Протягом останніх років спостерігається хаотичне і безсистемне реформування вищої освіти, яке створює загрози для її подальшого розвитку.
Серйозну тривогу викликають підсумки прийомної кампанії 2016 року. В цьому році вперше було впроваджено принцип «гроші за студентом». Проте непослідовність і фрагментарність застосування цього прогресивного принципу призвела до того, що багато абітурієнтів так і не змогли отримати доступ до потрібної їм освіти, а вищі навчальні заклади опинилися на порозі великих втрат бюджетного фінансування.
Серед основних проблем вступної кампанії 2016 р. слід відзначити надмірну складність і заплутаність правил прийому, розроблених Міністерством освіти і науки в цьому році. Через це багато абітурієнтів втратили можливість бути зарахованими на місця державного бюджету, на які мали право згідно з результатами ЗНО. За попередніми підрахунками кількість таких абітурієнтів сягає 15-20%. Система електронного вступу працювала з технічними збоями, що призвело до численних проблемних ситуацій.
При запровадженні всеукраїнської системи конкурсного відбору абітурієнтів на одні і ті ж спеціальності не були дотримані рівні умови вступу абітурієнтів в різні ВНЗ. Це сталося внаслідок того, що сумарний ваговий коефіцієнт предметів ЗНО та атестату в різних ВНЗ коливався в межах від 0,95 до 1, що спотворило реальні сумарні результати абітурієнта і рейтинг в межах України виявився хибним. Внаслідок цього одні і ті ж абітурієнти в різних ВНЗ мали різні сумарні бали які відрізнялися на 6-10 одиниць. В результаті до зарахування були рекомендовані абітурієнти з значно меншими результатами ЗНО.
Таким чином був порушений основний принцип відбору абітурієнтів – принцип чесної конкуренції. Наявно чимало випадків, коли на технічні спеціальності не вступили абітурієнти які визначили ці спеціальності за першим та другим рівнем пріоритетності, а вступили абітурієнти які визначилися за останніми пріоритетами, які відмовилися від місць. Через це держзамовлення на ці спеціальності не було виконано. Крім того, ВНЗ були позбавлені права заповнювати вакантні місця держзамовлення тими абітурієнтами, які мали достатньо високий сумарний бал і не були зараховані на державні місця в жоден ВНЗ.
В ході цієї вступної кампанії виразно проявилася тенденція концентрації найбільш підготовлених абітурієнтів та, відповідно, місць державного замовлення на найпрестижніших спеціальностях у навчальних закладах столиці і великих міст. Через це деякі регіональні навчальні заклади, що надають освіту з дефіцитних спеціальностей у галузях природничих, технічних, аграрних наук, будуть змушені суттєво скорочувати обсяги своєї діяльності і ризикують опинитися на межі закриття. У той же час, цілком очевидно, триватиме перевиробництво юристів, менеджерів, фахівців з іноземних мов, підготовка яких здійснюється за бюджетні кошти в умовах дефіциту бюджету.
Конкуренція між закладами вищої освіти, яку начебто намагаються стимулювати, застосовуючи такий спосіб розподілу абітурієнтів, насправді має штучний, не ринковий характер. Не взято до уваги багатьох об’єктивно існуючих економічних чинників, зокрема, таких, як нерівномірність розподілу ресурсів в регіонах, нестача фінансової автономії вищих навчальних закладів, поганий інвестиційний клімат та недосконалі умови doing business в нашій країні. За таких обставин вищі навчальні заклади, що з якихось причин переживають труднощі, не матимуть жодних резервів і додаткових джерел фінансування для того, щоб провести внутрішні реформи і покращити якість освіти. Спад попиту їхні освітні послуги, навіть якщо він ситуативний і тимчасовий, призведе до їхнього поступового закриття і знищення унікальних наукових кафедр і шкіл, відновити які в майбутньому буде дуже важко. З іншого боку, така неринкова, регульована державою модель конкуренції при збереженні наявних сьогодні супутніх чинників розвитку освітнього ринку, не стимулюватиме покращення якості освіти в популярних навчальних закладах та освітніх програмах, які лише будуть користуватися ситуативними перевагами.
Попри те, що політика Кабінету Міністрів України, начебто спрямована на децентралізацію і економічне посилення регіонів, у сфері вищої освіти централізація управління навпаки зростає, про що свідчить цьогорічна прийомна кампанія. Вона стала непродуманим експериментом, який проводився без попередньої апробації одразу на загальнонаціональному рівні. У разі збереження такої системи вступу слід очікувати на поступовий занепад вищих навчальних закладів, зокрема на сході і півдні України – у регіонах, близьких до територій конфлікту з Росією. До того ж відбуватиметься нерівномірна концентрація ресурсів, яка загрожує розбалансуванням всієї освітньої системи. Заохочення виїзду молоді з проблемних регіонів начебто з метою пошуку кращої освіти неодмінно призведе до серйозних втрат людського капіталу в цих регіонах. Така політика становить загрозу національним інтересам країни і заслуговує на назву «освітній геноцид».
Для вирішення проблеми необхідно:
1. Надати вищим навчальним закладам можливість самостійно формувати правила прийому на правах університетської автономії. Загальнонаціональні правила прийому до вищих навчальних закладів повинні бути простими для розуміння і не викликати неоднозначних тлумачень. Будь-які нововведення у сфері організації прийому повинні бути попередньо апробовані у тестовому режимі.
2. Забезпечити стабільний обсяг державного замовлення для дефіцитних і унікальних спеціальностей.
3. Напрацювати можливості формування регіонального замовлення.
4. Диверсифікувати право отримання освіти за бюджетні кошти для студентів таким чином, щоб збалансувати попит на різні спеціальності.
5. Забезпечити зовнішню оцінку якості освіти (незалежний аудит) з залученням іноземних фахівців для тих вищих навчальних закладів, які в результаті прийомної кампанії втратили понад 10% бюджетних місць, з метою надання рекомендацій для вдосконалення їхньої роботи. Розглянути можливість зробити таку практику щорічною.
6. Прискорити перехід вищих навчальних закладів державної форми власності зі статусу бюджетних організацій у статус неприбуткових організацій або акціонерних товариств.
Олександр Співаковський, народний депутат,
перший заступник голови парламентського комітету з питань освіти та науки