Минулого тижня дві команди військових капеланів і волонтерів Церкви Різдва Христова здійснили чергову поїздку з гуманітарною місією в Маріуполь, безпосередньо в зону АТО.
В одній з команд, на чолі з єпископом Церкви Божої України Сергієм Вознюком, вдалося побувати і автору цих рядків. Як і під час минулої поїздки, наше перебування в Маріуполі почалося з відвідин дитячого будинку «Республіка пілігрим». Зараз в ньому перебуває дуже мало дітей, оскільки більша частина вихованців вирушила у світовий велотур «Україна і світ без сиріт», який триватиме близько двох місяців і охопить 10 європейських країн.
З деяким подивом в дитячому будинку чуємо дуже чисту українську мову. Як виявилося, сюди прибула команда волонтерів всеукраїнського благодійного будівничого табору «Будуємо Україну разом». Починаючи з 2014 року, він набирає команди волонтерів з Центральної і Західної України, які допомагають відбудовувати зруйнований Донбас і таким чином прагнуть подолати стереотипи, що існують між Заходом та Сходом. В командах бувають і мешканці Сходу, Півдня. Побачивши херсонські номери на нашому мікроавтобусі, нас радісно вітає молода волонтерка з Херсону.
Розвантаживши одяг і овочі, в супроводі капелана Альберта Хом’яка та 20-річного капелана Богдана Петлицького вирушаємо безпосередньо на лінію фронту, розташовану в критичній близькості до 400-тисячного Маріуполя. На кожному з блокпостів, а всього нам вдалося відвідати близько 10, передаємо придбані за пожертви прихожан продуктові набори та овочі, спілкуємося, молимося за солдат і мир в Україні. На одному з блокпостів зустрічаємо ще одного земляка – молодого хлопця з Чорнянки.
Всюди нас зустрічали дуже радо і, перш ніж прийняти «привіт» з Нової Каховки, солдати саджали за стіл, пригощали кавою та обідом. Так, нас годували вінегретом, супом і навіть пловом. Під час розмови за горнятком смачнючої духмяної кави з хлопцями з Української добровольчої армії (не так давно створеної з числа прихильників Правого сектора), на очі потрапляє пластикова пляшка з батарейками. На питання: «Збираєте відпрацьовані батарейки?» звучить: «А як же! Ми ж за екологічно чисту Україну!».
Під час неквапливих розмов вдалині періодично чутно короткі автоматні черги, а іноді навіть вибухи. У зоні АТО горять поля, це створює деякі незручності, але, як кажуть солдати, є і свої плюси – таким чином ці території розміновуються.
Та найбільші враження залишає по собі добре відоме усім з телевізійних новин Широкине. На популярному колись на Донбасі курорті зовсім не залишилося цивільних людей і вцілілих будинків. Біля моря – лише руїни будиночків для курортників. Як розповідають наші «гіди», всі вони за документами оформлювались як човнові гаражі, а насправді були комфортними двоповерховими будинками з усіма умовами. Але ключове слово – були! Тепер вони серйозно пошкоджені – стіни і міжповерхові перекриття зруйновані, дахи побиті або взагалі зірвані. Та найнеприємніше те, що під уламками можуть перебувати «нерозриви», а також небезпечні «сюрпризи» від окупантів, які, йдучи геть, мінували за собою усе, що можливо.
Знову й знову капелан Альберт попереджає про заходи безпеки на дорозі. Звертати з неї не можна – навколо все заміновано. Про це також свідчить чимала кількість попереджувальних знаків уздовж узбіччя. Широкинські дороги досить сильно побиті снарядами. Деякі з них навіть стирчать з асфальту і цілком можуть виявитися «нерозривами». Тому слід пересуватися з якомога більшою швидкістю, адже Широкино розташоване на гористій місцевості, що дає сепаратистам хороший огляд з усіх боків, тож можна дуже легко стати ворожою мішенню. А кілька згорілих автомобілів переконують у тому, що краще не нехтувати цими порадами.
Взагалі дуже важко передати словами все побачене на лінії фронту. Навіть вже звичні військові кадри з щоденних випусків новин по телевізору, не передають справжньої картини. Побачене не може не пригнічувати, але бадьоре і впевнене солдатське: «Прорвемося! Перемога буде за нами!», – лунає так переконливо, що в цьому не виникає жодних сумнівів!
Сергій Пантоненко. Фото Неллі Чернишова. НК-Онлайн