Неоголошена війна в Україні триває. Досі лунають на сході вибухи та постріли, досі лягають у рідну землю наші хлопці та чоловіки, краючи болем серця близьких
Та ще й зайвим тягарем лягає на плечі родичів загиблих бюрократична байдужість. Так, у Білозерці чиновники спромоглися забути про цілу Алею Слави. Принаймні про обіцянку створити її. 5 серпня минає рік, як під Мар’їнкою на Донеччині загинув воїн родом із Білозерки Олександр Бордак. Тоді його поховали на спеціально виокремленому куточку кладовища й пообіцяли згорьованій матері, що тут на увічнення пам’яті героїв буде Алея.
«Могила мого сина там поки єдина, на щастя, – розповіла "Гривні” мати загиблого бійця Ольга Митрофанівна. – І не треба мені нічого особливого – хоча б пам’ятник бур’яном не заростав вище голови. Торік зверталася в селищну раду, то вивезли купу сміття, яке люди там накидали. А в цьому дощовому році трава вигналася височезна, й сміття знову за звичкою туди носять. А влада не чує й не бачить. Не стали просити по кабінетах, самотужки бур’ян викосили, місцинку впорядкували. Але ж серце щемить від зневаги...»
Розділяють чиновники також пам’ять на таку, що «на балансі» та поза ним. Проводжаючи героїв у останню путь, можновладці проголошують пишні промови, схиляють голови, обіцяючи всіляку допомогу тим, хто лишився, та вічну турботу про пам’ять тих, хто вже не повернеться. І на підтвердження своїх слів та закладених у бюджети програм навіть щось «виділяють»: земельну ділянку, пільги на «комуналку» чи кошти на меморіальні дошки. Тих дошок дедалі більшає в наших містах і селах, більшає імен, що вже не прозвучать, та фотознімків у траурних стрічках.
Ось і в Херсоні існує міська Програма на 2016–2017 роки з благоустрою меморіалу «Слава Україні!» та Дошки пошани «Слава визволителям Херсона», розташованих у Шевченківському парку (колишній імені Леніна) на вулиці Перекопській. Програма ця передбачає ремонт, розробку відповідного дизайну та благоустрій цих споруд і пам’ятних інформаційних стендів на честь загиблих. Вважається, що це допоможе «вшанувати пам’ять загиблих бійців у зоні проведення АТО» та інформувати мешканців і гостей міста про героїзм загиблих херсонців. А заодно – «поліпшити естетичний та технічний стан споруд як елемент міського дизайну».
Фінансування програми здійснюється за рахунок коштів міського бюджету, орієнтовний обсяг першочергово склав 164 тисячі гривень. Причому на проведення поточного ремонту, монтаж інформаційних табличок на конструкції «Слава Україні!» та виготовлення поліграфічної продукції з тематичною інформацією в липні нинішнього року заклали 95 тисяч гривень. Згодом бюджетна комісія міськради затвердила зміни до бюджету, якими передбачила 1 мільйон 386 тисяч гривень на облаштування меморіалу: викласти тротуарну плитку, обрізати сухі дерева чи «залатати» в них дупла. Тож лишається очікувати, що цей меморіал стане затишним місцем, куди по святкових днях будуть приходити чиновники, приводитимуть школярів, аби покласти квіти та згадати про «вічну пам’ять»...
А справжня пам’ять не потребує особливих дат. І хотілося б, аби чиновники знайшли можливість упорядковувати не окремі, а всі місця поховання героїв – не треба капітальних споруд абощо. Ось, наприклад, недалеко від того ж таки меморіалу, в херсонському парку Слави неподалік від чаші з Вічним вогнем серед дерев стоїть ще один пам’ятник на честь загиблих воїнів АТО. «Дивишся на нього – і стискається серце від болю, що вже багато загинуло синів України, а серед них і воїнів з нашого Таврійського краю, – пише до редакції читачка "Гривни” Надія Ратушко. – До цього пам’ятника приходять і покладають квіти родичі загиблих і просто небайдужі люди. Часто підходять екскурсанти – школярі, іноземні туристи. Але, на жаль, керівництво міста забуло про цей пам’ятник.
Не знайшлося навесні квітів, щоб висадити їх там, ніхто не доглядає монумент. Якби не подружжя Валентини та Анатолія Липенків, то він загубився б серед високих бур’янів. Ці люди – лікарі, зараз на заслуженому відпочинку. Вони не можуть миритися з безвідповідальністю – садять квіти, декоративні рослини, носять із Дніпра воду, щоб поливати їх. Виполюють бур’яни. До них приїздили діти з Голландії, приєдналися до батьків і, поки гостювали в Херсоні, допомагали впорядковувати пам’ятник. Але викликає обурення, що знаходяться такі, які топчуть, нівечать квіти, виривають просто з корінням декоративні кущі. Валентина Григорівна зверталася в міськраду, та їй відповіли, що не мають ніякого відношення до цього пам’ятника.
В міськжитлоуправлінні відповіли, що цей монумент поставлений "нашвидкуруч” і не знаходиться на балансі. Тому соромно перед родичами загиблих воїнів, перед старенькою бабусею на візочку, яку навесні привезли з далекого села, щоб вона поклала квіти до пам’ятника, – у неї в АТО загинув улюблений онук. Соромно перед воїнами, які й зараз на передовій захищають наш спокій. Дуже хочеться, щоб керівництво міста звернуло увагу на цей забутий пам’ятник».
На жаль, у різних куточках України інколи трапляються нелюди, які плюндрують місця поховання учасників АТО, – звалюють пам’ятники, гнуть пам’ятні дошки, рвуть прапори та квіти. Ці злочини особливо гидкі від того, що вчинені проти мертвих, не здатних відповісти тим, кого захищали за життя. А якими словами можна описати біль матері, яка усвідомлює, що велика жертва її дитини просто загубилася в бур’яні?..
На фото Ольги Бордак: Білозерське кладовище, могила героя АТО на обіцяній владою «Алеї Слави».