У Херсоні судять Миколу Русавського, більше відомого, як Микола Золотаренко. Під вигаданим прізвищем чоловік удавав із себе щирого патріота, відомого волонтера. З початку АТО він "наволонтерив" сотні тисяч гривень. Куди поділися гроші, не знає ніхто, але точно пішли не українським військовим…
До холу херсонського будинку Феміди він заходить без супроводу. Впевнений і навіть пихатий погляд, руки — без «браслетів». Кайданки з Русавського (який, нагадаю, діяв під прізвищем Золотаренко) зняли ще два місяці тому. Чоловік, якому натепер висунули обвинувачення у шахрайстві в особливо великих розмірах, легко вийшов із СІЗО. Просто вніс 100 тисяч гривень застави (яка дрібниця для волонтера!) і спокійно розгулює вулицями міста, маючи всі можливості контролювати процес.
У вузькому коридорі, осторонь інших людей, які прийшли на той же суд, стоїть чоловік із зібраним у хвостик волоссям і в камуфляжній формі. На грудях напис «Капелан». Це отець Ігор Петренко, священик, якому з мирського духовного наставника довелося перекваліфікуватися у військового. На суді панотець — потерпілий. Минулого року чоловік, який відрекомендувався Миколою Золотаренком, взяв у нього кілька тисяч гривень на рації для військових. З того часу батюшка не бачив ні рацій, ні самого Золотаренка, аж до моменту його затримання. Зате багато цікавого дізнався про так би мовити волонтера. Минулоріч Ігор Петренко, який не раз бував на сході і курсував одним і тим же маршрутом, раптом потрапив у полон. Як так вийшло, волонтер-духівник і сам не може збагнути, але суть в іншому. Там, на допиті у застінках колишнього СБУ, він мав необачність заїкнутися, що знає підозрілого волонтера Золотаренка. Щирість коштувала справжньому патріоту свободи, його надовго кинули в яму. А доки священик страждав від холоду і голоду далеко від рідного Херсона, його дружину закидав дзвінками… хто ви думаєте? Він самий, товариш Золотаренко. Матінку він попередив — чоловік вийде на волю, але не просто так. За визволення священика хотів шалені гроші, яких не лише його родина, а й уся паства Свято-Стрітенського кафедрального собору, в якому служить Ігор Петренко, не назбирає. Гроші дружина вирішила не шукати, адже знала: людина, що називається Золотаренком, більш ніж підозріла. Чого лише варта історія з раціями! За деякий час Ігор Петренко вийшов на волю: його обміняли на священика ДНР. На суд панотець спеціально приїхав з Маріуполя, де допомагає українським військовим.
Іншим жертвам Золотаренка пощастило менше, ніж отцю Ігорю. У кого псевдоволонтер видурив десятки тисяч гривень на амуніцію для військових, з когось взяв шалені гроші, буцімто за повернення рідної людини з полону. Вдома, як ви розумієте, тих військових так і недочекалися. А тим часом Золотаренко продовжував наживатися на чужому горі, тільки вже з Києва. У столиці аферист навіть час від часу пробивався в ефіри відомих телеканалів. Бо ж пускати пил в очі для нього — життєва необхідність. Затримали шахрая неочікувано, принаймні для нього самого. Ділка взяли в майстерні з ремонту військової автотехніки, яку він, до речі, не зраджуючи своєму почерку, брав нібито на «капіталку» і не повертав. Два місяці Золотаренко, який за паспортом виявився Русавським, був під слідством, днями ж справу передали Феміді. Слухання розпочалися у Суворовському районному суді Херсона.
…Купа телекамер, у руках журналістів мікрофони з логотипами відомих на всю країну телеканалів. Що й говорити, увага до шахрая — не менше, ніж до голлівудської зірки, хіба що червоної доріжки бракує… Він дає інтерв’ю зі знанням справи, бо за час, поки в країні триває АТО, звик до випусків новин, в яких фігурує сам. Журналістів Русавський-Золотаренко, не без використання психологічних трюків, намагається переконати — ну не винен він, і все тут! Мовляв, гроші з волонтерів брав не особисто, а фірма, яку він очолює. Тож тепер нехай чітко скажуть, хто тут шахрай!
— Ну а з родичів полонених і безвісти зниклих захисників теж фірма гроші вимагала за повернення? — не втримавшись, перебиваю обвинуваченого.
— А от з тих, ну родичів військових, тим більше, я нічого не брав, — власне, іншої відповіді очікувати було марно.
«Встати, суд іде!». Вже на початку засідання суддя акцентує увагу на телекамерах, мовляв, не можна знімати, це заважає процесу. Думку «її честь» змінює, як тільки представники ЗМІ починають цитувати закон: фото-відеозйомка судового процесу дозволяється, якщо тільки не йдеться про пряму трансляцію (це вже якраз вирішує суддя) і у справі не йдеться про інтимні подробиці (Золотаренко, слава Богу, нікого не гвалтував). Щоправда, камери працюють недовго: судді здається, що в залі замало потерпілих (а їх було п’ятеро), у засіданні оголошується перерва на два тижні. Жертви афериста обурені: щось тут не те, комусь вигідно затягувати час. А от сам Золотаренко не приховує радості, цинічно тараторячи своє «закон є закон». От тільки для кого в нашій країні закон — для ошуканих, обідраних, як липка, жертв псевдопатріота чи для шахрая, за яким, як пишуть у соцмережах, давно «зона плаче»? Це вже риторичне питання.
Марина Савченко, Новий День