Олександр Самойленко зʼявився в херсонській політиці у 2019 році завдяки покровительству свого давнього друга Сергія Шефіра, який тоді був помічником Президента України Володимира Зеленського.
У 2020 році Самойленко виконував обов’язки заступника голови Херсонської обласної державної адміністрації з питань соціальної та гуманітарної політики. У ХОДА прийшов з посади директора херсонського підприємства “Центральний ринок”.
У 2020 році обраний депутатом Херсонської обласної ради від партії “Слуга народу”.
У грудні 2020 року Олександра Самойленка обрали головою облради.
Про те, чим зараз займається рада та про шлях Самойленка в політику ми поговорили у нашому інтерв’ю.
– Ви зараз є, можна сказати, втаємниченою особою на Херсонщині. Я намагався знайти ваші інтерв’ю останніх років – їх просто немає.
Після повномасштабного вторгнення я брав участь у багатьох дискусіях з приводу того, наскільки дієздатна зараз обласна рада.
– Про це ми ще поговоримо.
А щодо іншої публічної активності, я утримувався від неї, щоб не заважати працювати органам державної влади, не вносити якісь непорозуміння.
– Давайте спробуємо дуже коротко розповісти, хто такий Олександр Самойленко. Бо, в принципі, у нас на сайті є досьє на вас, але цікаво почути від вас, хто такий Самойленко.
Я народився 60 років тому в Херсоні. У селищі Антонівці, якщо точніше. Батьки мої колись приїхали в Херсон, вони не є корінними херсонцями, але залишили тут певний слід. Батько все життя працював, він, до речі, воював у Другу Світову. І Херсон звільняв у складі 295–ї дивізії, яку назвали Херсонська. А я майже все життя працював на Херсонщині. За винятком служби в органах внутрішніх справ Автономної Республіки Крим: з 2004–го по 2009–й роки. Я був начальником міліції міста Алупка, потім – заступником начальника управління внутрішньої безпеки в Автономній Республіці Крим. Після того повернувся в Херсонську область, продовжив службу, звільнився з органів внутрішніх справ, перейшов працювати в споживчу кооперацію. Я був заступником голови Херсонської облспоживспілки.
Потім був директором центрального ринку. Це – знакове місце для нашого міста і для нашої області. Працював після Юсіфова, відомого як, скажемо так, неоднозначна фігура (Нураддін Ісрафіл–огли (Олександр Юсіфов) працював директором Центрального ринку з 1996 року; з 1989 до 1991 року працював заступником міністра внутрішніх справ Азербайджанської РСР; з 1992 до 1994 року був першим заступником начальника УМВС України в Херсонській області; помер у 2018 році, – МОСТ).
– Про ринок я ще спитаю.
А у 2020 році надійшла пропозиція долучитися до команди президента Зеленського. Спершу в якості заступника керівника Херсонської обласної державної адміністрації.
– До цього ми повернемось пізніше, це теж цікаво.
Я долучився до роботи адміністрації. Потім була пропозиція від політичної сили, яку я зараз представляю, балотуватися на виборах до обласної ради. Ми зайняли певне місце. Вважаю, що могли краще спрацювати. Ну спрацювали так, як спрацювали.
Потім були кулуарні перемовини, і я отримав пропозицію очолити облраду. Так опинився на теперішній посаді. Не можу сказати, що я щасливий від того, що так відбулося.
Насправді, мені дуже хотілося зробити щось для нашого міста, зробити щось для області, досягнути якихось певних результатів, але на сьогоднішній день можу можу сказати відверто, що політика – це точно не мій коньок, і я насправді десь шкодую, що я долучився до політичних процесів, які відбуваються в Україні.
– А як ви стали директором ринку? Розкажіть. Я намагався для себе дізнатися, що таке Центральний ринок, хто його власник, так і не зрозумів. Є ціла мережа якихось споживчих товариств, які всі разом володіють цим ринком.
Дивіться, є закон про споживчу кооперацію в Україні…
– Дуже дивний.
Ну, я би не сказав. Насправді це була достатньо стара форма. Перше споживче товариство утворене більше 100 років тому.
–На Херсонщині, до речі.
І на Херсонщині в тому числі. Первинною ланкою споживчої кооперації України є споживче товариство. Тому формується мережа. Була сформована мережа споживчих товариств, які утворюються на підставі добровільного об’єднання пайовиків…
– Люди об’єднують свої капітал для спільного господарювання. Правильно?
Так. Але у СРСР воно було трошки знівельовано. Херсонське і Скадовське споживчі товариства, які я очолював, налічували тисячі пайовиків.
– Це багатії були. Скадовське володіло, наскільки я розумію, якимось хлібозаводом. Так?
Було багато об’єктів. Херсонське споживче товариство мало понад 70 магазинів. Скадовське районне споживче товариство теж багато чим володіло. Воно було ще тоді Скадовською районною спілкою споживчих товариств. Тому що у кожному селі було окреме споживче товариство.
Були споживчі товариства–совгоспи, були підприємства–споживчі товариства. Вони об’єднувалися. Було величезне автопідприємство.
– Харчосмакова фабрика була своя чи щось таке.
Ні, була база облспоживспілки. Вона забезпечувала відвантаження товарів, які вироблялися на Херсонщині, агропродукції – на Київ, на інші міста України і Радянського Союзу. Це було щось величезне. Як тоді жартома казали, був оплот капіталізму при соціалізмі. А у часи незалежності України це вже був оплот, напевно, соціалізму при зростаючому капіталізмі.
– Споживчі товариства володіли серйозними активами. Ті ж ринки.
Коли я долучився до споживчої кооперації, вона на Херсонщині мала у власності чотири ринки. Це херсонський Центральний ринок, херсонський Дніпровський ринок, Новокаховський ринок і Каховський ринок. Це – достатньо потужні підприємства, які працювали системі споживчої кооперації.
І п’ятий заклад – це Херсонський кооперативний економіко–правовий коледж. На рівні навчальних закладів Херсонщини це був точно не найгірший заклад, який працював в цій системі.
Якщо говорити про усю систему споживчої кооперації, то найвищим органом управляння є з’їзд. Другий за значенням – це рада облспоживспілок.
– І були якісь групи впливу. В Скадовську була своя історія. В Херсоні Юсіфов володів фактично усім. Я взагалі вважав, що він – власник ринку, але виявилося, що ні.
Якщо є потужний керівник, він вибудовує систему управління підприємством так, як йому зручно. Ми ж знаємо, що існує авторитарний спосіб управління. Є колектив. Є делегування повноважень.
Ну Юсіфов покійний використовував авторитарний шлях. Він – кавказька людина. Дуже потужний як чоловік був, тому досяг тих результатів. Херсонський центральний ринок, починаючи від часів Юсіфова і до 24 лютого 2022 року був на перших–других позиціях в Україні. Незважаючи на те, що є великі області, які мають значніший потенціал.
– Ви стали директором ринку у 2018 році, коли помер Юсіфов?
Я на той час був головою правління Скадовського районного споживчого товариства. А перед цим я був… ну, знаєте, так склалося, що на якомусь етапі я був в споживчій кооперації трошки кризовим менеджером.
Коли я звільнився з органів внутрішніх справ, тодішній голова облспоживспілки запропонував мені посаду заступника голови правління з питань безпеки. Я погодився, відпрацював, відпрацював три роки.
А потім вийшло так, що стосовно голови Скадовського районного споживчого товариства було порушено кримінальне провадження. Він був заарештований. Для того, щоб виправити цю ситуацію, мені було запропоновано спочатку виконувати обов’язки голови, а потім вже коли я познайомився з районом, ми зібрали людей, люди запропонували очолити товариство, щоб знівелювати вже ті негативні впливи, які там залишилися.
– А коли ви в Скадовську працювали, відчували там вплив Булюка (Віталій Булюк, – колишній перший заступник голови Хероснської облради, у 2023 році став першим заступником голови окупаційного уряду Херсонської області, – МОСТ) чи ні?
Я навіть не був знайомий з Булюком. На той час головою Скадовської районної державної адміністрації був Єгор Устинов.
– Це десь 2011 рік?
Напевно. З Устиновим ми спілкувалися.
– А, ну ви ж до того були, думаю, знайомі, з його батьком.
Олександра Єгоровича я знав, а з Єгором Олександровичем я познайомився вже у Скадовську. Склалися робочі стосунки. Після цього він перейшов і, здається, став першим заступником голови обласної державної адміністрації. І, в принципі, з усіма наступниками, які працювали в районі, ми знаходили порозуміння.
– І вплив Булюка ви там не відчували?
Я не можу сказати. Я взагалі знав, що є така людина… Я з Булюком познайомився, напевно, вже у 2018 чи у 2019 роках.
Скажу відверто, період 2004–2009 років у мене випав з херсонського життя, тому що я жив в Криму. Це мене дистанціювало від тих речей, які відбувалися тут. Саме тоді формувалися якісь клани, якісь авторитети…
– Але ж оці от навколориночні історії, вони все одно десь пов’язані постійно з криміналом?
Та ні. Щось, напевно, було там ще при Юсіфові. А скільки я там був директором, жодного разу не було, щоб хтось прийшов з розповіддю, що треба “гріти” зони.
Я – полковник міліції, хоч і на пенсії. Тому кримінал не в’яжеться з моїми переконаннями. Люди з цього світу не можуть впливати на мене.
– Але кримінал все одно добрався до ринку коли окупували Херсон, туди прийшов Больбот (Дмитро Больбот – ексдепутат Херсонської міськради, заочно засуджений на 12 років за співпрацю з росіянами, – МОСТ), і почалося.
Ну, знаєте, мені складно…
– Що це взагалі була за історія? Ви розбиралися в ній?
Знаєте, розбиратися дуже складно. Для мене ринок ніколи не був ціллю. Ніколи не було ціллю стати головою обласної ради або стати ще кимось. Це шлях, просто шлях. Не кажу, що я – самурай якийсь, що йде і не має цілі. Але саме тих цілей в мене точно не було…
– Не хочете говорити про Больбота?
Та ні, хочу.
– Вінмені тоді дзвонив – післянашої публікації. І мені цікаво просто, я намагався розібратися в цій історії з Шахуновим (Валерій Шахунов – керівник Херсонської облспоживспілки, – МОСТ), з Больботом. Що відбулося?
Ну, дивіться, там же ж насправді почалося не з Больбота. Почалося це з Анатолія Хоменка (Анатолій Хоменко – заступник Херсонського міського голови: з 28 січня до 17 березня 2022 року, коли раптово помер, – МОСТ).
– Хоменка? Цікаво.
Тоді Хоменко телефонував моїй дружині, яка є директором ринку. До речі, ніхто не скаже, що я там маю вплив на сьогоднішній день.
У 2022 році після 24 лютого ринок не працював. Відновив він роботу, якщо я не помиляюсь, десь наприкінці березня. А раніше Хоменко почав скликати наради, на яких говорив, що треба запускати ринки. Моя дружина відповіла одразу, що такого не буде, не дасть вона команди жодній людині працювати в умовах там окупації.
Хай вже правоохоронці розбираються, хто і за допомогою яких важелів зробив тоді так, щоб ринок почав працювати. На якомусь етапі з’явилася така людина як Питомець (Олександр Питомець – “директор” херсонського Центрального ринку під час російської окупації міста, – МОСТ), у якого на руках начебто було рішення про його призначення. Але в Укркоопспілці є певна процедура призначення людей на керівні посади, і такі питання не може хтось вирішувати одноосібно, навіть голова. Потрібно погодження правління.
– Тобто, наскільки я розумію, Больбот взяв і…
Примусив.
– Я так розумію, що він примусили ввести в цю спілку ще членів з якихось своїх ринків.
Щось таке було
– Класичне рейдерське захоплення.
Була така інформація.
– І Больбот робив це нібито за українськими законами, що взагалі дивно виглядало в той момент.
Зараз я не готовий про це говорити. Усе, що знав, я розповів правоохоронцям. Здається, 21 червня Больбот зателефонував мені і сказав: “Олександр Степанович, ви не думайте, ми не захоплюємо ринок. Я хочу, щоб ми його зберегли, я хочу, щоб ніхто там не міг впливати. Тут буде наша людина, все буде там добре”. Я йому тоді сказав: “Дмитро, мене ринок не то, що не цікавить, мене не цікавлять процеси, на які я не можу впливати”.
Я жив тоді у Києві, і за таких умов впливати на херсонські процеси, тим більш – на окупованій території, мені дуже складно. Не казати ж, що ми не дамо можливості Больботу зайти у керівництво ринку або Питомцю, або ще комусь, або навіть росіянам. А як би ми завадили?
Тому я відповів Больботу: “Давайте спочатку – Україна, потім – Херсон, а потім вже базари. Визволять Херсон, будемо розмовляти про базари, будемо розмовляти про всі інші речі, які там існують”.
Дуже шкода, що ринок руйнується. Ми ж там багато чого реконструювали – і я, і наступний директор. Ну, ви ж буваєте в Херсоні, бачите.
– На ринку давно не був. Десь роки півтора–два точно.
Зараз якщо лишилося 5% від того, що колись було там, це дуже добре. Коли я керував ринком, там за день продавали 90–120 голів свиней, сьогодні – одна–дві свині.
– Людей в місті немає.
І купівельна спроможність людей дуже низька. До того ж, ринок опинився у небезпечній зоні.
–Ну і обстріли.
Так, обстріли. Перед Новим роком загинув працівник ринку. Втім, ринки – це такий організм, який відновиться
– Я теж думаю, проблем з цим не буде.
Точно. Як тільки мине небезпека, я думаю, що ринки відновляться швидко.
– Якщо ми вже про окупацію, як для вас почалась окупація, вірніше, почалася війна і окупація Херсона?
Війна почалася з дзвінка Геннадія Лагути, тодішнього голови обласної державної адміністрації. Він подзвонив мені з фразою: “Степанович, почалося”. Мої дружина і діти (їм тоді було 8 і 12 років) одразу зібралися і виїхали з міста.
Я о шостій ранку вже був на роботі. Там усі не розуміють, що робити.
– Лагуту ви бачили чи вже він поїхав?
Та ні, Лагута був на місці, ми спілкувались. Більше того, приходив заступник керівника відділу цивільної оборони. Він відкрив пакет, в якому були розписані дії голови обласної державної адміністрації, голови обласної ради.
– І що там було в пакеті?
Ну, це ж цілком таємно. Там були ті дії, які вже виконати на той час неможливо було. Маршрут, який там прокладався, знаходився на вже окупованій території.
–Тобто передбачалось їхати не в не в сторону материка, а…
Ну, точно не у західному напрямку.
Після цього ми спілкувалися у мене в кабінеті. Там були мій перший заступник Юрій Соболевський, перший заступник (на той час) Єгор Устинов. Було декілька депутатів ще, які там з’явилися, були міські депутати, які прийшли на спілкування.
Ми спілкувалися, після цього, Лагута запросив мене до себе. Ми вирішили, що виконати той план дій, про який я вже говорив, неможливо. Лагута той документ забрав.
– Ну це секретний документ.
Так. Десь близько 11:00 Геннадій Миколайович повідомив, що з Офісу президента був дзвінок із вказівкою звільнити будівлю, бо є інформація, що ворог рухається, і облдержадміністрації могли бути цілями.
Було підписано розпорядження, і вони нам надали одразу копію на знищення таємних документів. Але обласна рада майже не має допуску до документів з грифом “Таємно”. Тому вони зберігалися в обласній державній адміністрації. Якщо надходив документ, який вимагав мого ознайомлення, тоді мене працівник ОДА ознайомлював під підпис.
Лагута повідомив, що надав наказ знищити документи з грифами “Цілком таємно”, “Таємно”, “Для службового користування”. Це було виконано.
– Спалювали прямо у дворі в бочці, мені розповідав свідок, він бачив з вікна.
Так. При цьому був присутній Дмитро Бутрій, був Соболевський, був я, був Устинов, був Попутько (Юрій Попутько – депутат Херсонської міськради від партії “Слуга народу”, – МОСТ), здається, Кириченко (Костянтин Кириченко – депутат Херсонської міськради від партії “Слуга народу”, – МОСТ). Досить багато людей було. Потім Лагута каже каже: “Все, ми все закриваємо”. А я намагався зв’язатися з Верховною Радою України.
Обласна рада – вона ж не має якогось підпорядкування. А, враховуючи, що все ж таки вищий законодавчий орган – це Верховна Рада, і ми якимось чином свої дії узгоджували. Я намагався зв’язатися. Але не зміг я додзвонитися.
– А кому саме ви дзвонили? Голові?
Ну, давайте я не буду багато говорити про це.
– Ніхто не брав трубку?
Так, ніхто не взяв трубку. Після цього Геннадій Миколайович у середині дня повідомив, що він виїжджає в один із районних центрів Херсонської області, де начебто існує запасний пункт керування.
Я, відверто кажучи, я не знаю, де той пункт знаходився. У який райцентр поїхав, знаю. Десь через півгодини Лагута знову телефонує мені, каже: “Не робіть мою помилку, бо я поїхав без шкарпеток, без засобів гігієни, без усього, що треба. Заїдьте додому, якщо встигаєте, візьміть якісь речі”. Ну, після цього я заїхав додому.
І вже коли це все відбулося, почався той бій на Антонівському мосту.
– Ви в Антонівку поїхали?
Ні, я живу в іншому місці. Але для того, щоб рухатися куди сказав Лагута, мені треба було їхати по Бориславському шосе або через Кіндійське шосе. Я розумів, що там відбувається, мені хотілося…
– Побачити.
Так. Ну це точно не героїзм, це дурість, скажу відверто. Людина ж не завжди усвідомлює свої дії. І я та мій водій побачили початок цієї історії.
– Це коли десант висадили? Чи ні?
Я бачив наш гелікоптер, коли він почав обстрілювати колонну росіян. І там вже усе почало кипіти, бо і з того боку полетіло.
Ми проскочили швидко до Бериславського шосе. Через якийсь час Лагута передзвонив і сказав, що Шилова Балка вже під контролем танкових підрозділів російської армії.
Він сказав, що буде рухатися в бік Миколаєва. І я почав рухатися в Миколаїв. У Миколаїв заїхати неможливо було, тому що там з усіх боків виїжджали. Я не знаю, яким дивом проскочив у той бік, де об’їзна дорога, де поворот на Кропивницький.
По дорозі зустрів працівників херсонських правоохоронних органів, були вони в цивільному одязі, але зі зброєю. Вони кажуть: “У Миколаїв немає сенсу їхати, краще рухатися в бік Кропивницького”.
Ну і після цього… Ну знаєте, чесно я скажу, що це дуже складно зібрати в купу. Я думаю, що для кожної людини 24 лютого 2022 року – особливий день.
До речі, мені таки зателефонували з Верховної Ради. Жінка дзвонила з відділу… Такий є там відділ кураторів, які, скажемо так, закріплені за областями. Вона сказала, мовляв, рухайтесь в бік будь–якої області на заході України, після того ми вас проінструктуємо.
– Тобто, це була перша така комунікація?
Перша. А через три тижні я вже зв’язався тоді з Шуляк (Олена Шуляк – народна депутатка України, – МОСТ), – Юріє Кисілем (народний депутат України, – МОСТ). Я тоді жив у Львові. Десь на початку березня приїхав у Київ.
– А у перші дні з ким ще у вас була в Херсоні комунікація? З Колихаєвим ви з якось спілкувались?
Колихаєв… Колихаєв – ні. Він одразу, у перший день якось відійшов, ну і, скажемо…
– Ну, тому і міські депутати прибігли до вас, мабуть.
Ну, напевно. Колихаєв, ви ж його особисто знаєте, він сам по собі – людина не дуже відкрита в спілкуванні. Він все ж таки військовий за фахом (у 1995 році закінчив радіотехнічний факультет Військово–морського інституту радіоелектроніки ім. О.С. Попова у Санкт–Петербурзі, – МОСТ). Може, він відчував, що більш спокійно може реагувати на якісь речі, і намагався якимось чином ще управляти містом.
Якщо порівнювати його поведінку у перші дні великої війни з моєю поведінкою чи поведінкою Лагути, то скажу, що героїзм – це, напевно, дуже добре, але – коли людина розуміє, що її героїзм досягає цілі. Коли завдяки героїзму можна зробити якісь речі, вплинути на життя інших людей, на якісь важливі процеси…
– Ну, багато хто з херсонців казав, що те, що Колихаєв залишився було дуже важливо.
Мені дуже складно це оцінювати.
– Я не про оцінки, я просто кажу про те, що кажуть люди. Дуже багато людей. Кажуть, що для них це було дуже важливо.
Я не можу казати, що вони праві або не праві.
– Ну, от тут оцінювати важко.
Я розумію одне. Якби залишився в Херсоні Лагута або я залишився, це була б для нас дорога на ешафот.
– Ну Соболевський залишився. Можливо, він – не такий відомий.
Соболевський – не уродженець Херсона. Він – людина, відома певною мірою. Але він відомий у політичній тусовці. А я ж народився в Херсоні, школу тут закінчив, інститут, працював тут багато років. Перетинався з величезною кількістю людей.
– Ну під час окупації в центрі міста висів білборд з обличчям Соболевського. Тому тут теж дуже непроста історія.
Історія Юрія Валентиновича закінчилася визнанням: він отримав орден.
– Ви казали йому, що йому треба виїжджати, чи ні?
Я весь час казав йому це. Та й інших людей закликав виїжджати, коли у мене брали інтерв’ю чи я давав коментарі для преси. А Юрій мав певну функцію, яка була пов’язана з роботою… Не буду казати, що нелегальною, то буде, напевно, неправильно, але була у нього така робота не публічна.
Колихаєв вибрав для себе роль публічної людини, яка виконувала функціонал керівника міста.
І зрозуміти, де знаходиться межа забезпечення життєдіяльності міста або життєдіяльності людей і межа злочину… ну, для мене дуже складно.
– При тому, що ви – юрист.
Ну дивіться, він сидить у кабінеті мера, і приходять до нього, вимагають зробити світло або водопостачання, там де знаходиться підрозділ збройних сил Російської Федерації. Можливо, є якась правова кваліфікація таких дій. Наскільки буде складно суду вирішити, чи це був злочин, чи це була необхідність, яку він виконав для того, щоб забезпечити спокій в місті?
Все ж таки історія розставить крапки у цих всіх речах, які пов’язані з початком війни. Колихаєв, до речі, присилав листи, які були адресовані президентові України, голові Верховної Ради.
– І ви їх отримували?
Копії. Копія – Лагуті, копія – мені. На всі ці листи я писав одне: рекомендую вам виїхати і продовжувати діяльність за межами окупованої території.
Розповідати про те, що Колихаєв утримував місто Херсон, керував місто у ручному режимі – ну це буде неправдива історія, тому що гроші надходили з державного бюджету України. І всі документи підписувалися Геннадієм Лагутою як головою уже на той час обласної військової адміністрації. І вони всі погоджувалися з Кабінетом Міністрів України.
– Які тут суми? Про які суми ми кажемо?
Не готовий сказати. Думаю, що вже коли буде проведено аудит, з’явиться відповідна інформація.
– Про це вам Лагута розповідав? Ви ж не мали доступу до документів.
Доступу не мав. Коли не стало там Лагути склалася така тенденція. Облрада може отримати від ОВА та інших органів влади небагато інформації. Якщо направляємо запит, отримуємо інформацію лише в обсязі, вказаному у запиті. Тому зараз дуже складно отримати інформацію стосовно руху бюджетних коштів у перші дні великої війни.
– Фактично про це знав, мабуть, тільки Лагута, який, на жаль, помер.
Ну, я думаю, що не тільки Лагута. У будь–якому випадку ці гроші проходили через казначейські рахунки.
– Але через Є–дата їх не видно.
Тоді я був зосереджений на інших справах. А військова адміністрація ще не була сформована.
– Очевидно.
Херсонська обласна рада є засновником кількох десятків комунальних підприємств та установ, які працювали під час окупації. Питання, які виникали, ми в телефонному режимі узгоджували. До того моменту, коли росіяни почали “закручувати гайки”, питання вирішувалися. У мене тоді щодня телефон розряджався десь уже близько 12:00. Протягом дня я двічі чи тричі його заряджав, настільки багато питань було.
– Про які заклади ви говорите?
Там були різні заклади. Більше того, я вам скажу, мені на другий день війни подзвонила одна із керівниць громад і каже: “Степанович, голод!”. Я кажу: “Ну який голод? Чекай, ну що ти розповідаєш?!”.
– Якої громади, скажете?
Ні, не скажу, не буду. Але… Вона сказала: “Ну все, голод, їсти нема чого”. Я говорю: “Та це сільська громада”. Ну, хай люди відкриють комори, відкриють свої підвали і подивляться, що там знаходиться. Коли вони доїдять те, що є в підвалах, я можу повірити, що ситуація – скрутна.
Один з депутатів… Ну тут нема секрета – Кістечок (Олександр Кістечок – депутат облради, – МОСТ). Він знаходиться зараз на окупованій території … Він мені дзвонить і каже…
– Це депутат від Генічеського району.
Так. Він каже: “Дивись, в мене є пекарня, я випікав до війни 4 тонни хліба, і ми все там продавали. Зараз випікаю 6,5 тонн, а хліба не вистачає”.
Я кажу: “Олександрович, давай, коли почнеш три тонни роздавати, тоді ти скажеш, що біда”. Через тиждень він мені дзвонить знову, каже: “Три”. Я говорю: “Ну що, всі собаки наїлися, всі свині наїлися хліба, тому що люди почали з переляку набирати взапас дуже багато”. В місті було складніше. Місто було ізольовано, місто було закрите.
Все одно товарів було достатньо. Був штучний дефіцит створений. Я не маю морального права робити якісь узагальнюючі висновки, але, навіть перебуваючи за межами Херсонщини, слідкував за ситуацією, маю певне уявлення. Я давав свідчення і представнику слідчої групи, яка розслідує взагалі агресію.
– Магістральну цю велику справу.
Так, величезну справу, і давав свідчення неодноразово. І стосовно наших багатьох депутатів я так само давав свідчення. Наприклад, про Булюка. Булюк дзвонив мені протягом ще половини березня.
– Що казав?
Що живий–здоровий. Тоді всі дзвонили всім, всі намагалися знайти якусь підтримку. Знаєте, всі були Арєстовічі: ну два–три тижні, і все закінчиться. Потім він мені каже фразу: ти знаєш, країни, буває, міняються, а наш край завжди один. Ось після цього я кажу: “Так, ти щось кудись не в той бік попер”.
Це наша остання розмова..
– Це десь в квітні, мабуть, вже?
Не готовий сказати по датах.
– Моєму знайомому він це казав в обличчя прямо в місті, коли вони зустрілись.
Ви знаєте, що 12 березня 2022 року відбулося засідання обласної ради в Zoom режимі з одним питанням порядку денного: про звернення до іноземних держав, до Президента України про те, що Херсон та Херсонська область є частиною унітарної держави Україна.
І це єдиний документ, який містить фразу стосовно руського воєнного корабля. І там вона приведена в оригіналі. Це єдиний документ в Україні, який має це.
– До речі, про це засідання. Давайте від Булюка перейдемо до іншого депутата. Мені декілька джерел казали, що на початку цього онлайн–засідання туди підключивсяСергій Сорокунський, депутат від Блоку Сальдо, і дозволяв собі певні негативні вислови щодо проукраїнських депутатів. Було таке чи ні?
Не зовсім так. Розкажу усе по порядку. Сесію ми проводили на каналі Zoom, наданому Офісом Президента України. Бо організувати усе самостійно було технічно важко, і ми звернулися по допомогу.
Пройшла інформація, що нібито в Каховці в типографії мають друкувати якийсь бланк про створення так званої Херсонської Народної Республіки. Ну, тоді ж багато ходило всяких проєктів. Наскільки воно правдиве, я не готовий сказати.
– Але в той же час, 12–го, скоріше за все, відбулось засідання “Комітету Спасіння” (створена хероснськими колаборантами організація, яка провела лише одне засідання, – МОСТ).
Так. У нашій Zoom–сесії брав участь тодішній Прем’єр–міністр України Денис Шмигаль. Був Олексій Чернишов – тодішній міністр реінтеграції, був Кирило Тимошенко – куратор Херсонщини, заступник голови офісу президента.
– Він відповідав за регіональну політику.
Так. Були присутні 44 депутати обласної ради.
– А запис тієї сесії є, до речі?
В Офісі Президента напевно. Бо вони були модераторами. За звернення проголосували всі. Та людина, про яку ви згадали, теж проголосувала.
– А що було на початку сесії?
Не на початку. Це було після того, як ми проголосували. Я і Соболевський підписали документ. До речі, серед тих, хто проголосував, були і депутати, які зараз засуджені за співпрацю з росіянами. Коли усі записи оприлюднять, росіянам буде цікаво подивитися, хто з ними співпрацює.
– Якщо ті депутати доживуть до цього.
Сорокунський говорив під час вже запитань до Шмигаля. Тоді виступав депутат Сергій Хлань.
– Хлань виступав на фоні червоно–чорного прапора.
Хлань тоді перебував в Київській ТРО. І він дійсно був фоні прапору Української повстанської армії. І Сорокунський питає його: “Що то у вас за спиною?” Він каже: “Це прапор повстанської армії”. Сорокунський: “Прапор України – жовто–синій, це – якась ганчірка”. Хлань, звісно, “скипів” у відповідь. Ну оце – увесь конфлікт, який був.
– Якщо ми вже перейшли до засідання облради. Що зараз собою являє облрада? Це віртуальний орган, наскільки я розумію?
Це на сьогоднішній день єдиний діючий орган місцевого самоврядування на території Херсонської області.
– Не єдиний. Ще проводять засідання Центральна і Дніпровська районні в місті Херсоні ради.
Згоден.
– Партія “Слуга народу” відкликала депутатів–зрадників?
Так. Стосовно Данила Репілевського і Юрія Ковальова були застосовані імперативні мандати і вони були відкликані.
– Там зайшли інші люди.Олег Федак і хто ще?
Я не готовий зараз відповісти. Ми маємо на сьогоднішній день діючу облраду. В грудні 2022 року ми провели першу з початку великої війни вже повноцінну сесію, яка відбулася дистанційно.
Більше того, нам на ознайомлення був наданий бюджет, зверстаний обласною військовою адміністрацією.
– Це було таке дуже політичне рішення. Я розмовляв про це з Ярославом Янушевичем (Ярослав Янушевич – начальник Херсонської ОВА з 4 серпня 2022 року по 24 січня 2023 року, – МОСТ), він мені підтвердив, що було узгоджено з офісом президента рішення, що це мають зробити депутати, а не він. Хоча президент делегував ці повноваження… у вас ці повноваження забрав, а делегував йому. Це була така… символічна акція.
Не погоджуюсь. Той бюджет був відпрацьований, вони прислали його, ми давали свої зауваження, бюджетна комісія його опрацьовувала ще. Можливо, не так, як це було до того, дещо спрощено.
Сьогодні ми намагаємося не ускладнювати якісь речі, якщо воно не протирічить діючому законодавству, якщо це сьогодні не є перевищенням повноважень.
– То ну тоді все одно це, ви ж погодьтесь, було дуже символічно.
Так, це символічно, це політично виправдано.
– Єдине псувало символізм, що голосів за рішення не було без партій, які заборонені законом. От в чому була історія.
Ця історія відбулася, якщо мені не пам’ять не зраджує, 23 грудня 2022 року. З цього часу нічого в законодавстві України не змінилося. І, на жаль, сьогодні ми так само вирішуємо питання нашої дієздатності на підставі законів, які існують.
– Там регламент змінений ще під час ковіду, який дозволяє проводити сесії онлайн–режимі. Це зрозуміло.
Зараз є і постанова Кабміну про проведення нарад в умовах безпекових ситуацій, які є сьогодні.
Ми проводимо сесії на повністю законних підставах, але… От як пояснити? Є 58 діючих депутатів. А на сесійне засідання приходить 34, 35, 33.
– А кворум – 38?
А кворум – 33. І ну є ж запис всіх наших сесійних засідань, коли ми по 20 хвилин чекаємо, якщо у когось виникли проблеми із зв’язком.
На сьогоднішній день облрада не вирішує питання, які істотно впливали б на життя області. Наприклад, ми не приймаємо рішення стосовно статусу тих чи інших об’єктів. Сьогодні всі рішення носять господарський характер.
– Або кадровий, я бачу.
Або політичний характер. Я кажу про прийняття документів, необхідних для того, щоб нашу позицію бачили у Європі.
Для того, щоб рішення приймалися скоріше, у тому числі – кадрові, ми вперше за всю історію місцевого самоврядування в Україні делегували частину своїх повноважень обласній військовій адміністрації. На час військового стану і на пів року після закінчення військового стану.
– Ви кажете про цих 33–34 депутати. А що з тими депутатами, які за кордоном? Я ж дивлюся, що багато таких, хто не бере участь. Ви з ним розмовляли взагалі? Що вони кажуть?
Юрій Власов, заступник голови облради, і депутат Денис Микитюк перебувають за кордоном, але вони беруть участь у сесіях.
– А чого Власов не звільниться? Ви з ним про це розмовляли?
Розмовляв. Ну я не можу його звільнити знаєте. Щоб його звільнити, потрібне таємне голосування.
На жаль, ми багато чого зробити не можемо через безпекову ситуацію. Тому виникла ситуація, в якій керівники юридичних служб обласної військової адміністрації в своїх листах починали писати, що обласна рада не є там повністю дієздатною, враховуючи закон про воєнний стан.
– Це хто писав?
Ну, у нас є такі юристи. Ну, ви ж знаєте, під чию диктовку писали ті юристи.
– Ні, не знаю. Розкажіть.
Знаєте. Потім мої слова будуть використовувати… Ну ви розумієте.
– Це Хлань? Чи хтось інший?
Ні, не він.
– Хлань постійно казав, що треба розігнати обласну раду, а так я більше і не чув, чесно кажучи.
Дивіться, якщо би був механізм подальшого існування комунальних закладів, існування певних якихось речей, які пов’язані все ж таки з представницькими функціями…
– А чого їх не віддати в громади? Це от як в Калинівському передали і всі щасливі?
І Калинівській громаді не передали усе до кінця.
Сьогодні існує закон про розмежування повноважень органів державної влади і місцевого самоврядування (“Про засади розмежування та розподілу повноважень між рівнями публічного врядування”, – МОСТ).
– Ну це проєкт закону.
За нього ще не проголосували. Але проєкт вже готовий до винесення в сесійну залу.
– А для чого зараз потрібна облрада? Є ж обласна адміністрація. Тим паче, зараз військові адміністрації показали свою ефективність.
Ради як органи представницької влади, виборні органи, потрібні, бо людина повинна розуміти, що є господарем на своїй землі, що є частиною апарату управління своєї громади, свого району, області.
Військові адміністрації як частина вертикалі певною мірою ефективніші, але де тут демократія? Де представництво у владі людей з різними політичними уподобаннями? Де представництво різних верств населення?
– Місцевого самоврядування вже майже немає чотири роки.
Так. На жаль.
– Тут ми і втратили дуже багато і традицій. Але й маємо дуже багато здобутків. По–перше, ми позбулися багатьох низькоякісних людей.
А ви впевнені, що коли ми повернемося до виборчої системи, що у нас такі люди не з’являться знову?
– Я впевнений, що з’являться. Впевнений, що вони будуть, однозначно будуть. По–перше, частина повернеться. Тих, хто за кордоном і тих, хто не співпрацював з росіянами.
Повернуться. І, мабуть, робитимуть ставку на виборців, незадоволених владою. А такі є завжди.
– А ви впевнені взагалі, що на Херсонщину повернеться виборча система навіть коли вона повернеться по всій Україні? Ну, це так, фантазія. Я не кажу, що це буде скоро, це колись буде.
У нас Конституція гарантує рівні права всім людям. У тому числі – і виборчі.
– Я маю на увазі про місцеві вибори.
Якщо ми кажемо про те, що місцеві вибори не будуть відбуватися, то треба сформувати органи управління.
– Ну вони є – військова адміністрація.
Та військова адміністрація взагалі не є органом управління. Дивіться, у нас є обласна державна адміністрація. Вона існує, вона продовжує і сьогодні працювати.
– Ну і районні.
Олександр Прокудін є головою обласної державної адміністрації, який відряджений із органів внутрішніх справ сьогодні на цивільну посаду. І паралельно він має посаду начальника обласної військової адміністрації.
Обласна військова адміністрація, районна військова адміністрація – це координація дій між військовими підрозділами та органами державної влади на місцях.
– І місцевими
І місцевими. Далі у нас ситуація виникає яка?
До початку повномасштабного російського вторгнення у нас був баланс влади. Обласна рада була контрольним органом, який наглядав за діяльністю виконавчого органу – обласної державної адміністрації.
Після війни, коли не буде необхідності у військових адміністраціях, будуть створені цивільні адміністрації. І вони у разі відсутності представницьких органів влади мають поєднати у собі функціонал органів місцевого самоврядування і органів державної влади. І це повинно бути в законі прописано. І якщо людина живе на території Херсонської області, вона розуміє що має певні обмеження, тому що на цій території існує особливий режим. Режим, у якому місцеве самоврядування не функціонує. Людина має право обрати. Вона може переїхати, наприклад, в будь–яку громаду Миколаївської області, умовно кажучи.
– І балотуватися.
І балотуватися там, і рухатися там. Далі ми ж кажемо про те, що людина повинна мати можливість обирати і бути обраною. Я для себе, ще раз повторюю, подальшого шляху в політиці не бачу. Не хочу, тому що маю певні, там, скажемо, розчарування.
– А які? В чому ви розчаровані?
У політиці. На жаль, чимало людей, які приходять туди, щоб збагачуватися, як кажуть “рішати справи”. Я цього не розумію.
– А ви можете оцінити у теперішній обласній раді скільки таких “рішал”?
Ні, рішал було насправді…
– Ну не “рішал”, а людей, які розглядали депутатство як насамперед інструмент для досягнення певних особистих цілей.
Ну, я думаю, що 30% точно було.
– Ну, це не так і багато, в принципі.
Обласна рада – це ж не міська рада, яка має дуже багато можливостей у вірішенні бюджетних питань, яка розподіляє і перерозподіляє гроші.
– Ну, в облраді теж перед самою війною виникали і грошові питання, і якийсь кредит збиралися брати, з обласною адміністрацію йшли перемовини про якісь великі кредити.
Ні, та ну, кредит – це єдине, знаєте, я…
– І назвали різні відсотки, які кому мають відійти, ходили такі чутки.
Гадаю, ті, хто мене знає, навряд чи зможуть закинути мені патологічну жагу до збагачення, а тим паче — незаконного.
– Я не про вас. Я про Лагуту. Ну про покійних, знаєте, вже або добре, або ніяк … Тому буде ніяк.
Ні, ну дивіться, була певна ситуація, початок цієї каденції пов’язаний з великим будівництвом.
І на той час була певна кількість грошових коштів, які державний бюджет залучав для будівництва в першу чергу доріг. По–друге, це вже були проекти ДФРР (Державний фонд регіонального розвитку, – МОСТ).Наступний етап – це…
– Музеї почали реставрувати.
Це робилося на умовах співфінансування. Хто запропонує більший відсоток співфінансування, та громада або той регіон виграє ці всі змагання.
– Ми бачимо це по дорогах на заході України.
Так.
– Там чомусь набагато більше хороших доріг, ніж у нас.
Тому що вони мають більшу можливість щодо співфінансування. А зараз гроші, які надходять на Херсонщину і використовуються для оцих всіх протидронових споруд або інших речей, це гроші, які…
– Це наші втрати.
Це наші колосальні втрати.
– І втрачене майбутнє.
Сьогодні навіть в умовах війни наші колеги із західних та центральних регіонів реалізують програми з іноземними партнерами, а ми, на жаль, не можемо цього.
– Ну, будемо відверті, ми деградуємо.
Так. Я їздив в Страсбург, це була така величезна тусовка. Я двічі вже був в Страсбурзі, туди приїжджали керівники регіонів Франції, які готові були там подружитися з регіонами України. Наприклад, були представники Окситанії. Це – південь країни, клімат там схожий на наш. Багатий регіон, до речі.
– Ну ми близькі трошки, певною мірою.
Так. Але ми їм не потрібні, вони підписали угоду з Львівською областю, тому що хочуть реалізувати свої проекти за час своєї каденції. А це п’ять років. А хто буде реалізовувати свої проекти в Херсонській області, яку колись, можливо, визволять повністю або зупинять бойові дії?
Тому я дуже позитивно ставлюся до того, що робить Прокудін, коли він їде за кордон і показує новий тип керівника – молодого, фахового, харизматичного. Я це дуже підтримую, тому що коли він приїжджає у Францію, приїжджає в Німеччину, він каже, що ми будуємо, ми хочемо, ми будемо. Вірять чи не вірять – це вже їх право. Ми ж не можемо на них вплинути.
Розкажу одну історію. Я був у 2022–му році 24 серпня в Бонні. На запрошення мера Бонна.
– Нашого міста–побратима?
Я вам розповім історію.
Пані Тетяна Лінецька, яка знаходилася там з дітьми, організувала величезну ярмарку на підтримку Збройних сил України. Забігаючи наперед, скажу, що вони зібрали непогану суму.
– Це дружина Михайла Линецького. На той час він був…
Так.
– А він на той час був головою Херсонської районної адміністрації.
Але він був в Україні, вона знаходилася в Німеччині. На той час. Вона – людина з активною позицією, знайшла порозуміння з владою міста. А Бонн – це 300 000 населення. Бонн – невелике місто, має певні умови, має суднохідну річку Рейн, хоча вона набагато менша ніж Дніпро, але вона суднохідна. Була присутня на тих заходах і наша генеральний консул.
І в розмові з уже мером Бонна я запропонував укласти угоду про партнерство з Херсоном. А на той час Кьольн підписав договір про партнерство і побратимство з Дніпром.
Ми їздили в Кьольн, дивилися на те, як грузяться фури і їдуть з допомогою для Дніпра, хоча Дніпро на той час не так потребував допомоги.
– Не найбільш постраждав.
Коли Херсон звільнили, вже пані Галина Лугова (начальниця Херсонської міської військової адміністрації з 21 вересня 2022 року по 2 березня 2023 року, – МОСТ) долучилася, перший крок був зроблений нею, вона їздила так в Бонн.
Віталій Бєлобров (заступник начальника Херсонської МВА, – МОСТ) багато зробив, і ми маємо той результат, якого досягнуто. Все це – спільний результат. До речі, ви казали, що у вас є журнал, присвячений Херсонщині.
Я вважаю, що кожен крок, який робить херсонець для того, щоб популяризувати нашу область, робить нас ближче до перемоги. Ну, принаймні ближче до партнерів. “Якщо ми обираємо шлях євроінтеграції та рухаємося до Європи, маємо розуміти: там прагнуть живого діалогу. Вони хочуть спілкуватися безпосередньо з людьми
І коли починаєш розповідати, що у нас є адміністрація, вони питають, як люди впливають на адміністрацію. Ми кажемо: “Та ви розумієте, там треба швидко приймати рішення”. А вони говорять: “А звідки ви знаєте, що адміністрація прийматиме правильні рішення?”. І вони мені задають питання: “А у вас в адміністрації хто працює?”. А як мені їм сказати, що у нас половина адміністрацій місцевих такі, що керівники навіть ніколи не були в своїх населених пунктах. І я не принижую їх. Це фахові люди, які намагаються сьогодні в умовах окупації лівобережної частини області щось робити для людей.
– У мене – схожі питання, як у німців приблизно. Зараз в окупованих громадах дуже важко.
Зараз Верховна Рада разом з представниками регіонів працює над
відповідними нормативними документами. І я входжу до складу однієї з робочих
груп. Ми там з Віталієм Безгіним (нардеп від “Слуги народу”, – МОСТ)
спілкуємося, працюємо над механізмом, щоб зменшити витрати на адміністрації окупованих територій і щоб зробити їх ближчими до людей.
– Від цього трохи пахне популізмом.
А в чому популізм?
– Та хоча б у “ближче до людей”. Де тих людей шукати? Вони розкидані по всьому світу.
Хто розкиданий по всьому світу? Багато переселенців з окупованих територій живе у Кривому Розі, де у нас є великий хаб для них. Також є великі хаби для переселенців в Одесі, Києві, Львові, Івано–Франківську.
До кого переселенці будуть краще ставитися – до голови військової адміністрації свого району чи своєї громади, чи до мене – голови облради, якого знає відносно небагато людей?
Керівники місцевих органів влади мають працювати у хабах і бути справжніми лідерами громадської думки. Саме до них люди приходять і з проблемами, і з радістю.
Я впевнений, що у майбутньому місцеве самоврядування формуватимуть люди, які прийдуть з війни.
– Ми це проходили, на жаль. Під час АТО.
Розумію, про що ви. Але зазначу, що місцеве самоврядування – неоціненний досвід. Це я по собі знаю. Саме робота у місцевому самоврядуванні показує, чого варта людина. І тут я взагалі не кажу про популізм.
Місцеве самоврядування – це робота безпосередньо з людьми. Бо саме на їх життя впливають успіхи та невдачі керівника. Якщо усе добре, на території все працює: почта, ФАП, школи та усе інше.
– Власне, начальники адміністрацій зараз так і працюють. Я спілкуюся з ними, коли їжджу по області. Вони настільки близькі до людей, що депутати ніколи не були такими близькими до своїх виборців.
Згоден. Та є певний нюанс: керівники адміністрацій не обрані, а призначені.
– Але ж на Херсонщині в переважній більшості випадків керівниками адміністрацій призначають саме місцевих мешканців, яких люди добре знають і поважають. Наприклад, у Калинівській, Високопільській громадах. Правда, у Нововоронцовській – важка ситуація. Начальник адміністрації – Андрій Селецький – місцевий, але має проблеми, непорозуміння з людьми.
Якось ми разом з Андрієм брали участь в одному заході, де був Президент України, чимало керівників державного рівня, іноземців. Там я помітив, що Андрій, як кажуть у народі, людина, яка росте над собою. Він на чудовому рівні володіє англійською мовою. Він не боїться говорити про серйозні та іноді неприємні речі у присутності Президента і високопосадовців. А щодо його непорозумінь з місцевими мешканцями, то там усе було б набагато краще, якби існували вибори.
– Мені здається, він не піде на вибори. Я з ним часто спілкуюся. Я чекаю повернення виборів на Херсонщину. Дуже чекаю.
Коли будуть вибори, деякі нинішні керівники будуть змушені шукати для себе інші сфери діяльності. Взагалі, в останні роки ми побачили багато людей, не дуже відомих до цього. І дехто з цих людей робив речі… Ну, скажемо так, нікому непотрібні.
– Ви зараз не про Юрія Гусєва говорите?
Ні.
– Ну ви і не скажете, правда?
Ну чому я не скажу?
– Мені здається, це був найдивніший з усіх керівників області.
У мене дуже теплі стосунки з паном Гусєвим.
– Тому ви не скажете правду.
Я з ним завжди відвертий. І казав йому, що коли він очолював Херсонську ОДА, з ним працювати було дуже складно. Він – з тих людей, для кого існують тільки його думка і неправильна. У тому й полягала складність.
Я ж став заступником голови ОДА, коли головою був Гусєв. Мені віддали, мабуть, найскладніший напрямок – гуманітарний. Спочатку було дуже складно працювати, коли ти йдеш на одну нараду, а після неї – наступна. І я помітив, що Гусєв тримав у голові усе, що було на багатьох нарадах, де він брав участь. Він якщо давав комусь доручення, ніколи не забував про це, і вимагав виконання.
У мене – дещо інший стиль роботи. Я вважаю, що для досягнення найкращого
результату керівник має делегувати свої повноваження тим чи іншим професіоналам. Бо інакше навіщо утримувати заступників, інших працівників.
Наприклад, було б дивно вважати, що Офіс Президента працював би ефективніше, якби не було Верховної Ради та Кабміну. Роботу треба розподіляти.
– Під кінець, не можу не спитати про те, з чого, можливо, треба було починати. Яку роль у вашому житті зіграв Сергій Шефір (сценарист і продюсер студії “Квартал 95”, у 2019–2024 роках – помічник Президента України, – МОСТ)?
Усім це не дає спокою.
– Де ви взагалі познайомились? Це цікаво.
– Де влітку часто виступав “Квартал 95”?
– В Туреччині, здається.
Ні, у Криму. Я кажу за часи ще до Туреччини.
– Тобто, тоді ви у Криму працювали у керівництві міліції, а вони приїжджали туди?
Я ходив на концерти просто як мешканець.
– Але разом з тим були начальником міліції в Ялті.
Був начальником міліції Алупки. Алупка – частина Ялти. Потім був заступником начальника Масандрівського райвідділу. Тобто, працював на території, де був розташований концертний зал, де виступав “Квартал”. Ми там забезпечували громадський порядок, координували відповідні заходи.
Так і познайомилися. Разом обідали. Приносили з собою якісь бутерброди, загорнуті у газету, пепсі–колу чи кока–колу. Я б не сказав, що була якась супердружба.
– Але ж він посприяв тому, щоб ви стали заступником?
Почалося з того, що Сергій Нахманович дуже здивувався тому, що я іноді телефонував йому і висловлював свою думку з приводу того, що відбувалося в країні. Скажу, що ми не є настільки близькими друзями, які спілкуються майже щодня. Можемо кілька разів на рік поговорити.
– Коли Гусєва призначили, ви почали на нього скаржитися?
Ні. Ви ж трохи обізнані, що таке – центральний ринок.
– Трохи обізнаний.
Заступники і губернатора, і мера приходили до мене, розповідали про справи. Повірте мені, я був набагато впливовішим, коли керував центральним ринком. І, головне, був вільною та незалежною людиною. Той 2019 рік – це ж було ніби в іншому житті. Усі хотіли змін, і був такий тренд: Президент – це всі ми. І я, хоч був вже дорослою і досвідченою людиною, але теж піддався цьому впливу. Висловлював свою думку, щось критикував. А Сергій мені казав: так іди працюй на якусь посаду. Я відмовлявся, бо мав роботу, хотілося приділяти час родині.
А якось вже під час спілкування з Юрієм Гусєвим, мене взяли на слабо і я програв. Він каже: “Ви багато говорите, так йдіть зробіть те, про що кажете”. А саме тоді стала вакантною посада заступника голови ОДА з гуманітарних питань.
– А як ви познайомилися з Юрієм Гусєвим?
Нас познайомив, здається, Олександр Книга (директор Херсонського театру ім. Куліша, депутат Херсонської облради, – МОСТ). Ми з Книгою ходили в Rotary Club. На одне із засідань прийшов Юрій Гусєв. Ми поспілкувалися, і він запропонував: “Долучайтеся до команди”. Я відмовлявся, казав що максимум чим можу допомогти – стати позаштатним радником. Та на якомусь етапі нашого спілкування мене, як я вже казав, спіймали на слабо. Довелося погодитися, бо домовленість – є домовленість. А потім я долучився до виборчої кампанії 2020 року, коли обирали місцеву владу.
– Якщо не помиляюся, ви ж і на президентських виборах якимось чином були задіяні. Знаю, що агітаційні газети зберігалися в офісі Укрспоживспілки. Навіть мені розповідали про якийсь другий штаб у тому офісі.
Знаєте, коли ти розумієш, що у президенти України балотується людина, якій ти колись потискав руку, з якою спілкувався, і це ще було не пов’язане з політикою, то віриш, що у країні можливі зміни.
Я ж бачив, коли “Квартал 95” приїжджав на гастролі без копійки грошей на орендованому автобусі, за який вони розраховувалися, коли відіграли концерт і
отримали оплату. Був період, коли у них не було нічого. І вони створили серйозну організацію. Тому у мене було відчуття, що ці люди багато чого можуть. І коли почалася виборча кампанія, коли формували штаб, я допомагав, чим міг.
– Я пам’ятаю цю історію.
Я не розуміюся на полліттехнологіях. Просто допомагав людям тому, що це – мої знайомі.
Скажу відверто, хоча тоді мені було вже чимало років, я наївно думав, що вибори можна виграти завдяки лише тому, що ти – гарна людина. Наприклад, за
Порошенка я колись голосував, бо він обіцяв закінчити війну за два тижні. І
тільки за одну цю фразу я проголосував за Порошенка, хоча як людина він мені не подобався. Я і за Януковича колись голосував, бо мені здавалося, що Ющенко – не та людина, яка може об’єднати Україну.
– Ви – класичний український виборець.
Так. Я ж кажу, що не розумівся на тонкощах політики. Я голосував за тих, чиї програми були мені ближчі. І родину переконував так голосувати. Тому зараз мені дуже складно перебувати у політиці. Особливо, коли чуєш, як людина цинічно розповідає про покупку квартири в Австрії.
– Це хто?
Це не херсонець. А щодо Херсона, то для мене велика трагедія те, що у нас не лишилося еліт.
– З одного боку, регіон очистився від булюків, сальдо та їм подібних, але, з іншого, – сталося очищення і від бізнесменів. Ви бачили минулорічний рейтинг найуспішніших херсонських підприємців? Я був здивований тим, що багатьох людей там немає. Вони живуть і працюють в інших містах, а хтось – в інших країнах. Що робити? Як повернути ці еліти? Є у вас якісь думки?
Військові адміністрації цього зробити не зможуть. На жаль, я цю тезу у різних ситуаціях повторюю вже багато разів.
– А якщо буде якась спеціальна економічна зона?
Це матиме успіх, якщо у людей буде довіра до влади, якщо вдасться знайти на посади керівників адміністрацій місцевих мешканців, які змогли б працювати на таких посадах і мали б повагу. До речі, як на мене, дуже хороший кадровий ресурс – військові. І, можливо, найуспішнішими будуть ті території, де розташовані військові об’єкти.
Згадаємо світовий досвід. Є міста, які стали успішними та квітучими саме завдяки сусідству з військовими базами: Паттайя у Таїланді, Лас–Вегас у США. Звісно, у нас треба знайти правильний підхід до управління територіями, враховуючи їх специфіку.
– Ми це бачили у 2019–2020 роках, коли у селі Стара Збур’ївка розмістили військову частину. І це був економічний бум в селі.
Наведу інший приклад. У Полтавській області є невеличка громада, де зареєстрована торгівельна мережа “Аврора”. І сьогодні вони мають стільки грошей, що напевно можуть давати позики державі. Здається, керівник компанії родом з цієї громади.
У нас все налагодиться, коли люди, які роблять бізнес на Херсонщині, будуть тут жити, реєструвати підприємства, платити податки, спонсорувати соціальні проєкти. Бо якщо у тебе бізнес на Херсонщині, а твої діти живуть у Києві, то тобі і нафіг не потрібно щось тут будувати.
– Це стосується і управлінців. Найбільш сумна історія – з Романом Мрочком.
Тому я і кажу, що потрібні саме місцеві еліти.
– Може, їх формуватиме ринок?
Формувати еліту може будь–яке середовище, у тому числі і ринок. До речі, я порівнюю роботу ринків в Одесі і в Херсоні, і скажу вам так. В Одесі якщо у вихідний день приїжджаєш на ринок у 9:00, торгуючих ще немає на базарі.
У Херсоні люди починали роботу у 7:00, а у 9:00 вже першу касу знімали.
Ми вміємо добре і успішно працювати.
Джерело – Мост
