Вітрильний спорт в Україні почав своє відродження не так давно. Лише у 2000 році була створена Вітрильна Федерація Київської області, а потім і Вітрильна Федерація України. У різних містах країни стали відкриватися установи, де навчають вітрильному спорту. Місцем для виступів і тренувань яхтсменів України є Київське водосховище, а також Чорне й Азовське моря. Уже понад 10 років на території України проводяться міжнародні змагання за участі іноземних спортсменів. Одним із центрів вітрильного спорту є Херсон.
Лариса
Лариса Шишка та її чоловік — засновники та тренери вітрильної школи на острові в Херсоні. Також тренерами у цьому клубі працюють обидві їхні доньки. Лариса пригадує, як прийшла до цієї галузі:
— Я заміж за яхтсмена вийшла, от і все. Довелося займатись. У нас дуже велика крейсерська яхта є, але зараз вона на приколі стоїть. Довелося вчитися. Воно цікаво, чому, вчитися ніколи не пізно. Ну, вчилась, походили, спочатку боялась, а потім пішла справа.
Це було у вісімдесятих роках. А в дев’яності все зникло — тренувальні бази почали продавати, розкрадати. Наприклад, у Новій Каховці все розрубали та вивезли. Тому тільки у 2005 році Лариса з чоловіком відновили власними силами відділення вітрильного спорту в дитячій школі.
Але чоловік продовжував займатись дітьми без зарплати, без нічого. Ми працювали на інших роботах, а дітьми займались… 10 років «пробивали» відділення вітрильного спорту, щоб хоча б тренери зарплату отримували. А коли стали набір робити тренерів — а тренерів-то з вітрильного спорту немає, виявляється. Довелось йти, займатись.
На місці теперішньої вітрильної школи раніше був веслувальний елінг (спеціальна споруда для будівництва або ремонту суден — ред.). Лариса з чоловіком та з допомогою батьків і тренерів своїми руками все тут переобладнали. Самі зробили столярний стіл, де ремонтують і готують до сплаву судна:
— Ось вчора я зробила, підготувала човен на воду, тепер він у дії буде. А так до цього він був не в дії. То я вчора прикрутила, тут турбінкою (кутова шліфувальна машина, «болгарка» — ред.) болти зрізала, нове окуття поставила — все, тепер буде працювати; балончики зробила. Тепер дитина може виходити на воду.
Вітрильна школа
Вітрильна школа в Херсоні — це розрада для багатьох дітей та їхніх батьків. Тут займаються вітрильним спортом, веслуванням на байдарках і каное. Це чудове місце, яке вражає своєю простою красою:
— По Дніпру у нас там цікаво, звичайно — пониззя, краса, єрики (невелика протока, що з’єднує озера, затоки, протоки річок між собою — ред.)… Пташки співають, краса. А ще коли рибка ловиться — ой, це взагалі бомба…
Наразі у школі займається приблизно тридцять дітей. Звичайно, за ними потрібно пильно слідкувати, і без дисципліни не обійтися. Вітрильний спорт — це адреналін, це веселощі, однак безпека — перш за все:
— У нас правило № 1 — без рятувально жилету ніхто на воду не виходить. Забув жилет — віджався сто разів.
На воді є свої правила, яких повинні дотримуватися всі тренери та учні. Для змагань існує низка спеціальних вказівок:
— Вчора з Києва якраз надіслали мені десять штук правил. От така книжечка правил. Тут правила і для спортсменів, і для суддів — міжнародні правила, якими користуються люди… Як на дорозі правила дорожнього руху, точно так і тут.
Учні займаються не тільки в теплу пору року. Багато хто починає вже з березня, відганяють від берега лід, розчищають. А якщо взимку температура не мінусова, можна також тренуватися в теплих зимових речах. Головне, щоб потім було місце, де можна зігрітися і випити теплого чаю.
За словами Лариси, вітрильний спорт — багатосторонній вид спорту, який сприяє розвитку дітей як фізично так і розумово. До того ж, херсонські спортсмени славляться своїми успіхами й на міжнародному рівні:
— Це гарно, це здорово. Діти, які займаються вітрильним спортом, розбираються і в фізиці, і в математиці, і в геометрії — все, що завгодно. Тобто, у нас немає жодного спортсмена, котрий би не вступив до вищого навчального закладу. І майстрів спорту скільки було в нас, і кандидатів у майстри спорту. На Олімпійські ігри перші їздили херсонські діти: Ларічева Софія, Бабич Паша — в Сингапур, в десятому році. А ось в чотирнадцятому році в Китай їздив Олександр Валерійович Блюмер, наш тренер, котрий в Одесі чемпіонку світу виховав.
Окрім того, що такий спорт розвиває, він також привчає до порядку та дисципліни, до дружби та командної роботи:
— Коли ми виходимо у походи — у нас велика яхта ще крейсерська є — ми в пониззі Дніпра йдемо на тиждень або на десять днів. Там у нас і ночівлі, і багаття — вони вчаться готувати. У нас після походів батьки дзвонять і кажуть деякі, особливо хлопчиків батьки: «Ой, Лариса Василівна, дякую вам велике, ви навчили дітей чистити картоплю». Виявляється, діти не знали навіть, що чистити картоплю перед супом потрібно. І що вона взагалі не в крамниці росте, а росте саме так…
Є у спортивної школи і свої маленькі традиції. Щоосені збираються разом і плавають по гриби:
— У нас є місце одне, у Голопристанському районі, прямо там є озеро велике, яхта становиться прямо в берег. Ми втикаємось носом — і пішли в ліс збирати гриби, ввечері — вогнище. Там не стільки тих грибів, ну набісяться діти, звичайно, накричаться. Колись мама зі мною одна поїхала, каже: «Боже, як ви терпите ці крики?» Я кажу: «А де дітям кричати? На вулиці не можна, в школі не можна, так нехай тут горлають, — кажу, — тут ліс».
Діти зазвичай чергують — накривають на стіл, миють, чистять, прибирають, розпалюють вогнище. Також вони знають, що смітити не можна, змалечку привчаються прибирати за собою. Кожна дитина розуміє, що за своїм човном потрібно доглядати, адже якщо човен буде в хорошому стані, і довше прослужить, і продати потім його можна буде дорожче:
— Ось діти, вони вивчають всю матеріальну частину, як вони називаються всі морські терміни. Вони все повинні знати повністю, тому що на воді, коли даєш їм якісь команди та рекомендації, вони повинні розуміти, що від них вимагається та які дії необхідно виконати.
За словами тренерки, багато дітей та батьків занадто пізно починають думати про спорт. Великий відсоток дітей починає займатись у 16–18 років. Однак, щоб займатися на великих човнах, старшим дітям потрібно мати певний рівень підготовки та досвід. Також часто приходять тільки на один сезон — на літо.
Діти, тренери та батьки у клубі — це одна велика родина. Вони допомагають та підтримують тих учнів, у яких немає можливості придбати власний човен. Купують їх за свої кошти і дають на виїзди та змагання тим, у кого немає свого транспорту. Також кооперуються машинами, коли потрібно транспортувати судна. Разом вони не лише тренуються, а й відпочивають. Діти теж навчають дорослих, наприклад, грати в ігри та веселитись:
— Ви не уявляєте — це просто приколи з ними. Там животи просто рвуться від сміху. Діти взагалі смішні.
Виклики
На жаль, школа та її тренери стикаються з чималими викликами. Не перший рік Лариса з командою пробують привернути увагу влади та суспільства до важливої ролі розвитку дитячого спорту, зокрема, вітрильного:
— Сюди гроші потрібно великі вкладати, робити хороший тренувальний центр, а наше керівництво області не хоче. Це ще за радянських часів база побудована… Як кажуть, якщо б виграв мільйон, що б ти з ним зробив? Роздав борги, а інші — інші почекають. Так от краще б я вклала сюди гроші, зробила шикарний підготовчий центр веслувальних видів спорту і вітрильного спорту. Було б взагалі чудово. Територія чудова, акваторія відмінна.
Відсутність фінансування і «полювання» на прибережну територію роблять свою справу:
— Планували зробити окремий яхт-клуб, місце забити, але, як зазвичай, людям не дали грошей, зате через півроку з’явився ресторан над водою. Для всіх — рекреаційна зона 100 метрів, а яхт-клуб дитячий — ні.
Через те, що зарплатня у таких клубах маленька, чоловіки майже не йдуть працювати тренерами:
— У нас є таке висловлювання серед тренерів України, що тренер з вітрильного спорту — це як дресирований жираф. Ви коли-небудь бачили дресированого жирафа? — Ні. Так от, тренерів з вітрильного спорту можна на пальцях перерахувати.
Натомість обидві дочки Лариси Шишки Олександра та Євгерія Блюммер працюють тренерами з вітрильного спорту у цій самій дитячій школі.
Є багато дітей, яким батьки не можуть купити човен. Потрібні гроші на створення флоту для таких випадків. Лариса переживає за беззахисних перед законом дітей.
— Душа болить! Розумієте, душа болить. Дуже прикро і боляче, коли ось дядя великий приходить і каже: «Хлопчик, а не посунувся би ти ось з цієї землі?» Розумієте? І дітей захистити нікому, вони не можуть захистити себе.
Мрії
Знайти приватного інвестора було би найкращим вирішенням проблем. Але поки що люди не готові вкладати гроші у такі проекти:
— Я раніше ось взагалі ходила з листами. Ось я іду по місту — в банк, офіс такого підприємства, офіс туди, оце заходжу, прошу, беру фотокартки дітей… Так, це гарно, це дуже цікаво, але нам це нецікаво.
Лариса, її чоловік та доньки — справжні фанати своєї справи. Вони впевнені, що головне — все робити з душею. Родина мріє створити в Херсоні великий центр вітрильного спорту. Велика перевага Херсонського краю для такого виду спорту, що тут практично не буває мінусової температури. Це теж стає своєрідним поштовхом до розвитку вітрильного спорту:
— Тут ось вода, все природа створила для вітрильного спорту. Що маємо, то маємо, як то кажуть.
ukrainer.net
