Зрештою, ті найпослідовніші заходи, які в нас робляться для реформування освіти, чомусь завжди зводяться лише до скорочення її фінансування. Разом з цим менеджмент у сфері освіти настільки поганий, що майже завжди маємо то невчасні тендери, то не закуплені автобуси, то недовезені підручники.
Неякісне, прийняте поспіхом законодавство – це також велика проблема нашої сучасної політики у сфері освіти. Як показує досвід, закони не завжди хочуть виконувати, а через елементарний брак ресурсів їх не завжди і можна виконати.
Через це вважаю, що на сьогодні є актуальними наступні аспекти освітньої політики:
1. Слід припинити «сліпе» прийняття законів у сфері освіти. Нам слід працювати над тим, щоб нове законодавство було більше збалансованим і обґрунтованим. Потрібний глибокий розрахунок, моделювання, а також чітке розуміння, чи підтримується законопроект основними цільовими групами, і що треба зробити, щоб підтримувався. Це не означає, що ми проти нового законодавства у сфері освіти, що ми не хочемо підтримувати хороші реформаторські ініціативи. Це означає лише те, що закони повинні дійсно враховувати інтереси всіх зацікавлених груп, не ігнорувати проблеми тих, що з якихось причин не змогли пролобіювати потрібні їм рішення. Законодавство повинно бути достатньо продуманим, щоб його імплементація, коли до неї дійде, не викликала паніки у громадян.
2. Потрібна нова модель фінансування освіти. Перш за все, слід розділити видатки на освіту і соціальні затрати, так чи інакше пов’язані з освітою (стипендії, шкільне харчування тощо). Слід чітко уявляти, які саме інвестиції йдуть на освіту, як вони сприяють її розвитку, яким чином вони мотивують викладача і студента.
Нова модель фінансування також має допомогти нам зберегти регіональну освіту. Сьогодні це дійсно перетворюється на проблему, тому що стимулювання конкуренції між навчальними закладами без серйозної інвестиційної підтримки регіональної освіти може привести до занепаду, навіть поступового вимирання регіонів. Ми говоримо про неефективність сільських шкіл, але забуваємо, що в селі школа часто є центром культурного життя. Те саме стосується і закладів освіти різних рівнів. У них може бути мало учнів, студентів, але такі заклади потрібні не менше, ніж великі університети у центрі столиці.
Третім важливим завданням нової моделі фінансування має стати справжня фінансова автономія навчальних закладів, яка призведе до ефективнішого управління фінансами і залучення недержавних інвестицій. Заклади освіти, навіть залишаючись у формі бюджетних організацій, мають мати особливий статус, який дозволятиме їм без зайвих перешкод забезпечити мобільність своїх викладачів і студентів, реалізовувати різнопланові наукові та освітні проекти.
3. Справжньою метою реформи має стати також збільшення державних витрат на освіту. Звісно, за умови, що ці витрати будуть робитися ефективно і сприятимуть зростанню якості освіти, оцінка якої буде здійснюватися об’єктивно і неупереджено. Суспільство не зможе розвиватися, якщо держава не буде інвестувати у освіту принаймні десяту частину від свого доходу. Відтак завдання Комітету з питань науки і освіти полягає в тому, щоб добиватися збільшення фінансування освіти і науки від 7 до 10% ВВП протягом наступних трьох років.
4. При підготовці освітніх законопроектів ми маємо повернутись до розуміння змісту освіти, як цілісної системи, яка з одного боку визначає обсяг достатньо обґрунтованого навантаження для здобувачів освіти, яке дозволить їм отримати необхідні інструменти пізнання, а з другого – встановить необхідний баланс між вимогами держави, інтересами сім`ї і школярів, а також школи, як головної інституції освітнього процесу.
5. Кожний законопроект має чітко регулювати певну сферу правовідносин освітньої або наукової галузі, бути витребуваним суспільством та зумовити настання саме тих наслідків, які призведуть до переходу вітчизняної освіти та науки на якісно новий рівень, який відповідатиме світовим стандартам.
6. І, на останок, – на мою думку, найголовнішою умовою, яка має бути обов’язково дотримана при розробці будь – яких нових проектів законів, має виступити неухильне виконання норм статті 22 Конституції України, якою визначено, що при прийнятті нових або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Жодний новий закон не може погіршувати існуючий рівень соціального захисту освітян та науковців.
Саме цей постулат має бути покладений в основу роботи нашого Комітету.
Такою має бути програма Комітету з питань науки та освіти на найближчий час.
Олександр Співаковський, народний депутат, перший заступник голови Комітету ВР з питань науки і освіти, член фракції БПП