Офіційно Голопристанщина почала готуватися до весняного призову у Збройні сили України ще у лютому. Початок дало відповідне розпорядження голови райдержадміністрації Тетяни Гасаненко. А далі це питання розглядалося за участі працівників військкоматів, поліції, голів сільських та об’єднаних громад на численних нарадах ледь не тричі на місяць.
Тож адміністративних зусиль докладено чимало, а наслідки виявилися невтішними. Як повідомив військовий комісар району Олександр Лукомець, станом на 15 травня з 665 юнаків, які підлягають весняному призову, до комісаріату з’явилася лише третина. Далі — гірше: з них придатними для військової служби виявилося тільки 29 призовників.
Семеро сільських громад взагалі не дали Збройним силам України жодного воїна: Геройська, Чорноморська, Новософіївська, Старозбур’ївська, Олександрівська, Збур’ївська сільські ради та Чулаківська ОТГ. Найбільше дивує і тривожить Геройська сільська рада. Як відомо, свого часу село Прогної було перейменовано в Геройське через те, що ця невеличка громада народила і виховала 6 Героїв війни і праці. Цьогорічного весняного призову село мало дати 9 призовників, але до комісаріату не прибув жоден із них. Закономірне питання: то чи не час повернутися до історичної назви, яку дали кілька століть тому козаки Прогнойської паланки, захищаючи від татар такі дорогоцінні сольові промисли? У поверненні колишньої назви немає нічого образливого, зате в ухилянні від військової служби нічого геройського немає.
У районі постійно діє мобільна група з оповіщення та розшуку громадян призовного віку, які ухиляються від свого конституційного обов’язку. Матеріали на 20 «ухилянтів» від призову направлено до поліції. До складу мобільної групи входять представники військового комісаріату, райдержадміністрації, ОТГ, сільських та міської рад. І все ж, аналізуючи стан призову на нарадах, працівники військкомату нарікають на владу на місцях, яка воліє контроль за призовом повністю перекласти на їхні плечі.
Так, керівники громад найближче стоять до кожного громадянина, тому і вплив повинні б мати найбільший. А тут помічається явне протиріччя: сільський голова — найшановніша людина громади, але посада його виборна. Тому більшість із цих посадовців воліють іти за бажаннями своїх виборців, а не вести за собою громаду. Якщо він (чи вона) ходитиме під дворами, виявляючи «ухилянтів», змушуватиме юнаків з’явитися до комісаріату, дивись, на наступних виборах очільник громади зміниться. Але мова не йде про примусовість призову, а про переконання кожного громадянина у його обов’язку захищати Батьківщину.
Опитуючи призовників, намагаючись виявити причини їхнього небажання служити, на перше місце випливла дуже проста причина: не хочеться відриватися від сім’ї, від маминого тепла і турботи. Та хіба можна все життя протриматися за мамину спідницю? Настав час і чоловіком стати!
Далеко не кращі справи і з відбором на військову службу за контрактом: із запланованих 36 контрактників відібрано і відправлено ледь половину. Що ж, контрактники — це не призовники, вони вже старші роками, досвідченіші, а їхній вибір — не обов’язок, а власна воля. Але опитування показало, що й вони не хочуть відриватися від родин. А якщо вже таке трапиться, їм хотілося б служити у частині, розташованій поблизу місця проживання. І вже десь на третьому місці стоїть відмова від контрактної служби через напружену ситуацію в країні.
Працівники військкомату скаржаться на те, що очільники сільських громад взагалі усунулися від агітаційно-роз’яснювальної роботи серед населення. Зате Центр зайнятості щоп’ятниці проводить семінари (ярмарки вакансій), на яких працівники військкоматів та райдержадміністрації ведуть агітаційну роботу з залучення громадян до військової служби за контрактом.
Йдуть хлопці в армію… Хоч на найвищому державному рівні запевняють: солдати строкової служби не направлятимуться в окопи, тривожаться батьки. Така їхня батьківська доля — переживати за дитину. Коли виїжджає син далеко на навчання, коли йде в армію, коли одружується — все підстави для тривог! І забувається мудрість природи: навіть рослини намагаються розвіяти своє насіння якомога далі, адже воно не дасть пагонів у тіні батьківської крони.
Анатолій ГРАБКО, Новий день