Зловив себе на думці, що мені зараз дуже не вистачає подорожей. Тих подорожей, які надихають, відкривають нові місця, нові сенси, нові відчуття. Подорожей туди, де давно хотілося побувати, де кожна вулиця, кожен краєвид, кожна історія викликають щире зацікавлення.
І водночас згадав, як колись відкладав на потім зовсім близьке. Наші Рожеві озера Херсонщини, Станіславські кручі, ті неймовірні місця, що були поруч, майже на відстані простягнутої руки. Чесно, дуже шкодую, що свого часу так і не поїхав туди.
Мабуть, ми часто думаємо, що ще встигнемо. Що поруч — нікуди не дінеться. Але саме час вчить нас цінувати і далекі мрії, і рідні місця, які інколи не встигаємо побачити.
Сьогодні особливо мрію про той день, коли знову можна буде вільно їхати туди, куди кличе серце: відкривати нові країни, повертатися у рідні місця, пізнавати своє і незвідане.
Мрію про подорожі. Мрію про свободу руху. Мрію про мир і дякую ЗСУ!
***
Біля будинку, де я живу, зацвіли мандаринові дерева… Цей аромат — ніжний, теплий, дуже живий… І розумієш, що внутрішній спокій – саме в таких простих моментах.
… А десь у моєму рідному Херсончику цвітуть вишні… і зовсім інша реальність
***
Вкладати інвестиції в освіту на Херсонщині можна буде тоді, коли дітям і дорослим нічого не буде загрожувати. А зараз максимальна задача допомогти виїхати сім,ям з дітьми. І це не довезти їх до прихистка в Миколаєві, де можна пожити 21 день. І так, може для ВПО з фронтових регіонів, для їх дітей підвищити допомогу на житло. Рятуйте дітей. Навіть, якщо вони не повернуться сюди.
***
На касі автовокзалу скажеш «Один Херсон – Старолук’янівка»
Візьмеш три в одному і пиріжок, сядеш на лавочку. До тебе одразу підбіжіть кудлатий пес, покладе важку голову на кросівок, і ти віддаси пиріжок йому.
Зайдеш в автобус, водій Діма посміхнеться «Шо, додому? Давай сумку в багажник».
3,5 години шляху додому поганими дорогами і полями будуть як маленька зустріч однокласників, бо п’ятниця, і Великдень, і всі їдуть додому. Всі наговоряться ближче до Зірок, а далі почнуть вовтузитися на вихід.
Проїдеш канал — набереш тата. Він зустріне на зупинці. Йдеш селом, і в повітрі пахне квітами і трохи димом («Мабуть опять хтось листя пале», — скаже тато). Всі гребуть садки, білять дерева. «О, як красиво парк прибрали, і паркан пофарбований!» — скажу я. А тато скаже «Ну так празник».
***
Реалії Херсона — просто посеред дороги стирчать ракети від РСЗВ
Це не фронт. Це звичайна міська вулиця. Тут їздять люди, ходять пішки, везуть продукти, дітей… і поруч — наслідки обстрілів, які стали частиною щоденного життя.
Херсон живе під постійною загрозою. Кожен день — це ризик. Кожен вихід з дому — як на випробування.
***
Близько 6,3% біженців з Херсонщини перебувають за кордоном станом на січень 2026.
Лідерами за кількістю біженців залишаються Київ та прифронтові регіони — Харківська, Донецька і Дніпропетровська області.
З України впродовж повномасштабної війни виїжджає більше людей, ніж повертається. У 2025 році кількість біженців стала меншою, ніж у 2024.
Джерело – Гривна
