Про магічну «Вісімку», «ефект рок-н-роллу» та перший досвід знайомства із музичною Херсонщиною розповів в інтерв’ю лідер українського гуртку Mad Heads Вадим Красноокий.
Додамо, що уже цієї п’ятниці, 25 березня, музичний бенд буде радувати херсонського слухача. Гурт завітає у місто із презентацією останнього студійного альбому «8» у рамках Всеукраїнського туру. Над музичною платівкою музиканти працювали близько чотирьох років та презентували у минулому 2015 році. Альбом містить 17 пісень та поєдную різноманітні музичні стилі й напрями. Саме про магічний альбом «8» та про український культурний простір «Херсонские вести» розмовляли із фронтменом найоптимістичнішого українського гурту Mad Heads Вадимом Краснооким.
Наразі Mad Heads подорожує українськими містами у рамках туру на підтримку альбому «8». Розкажіть про те, як довго працювали над альбомом?
Пісень в альбомі 17, а назва – «8». Чому «8» і як вона виникла?
В одному із інтерв’ю Ви сказали, що у піснях поєднані різні музичні стилі та це відчувається. Розкажіть, що переважає – рокабіллі, фолк чи звичний для Вас ска.
В альбомі дійсно поєднані різні музичні стилі, але ми чуємо та сприймаємо композиції по-різному. Ви говорити, що почули там фолк… цікаво.
У нас колись була ситуація… Пам’ятаю Mad Heads тільки починали свою творчість: співали англійською, грали рокабіллі, американську музику, і хотіли, щоб наш звук був європейським, а тому над цим ретельно працювали. Але коли приїздили у Європу, нам весь час казала – «О, у Вас так класно! У Вашій музиці чутно, що Ви зі Східної Європи!». І де вони це почули, я не знаю. А тому скажу, що інколи сам не можу чітко сказати, де та коли відбувається вплив етнічної мелодії. Про цей фолк струмінь говорять, коли ще співаємо українською. Але конкретно так по мелодиці, в останньому альбомі фолку мало.
Минулий альбом, УкраїнSKA він називався, повністю складався із українських пісень у нашій обробці. То там усе був фолк. У альбомі «8» фактично одна пісня (ред. – Я на горі), яка навмисно етно стилізована. У ній співається про гори та лижі, відповідно хотілося, щоб Карпатський дух одразу відчувався. Крім духової секції там грає і мій друг, віртуоз, Василь Попадюк, який поімпровізував на скрипці та створив ось цей гуцульський настрій.
Але якщо про стилі говорити, то перед нами не стояло конкретної задачі створити альбом відповідно до якогось музичного напряму. А наразі ми користуємось стилями як художніми засобами і не має задачі загнати групу в якісь рамки. Послуговуємось лише тим, що вміємо найкраще.
Насправді, за усі 25 років існування, Mad Heads грали у багатьох стилях та напрямах. Якщо ж говорити про рокабіллі, то його в цьому альбомі не дуже багато, присутні якісь елементи, але широко все ж не представлений. У альбомі «8» стилі, якими послуговуємось завжди, а це і ска, рокабіллі, рок-н-ролл, сучасний рок, поєднані і, так би мовити, перемішалися. Можна сказати, що уся музична історія групи Mad Heads втілена у цих піснях.
От, наприклад, пісні «Час» та «Сирени» – приклад сучасної рок музики, яку останнім часом слухаю багато.
У альбомі є пісні української, російською та англійською. Вас дуже незвично було почути російською. Чомусь нагадали гурт Браво. Випадковість чи просто музичний стиль вимагає? Вони ж також рокабіллі…
Мова йде про російськомовну нашу пісню «Куда ведут мечты». Та якщо говорити про Браво, то вони ж також не чисті рокабіллі, але це близька до цього стилю музика. І дійсно, коли текст російськомовний, то асоціацій із Браво не уникнути. Якщо це на щось схоже, то на них у першу чергу.
Mad Heads привносить потужний рокабіллі струмінь в українську музику та разом із тим зберігає українську специфіку… погоджуєтесь?
А який же стиль тоді переважає, як слід Вас кваліфікувати?
Український рок… Але ви як журналіст, можете придумати свою назву.
Mad Heads упізнаванні майже із перших акордів та як завжди оптимістичні. Чи складно писати оптимістичні пісні?
Пісню, яка дійсно заряджає хорошим настроєм, написати складно. Звісно, є веселі композиції та існують різні прийоми їх створення, але для такої, щоб слухач повірив та яка дійсно заряджає позитивом, потрібен особливий настрій. Скажу, що навіть й у сумних піснях можна зробити так, щоб був присутній позитивний заряд, але я думаю, що це не просто.
Більшість таких щирих пісень, пишуться у відповідному емоційному стані, коли є якісь переживання. У багатьох випадках музикант пише про своє: є величезна купа пісень про любов, стосунки або якісь соціальні проблеми, тобто те, що не дає нам жити спокійно. Музикант мучиться та видає це у своїх творах … люди слухають і якщо зроблено чесно, то пісня чіпляє.
У той момент, коли мені класно, просто не виникає потреби писати пісню. Для чого пісню писати, мені ж добре! І тому мабуть, таких пісень заряджених позитивом, їх значно менше.
Пісня «Надія є…» дуже показова у цьому плані. У нас багато позитивних композицій, але ця була першою та дуже вдалою. Вона давно живе своїм життям та уже «пішла в народ». І я не раз ставав свідком, коли її виконували на різних конкурсах, чув як грали її і вуличні музиканти – це надзвичайно тішить. Значить ця пісня потрібна та ми щось правильно зробили.
Але як створити оптимістичну мелодію, до кінця я цього певно пояснити не зможу. Та додам, що Mad Heads перебувають під впливом рок-н-роллу, так би мовити «ефект рок-н-роллу» також заряджає нашу музику позитивом, адже, як ми знаємо, це енергійна та позитивна музика.
Ви неодноразово були у Херсоні, були й у Каховці на Таврійських іграх… скажіть, а чи змінилась публіка, чи став Ваш слухач, та взагалі слухач, більш вимогливим?
Український слухач буває різний: є аудиторія меломанів, тобто людей, які цікавляться різними музичними стилями. І смаки їх змінюються відповідно до світових тенденцій. Але така аудиторія ні у Херсоні, навіть в Україні, не є дуже широкою.
Розкажу про свій перший досвід знайомства із музичним Херсоном. Коли фестиваль «Таврійські ігри» у перші роки існування починав набирати популярності, то нас туди ще не запрошували, бо грали ми занадто не попсову музику.
Але був до того у Каховці ще такий фестиваль «Рок-н-ролл Таврический» та проіснував він до кінця 80-х років. От його робили каховські активісти та деякі з них потім зробили фестиваль «Таврійські ігри», бо захотіли робити не рок-н-ролл, а шоу-бізнес. Ми того періоду не застали, бо Mad Heads молодша група. Але той фестиваль був настільки відомий, що усі неформали, музиканти та просто поціновувачі рок музики їхали не тільки з усієї Україні, але з усього Радянського союзу.
А про цей захід дізнались та стали учасниками, коли один із організаторів «Рок-н-роллу Таврического» вирішив зробити 10-й, ювілейний, фестиваль. Mad Heads уже тоді були і нас запросили виступати. Тоді організатори зробили кількаденний фестиваль у Херсоні… от це і був мій перший досвід знайомства із херсонською публікою, яка була ще трошки не готова до такого неформального прояву. Бо уявіть собі під пивним ларьком типового представника херсонської молоді 90-х років та мене із рокабільною зачіскою. «За таке ж могли й побити!» – розповідали херсонські музиканти, які максимум могли дозволити довге волосся.
А яка ситуація сьогодні?
Думаю, що із того часу багато, що змінилося у свідомості херсонського слухача. Із тих пір виступали уже на відкритих майданчиках, де збиралось пів міста та сприймали нас завжди прекрасно. Але сказати, що відчувається якийсь масовий культурний запит на певні музичні стилі, поки не можу. Такого навіть в Україні не має.
Та скажу, що є вже публіка, яка готова їздити на музичні фестивалі чи концерти, готова витратити якісь не зайві гроші на квиток або за пів року зібрати компанію, намет, жити на цих фестивалях тижнями. Це вже добре. І така публіка, молода та європейська, вже розбираються в музиці та стилях.
Але, на жаль, є й такий український слухач, який наглухо заблокований російським ширпотребом, шансоном чи дешевою попсою. І це абсолютно свідомо робилося: багато років відбувалася культурна колонізація України, яка по факту тривала ще з часів Радянського союзу. Вплив існував та був дуже потужний: російські СМІ подавали та диктували не тільки новинний простір, але здійснювали серйозний культурний вплив.
Наведу приклад, навіть по Херсону, на російськомовні вистави давались гроші з Москви протягом багатьох років. І наче нічого страшного, це ж театр. Але хтось у Москві думав, щоб вистави у Херсоні йшли російськомовні і за це платили. А от за українську мову ніхто не платив, бо не було тієї держави, яка була б готова підтримати своїх митців, музикантів чи режисерів.
Хто сьогодні формує український культурний простір, якщо держава поки цим не переймається?
Увесь цей час і до сьогодні український культурний простір формували й продовжують це робити ентузіасти: музиканти, журналісти, меломани та просто небайдужі люди. За власні кошти та власними силами намагаються щось робити та змінювати.
Держава наша на сьогодні, на жаль, не настільки зріла, щоб зрозуміти, як це працює. Але ми бачимо наскільки інформаційний простір виявляється потужною зброєю на прикладі Криму та на прикладі Донбасу. Жителі Криму під оцим колосальним культурним впливом спокійно відреагували на те, що відбулась окупація півострова Росією, бо їх довгих час до цього привчали. Усі російські виконавці гастролювали Україною завжди, давали концерти у найкращих залах, а українській виконавець, щоб забити зал, мусив пройти купу перепон та вирішити масу проблем. Українська культура доходила у різні куточки країни самостійно, а російську просто заносила за великі гроші. От тепер маємо результат.
Наразі дуже активно, і херсонці не виняток, підтримують Надію Савченко, волонтери бережуть наших воїнів, нація гуртується. До чого веду, у Вас є композиція, наразі дуже актуальна, «Надія є…», а в останньому альбомі є композиція «Україна – це ми»… Як думаєте, що треба зробити, щоб надія залишалась, не опускались руки та не було біди?
Власне у Вашому питанні вже є відповідь – не опускати руки. Важливо також робити ту справу, яку ти найкраще вмієш. Я думаю, що тут нічого не має нового. Та у нашому випадку варто бути активним та не бути байдужим, адже там на Сході є ті, хто віддає за нас своє життя. Якби українці хоча б трошки приділяла увагу якимось деталям свого життя, вдосконалювались, то сьогодні б у нас була зовсім інша країна
Додамо, що Mad Heads запрошують херсонців на вечір якісної української музики уже цієї п’ятниці.