали монастир на руїни
Незадоволені діями монастиря далеко не всі місцеві. «Ніякого самоуправства з боку намісника немає зовсім, — стверджує депутат сільради Сергій Глущенко. — Я цілком підтримую його намір перегородити монастирську територію, бо чого тільки з-під українського прапора щодня не прибирають: і порожні пляшки з-під пива, і презервативи! Невже це нормально? Тим більше, що в денний час до монастиря буде вільний доступ, ніхто забороняти там проходити не збирається!».
Сам архімандрит Феодосій коріння конфлікту вбачає в подіях сторічної давнини. «Свято-Григорівський Бізюків чоловічий монастир був одним із найбагатших і найбільших за площею на початку минулого століття. Він мав у складі собор Вознесіння Господнього, збудований у 1893 році, й 5 церков, велику кількість будівель, розписувати які запрошували італійських майстрів, лікарню, де успішно лікувалося багато хворих, млин, виноробню, маслоробню, молочарню, рибзаводи, вапнярню, майстерні, свій цех з виготовлення цегли. Коли владу в Україні захопили комуністи, монахів вигнали з монастиря, як худобу, все майно відібрали і почали руйнувати», — розповідає він.
Через свавілля більшовицьких банд уже у 1922 році кількість жителів у монастирському поселенні з 900 осіб зменшилося до 118. Частину служителів було жорстоко вбито, а інші змушені були залишити обжиті місця. Саме село з’явиться тут трохи згодом після заснованого на місці розкраденого монастиря у 1923 році «Культгоспу Червоний Маяк».
Знищувати надбання своїх предків влада Червоного Маяка цілеспрямовано продовжувала протягом багатьох десятиліть. У 1937-му вона перетворила на руїни розкішний Вознесенський собор, від якого залишилися лише 4 арки. У 1960 роках зруйнували 3 з них, четверту не змогли. Тож у 1972-му на цьому місці відкрили літній кінотеатр. Напередодні 100-річчя з дня народження Леніна був зруйнований монастирський цвинтар, на місці якого збудували школу і футбольне поле.
— Коли Україна відновила свою незалежність і з’явився закон, який зобов’язував повернути нашому монастирю всю його власність, місцева влада почала воювати буквально за кожну розвалину. Кожну з них віддавали з боєм, скриплячи зубами. Хоча до того на історичну і архітектурну цінність цих споруд усім було наплювати, про це ніхто не думав. Узяти, приміром, Покровську церкву, де в радянські часи розміщувався сільський клуб. Виявилося, що в ній якийсь «розумник» примудрився видовбати величезну дірку в арковій несучій колоні, через що стеля почала провисати. За словами проектантів, тепер будівлю треба терміново капітально ремонтувати. Але й це не все: перед тим, як передати церкву монастирю, селяни розікрали з неї все, що тільки можна. Так само і з архієрейським будинком з будинковою церквою, в якій за комуністів працював дитсадок. Мало того, керівник місцевого радгоспу чомусь засипав його з усіх боків шаром грунту, через що фундамент почав підтоплюватися під час дощів, а стіни тріскатися. Так, після того, як дитсадок перевели в іншу будівлю, архієрейський будинок теж дружно розікрали і підпалили, — розповідає архімандрит Феодосій.
На руїни жителі села перетворили і корпус монастирської лікарні. В часи радгоспу в ній розміщувався міжрайонний профілакторій, де лікували цілющими грязями. Перед поверненням з будівлі монастиря все, що тільки можна було , вирізали і розтягнули.
Скільки б я не приїжджав до Червоного Маяка в останні 15 років, він весь час залишав гнітюче враження. Руїни колись красивих будівель і церков на тлі фантастичних краєвидів вельми красномовно характеризували ставлення громади до свого села. «Сільрада навіть не могла збудувати собі нормальний туалет, і її працівники ходили в кущі по сусідству. Мені було настільки дико це все бачити, що силами монастиря ми побудували їм туалет», — згадує намісник монастиря.
— Пам’ятаю, як на початку 2000-х у Червоний Маяк приїхала чиновниця з району. Проходячи біля монастирського корпусу, де за комуністів працювала школа комсомольського активу, вона запитала у директора місцевого господарства: «Сан Санич, а тобі треба ця будівля?». Той відповів ствердно, заявивши, що радгосп вкладе в нього кошти. Повернувшись до мене, чиновниця сказала: «Ну от бачите, отець Феодосій, цієї будівлі ми вам не віддамо». А там на той час уже почали батареї та підлоги зривати. І де ж тепер той радгосп і той директор? До речі, саме при ньому господарство почали розвалювати. Він створив фірму «Надія», якій потихеньку передали все радгоспне майно. Обчистив він місцевих жителів добряче, але досі про нього згадують цілком нормально. А коли говорять про монастир, то в чому тільки нас не звинувачують! — додає намісник монастиря.
«З пивом і цигаркою до Леніна»
Однією з причин конфлікту між монастирем і місцевими жителями був пам’ятник Леніну. Він не вщух дотепер, навіть з прийняттям законів про декомунізацію. «Скільки я бився свого часу, щоб цього Леніна прибрали, адже цей пам’ятник стояв прямо на монастирській території, на місці зруйнованої більшовиками дзвіниці! — згадує отець Феодосій. — Жителі Червоного Маяка так воювали за цього Леніна, що готові були мене розірвати. Згодом з’явилося розпорядження голови Херсонської облдержадміністрації, коли на цій посаді був Вербицький, про зняття з обліку і знесення деяких пам’ятників комуністичним вождям, у тому числі й «нашого» Леніна. Щоб цього не робити, сільрада поспіхом прийняла цей пам’ятник собі на баланс, а вже після Революції гідності місцеві почали його охороняти. Так, мабуть, стояв би він і досі, якби нещодавно хтось вночі не приїхав і просто не звалив його на землю. І одразу ті, хто ще вчора боровся за Леніна, різко стали щирими українськими патріотами. Як перевертні! Вони тут же встановили на п’єдесталі флагшток з Державним прапором і тепер звинувачують мене в тому, що я намагаюся паплюжити державну символіку! Але чому прапор повинен стояти на території монастиря, ще й на постаменті, де знаходився пам’ятник кату українського народу? Чому не можна встановити гарний флагшток біля сільради? До речі, я пропоную громаді зробити це за власний рахунок і перенести туди пам’ятник радянському солдату, який самі місцеві давно спаплюжили, знявши з нього весь цінний метал. Пропоную покласти там гарну плитку і облаштувати красиву площу перед сільрадою, де можна проводити масові заходи. Не хочуть!».
Усі звинувачення депутатів сільради і Ігоря Йосипенка у знищенні історичних будівель намісник монастиря відкидає. «Цікаво, де був цей депутат облради, коли в Червоному Маяку все знищували? І чого цей великий історик згадав про нас саме зараз? — запитує він. — Що стосується знесених старих будівель з буту, то ми маємо висновки експертів про те, що вони не підлягають відновленню. А ось огорожа нам необхідна для того, щоб розпочати роботи на тих зруйнованих будівлях, які ще можна відреставрувати. Це вам скаже будь-який будівельник. Та й навіть зараз ці всі руїни несуть небезпеку: в них часто гуляють діти, і в разі нещасного випадку ми будемо нести за це відповідальність. Щодо знесеного фонтану, то він теж давно був непридатний до експлуатації. Безглуздими є й звинувачення у тому, що ми збираємося перегородити монастир і нікого до нього не пропускати. Будь-хто зможе зайти на його територію і в тому числі пройти до школи чи дитсадка. Ми лише просимо, щоб тут люди поводилися чемно. Територія буде закриватися лише на ніч і відкриватися о 6-й ранку. Але декого це не влаштовує. Як заявила на сесії сільради одна з місцевих депутаток: «А якщо я захочу з пивом і цигаркою до Леніна прийти посидіти, ви ж мене не пустите?». Я відповів: «З пивом і цигаркою — ні, не пущу». І, знаєте, шокує рівень інтелекту людей, котрі коментують цю ситуацію. Як можна називати нас свинями, як написав один із дописувачів у соцмережах? Чи все це тільки за наше намагання зберегти те, що не зруйнували тут за минулі десятиліття?».
За словами намісника, зі змінами в законодавстві монастир почав розробляти проект землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки площею 7,42 гектара в постійне користування: «Нам надали дозвіл на виготовлення проекту, а тепер сільрада відмовляє у його затвердженні і хоче відмінити попереднє своє рішення. Ці дії сільради є незаконними, і я можу оскаржити їх у судовому порядку. Насправді мотиви депутатів мені зрозумілі. Ті, хто виступає з критикою на мою адресу, мешкають у будівлях, що належали монастирю, і їх повинні були нам повернути. Натомість років 10 тому їх примудрилися приватизувати, і тепер вони побоюються, що монастир відбере незаконно отриману ними власність. Але судитися з ними я не збираюся. Та ці люди вирішили навіть піти в депутати, тільки б продовжити воювати з монастирем».
В очікуванні порозуміння
— Якби в нашій громаді було більше віруючих людей, можливо, у нас більше було б і порозуміння, — вважає голова сільради Олександр Вороний. — Нічого протизаконного в діях намісника немає: він має дозвіл на початок реконструкції, яким прописана необхідність встановлення тимчасової огорожі. Але щодо її вигляду ніяких конкретних вимог не існує. До речі, сам отець Феодосій говорить, що грошей на огорожу у нього зараз немає. Тим більше, що ніхто монастир не фінансує: ані Київ, ані Нова Каховка. Вони живуть виключно за рахунок пожертв. І ми їм вдячні за допомогу, яку вони надають дитсадку і громаді. У тому ж, що монастир хоче відгородити свою територію, особисто я не бачу нічого поганого. Тим більше, що намісник обіцяє зробити вільний для всіх доступ. Просить лише, щоб люди там не смітили, не курили, не розпивали спиртні напої і не ходили у плавках. Ось і все!
Єдине, в чому, на мою думку, є провина намісника монастиря — це те, що він не попереджає про свої наміри громаду. Так, як власник він має на це право. Ніхто ж із нас не питає ні в кого дозволу, що ми збираємося поставити на своєму городі чи в який колір пофарбувати свій будинок. Проте конфлікт, який виник навколо монастиря, показав, що існують випадки, коли краще все ж таки розповідати про свої плани. Якби хоча б мене вчасно про них повідомили, я мав би можливість погасити конфлікт у зародку. А так люди побачили, що монастир почав робити фундамент, це все обросло чутками і викликало таку бурхливу реакцію.