Київ після Львова став другим містом, де показують виставку «Херсон: НЕ/вкрадене. Штудії та омажі» – проєкт, який народився як відповідь на злочин російських окупантів – незаконне вивезення восени 2022 року картин та інших предметів із Херсонського обласного художнього музею імені Олексія Шовкуненка.
У столиці експозицію представляють у Національному музеї історії України у Другій світовій війні. Тож місце віддзеркалює особливими сенсами: уже понад чотирирічна повномасштабна сучасна російсько-українська війна виразно вписана в контексти намагань знищення нашої ідентичності і попередній досвід втрат.
«Ми мріяли привезти Херсон до Києва – і ми його привезли. Цією виставкою ми привертаємо увагу до всіх тимчасово окупованих Росією українських територій і до тих людей, які живуть і чекають на звільнення», – каже ініціаторка і кураторка проєкту Олена Балаба.
Понад 10 тисяч музейних експонатів із колекції Херсонського художнього музею, які нахабно викрали російські окупанти, перебувають у полоні у ворога, каже директорка пограбованого закладу Аліна Доценко. Країна-агресор не надає про них точної інформації і використовує для пропаганди та виправдань своїх воєнних злочинів.
Тим часом українські мистецтвознавці, музейники і художники намагаються в різний спосіб постійно нагадувати про мистецькі твори, які незаконно переміщені на підконтрольні РФ території. Активістами рухає надія на те, що в цифрову еру за сприяння Інтерполу можна швидше повернути Україні викрадені картини й інші музейні цінності.
КАРТИНИ З ХЕРСОНСЬКОГО МУЗЕЮ – У РОСІЙСЬКОМУ ПОЛОНІ
Херсон – це ворота до Криму, нагадує мистецтвознавиця з Одеси Олена Балаба. Тому проєкт «Херсон: НЕ/вкрадене. Штудії та омажі» – це спротив тимчасовій окупації і півострова, і лівого берега південного міста, перлиною якого був Херсонський обласний художній музей імені Олексія Шовкуненка.
«Понад усе на світі я хочу, щоб росіяни відчепилися від нас назавжди. Щоб залишили окуповані українські території, щоб давали драпака і більше ніколи сюди не лізли, – коментує Олена. – Щоб Херсон повернувся до нормального життя: відновив усі зруйновані ворожими дронами і снарядами будівлі; щоб запрацювали музеї, театри; щоб знову можна було гуляти набережною Дніпра і ходити під вітрилами на Конку – надзвичайно красиву протоку, яка розташована біля тимчасово окупованих Олешок».
Олена Балаба до початку повномасштабної російсько-української війни декілька разів відвідувала Херсон. Багато разів була там проїздом, коли ходили під вітрилами Дніпром. Згадує: «Там найсмачніші у світі помідори і всі-всі овочі-фрукти. Взагалі в мирні часи місто завжди було теплим, затишним і красивим, як сон у дитинстві в бабусі серед вишитих подушок».
Проте в період до 24 лютого 2022 року Олені жодного разу не вдалося побувати в Херсонському обласному художньому музеї імені Олексія Шовкуненка. Тож з особливою гіркотою сприйняла звістку про нахабне пограбування закладу буквально в останні дні тимчасової російської окупації міста. І вирішила з однодумцями популяризувати музейні картини Миколи Пимоненка, Івана Айвазовського, Давида Бурлюка, Віктора Зарецького, Марії Примаченко, інших художників, – ті понад 10 тисяч мистецьких цінностей, які рашисти вивезли фурами з Херсону.
Ідею Олени Балаби від початку підтримав відомий київський художник Матвій Вайсберг. Він є натхненником-організатором колег, які не припиняють долучатися до проєкту «Херсон: НЕ/вкрадене. Штудії та омажі». Координаторкою стала народжена в Херсоні Роза Тапанова, директорка Національного історико-культурного заповідника «Бабин Яр»; а співкураторами виставок – Олексій Баула і Антон Логов.
Увесь проєкт базується на картинах із колекції Херсонського обласного художнього музею імені Олексія Шовкуненка, тому зрозуміло, що задіяні його працівники на чолі з директоркою Аліною Доценко.
Після окупації Херсону 1 березня 2022 року колектив музею намагався врятувати фонди. Документацію вдалося приховати й зберегти. Однак у період із 30 жовтня по 4 листопада російські окупанти вивезли левову частку музейних експонатів на підконтрольну РФ територію.
«Ми були під прицілом. Фізично врятувати 14 тисяч робіт було неможливо. Але ми зберегли документацію і сьогодні першими серед українських музеїв працюємо з Інтерполом, щоби повернути награбоване», – розповідає пані Аліна, директорка музею.
МАРІЯ ПРИМАЧЕНКО НАДИХНУЛА НА СТВОРЕННЯ АПЛІКАЦІЇ ТА ІНКЛЮЗИВНОГО ОМАЖУ
Львівську виставку присвячували третій річниці визволення міста Херсону від російських окупантів 11 листопада 2022 року. В експозиції Zenyk Art Gallery показували 29 робіт. Створені вони натхненням та уявою 21 людини: кожен художник чи художниця за власним бажанням обирали музейну картину (на жаль, вкрадену), до якої створили штудії та омажі.
Київська виставка запрацювала у дні, коли від початку повномасштабного нападу Росії на українські території нас стали відділяти чотири роки. У столичній експозиції нині – 38 написаних і створених штудій та омажів. Число їхніх творців – 28.
Матвій Вайсберг каже, що до проєкту «Херсон: НЕ/вкрадене. Штудії та омажі» може долучитися кожен охочий митець, який мешкає в Україні. Після того як повноцінно запрацює у своїх стінах Херсонський обласний художній музей імені Олексія Шовкуненка, ці картини стануть частиною його колекції.
Омажі та штудії – за визначенням, є мистецькими творами, які апелюють до раніше створених робіт. Із французької мови «hommage» – «вдячність», тобто подячна рефлексія митця чи мисткині на картину іншого художника, яка може мати абсолютно інший сюжет та образи.
Тоді як штудії є переосмисленням раніше написаних картин. Кожна така нова робота – це етюд та її дослідження сучасного автора чи авторки.
Тож проєкт «Херсон: НЕ/вкрадене» загалом креативно популяризує українське мистецтво і є акцією, якою організатори і учасники постійно нагадують: «Не мовчи! Українські картини – в російському полоні. Крадії мають бути покарані, а музейні цінності – повернені».
Є приклади, коли сучасні художники, які долучилися до проєкту «Херсон: НЕ/вкрадене. Штудії та омажі», паралельно обирають для себе одну й ту саму музейну картину – і в експозиції зустрічаються дві щойно створені роботи та невелика репродукція тієї, яку викрали окупанти. А загалом, це відразу три історії, які резонують сенсами.
Творчий діалог через роки з Марією Примаченко, яка пережила Другу світову війну, вирішили вести Оксана Цюпа і Ілона Кузнецова. Унаслідку в київській виставці глядачі бачать дуже різні роботи сучасних мисткинь, яких надихнуло на творчість яскраве декоративне панно «Помідори у вазі» легендарної Марії з Болотні на Київщині, лауреатки Шевченківської премії, чиї роботи показували в Парижі ще в 1930-х роках.
Сучасна мисткиня Ілона Кузнецова з Дніпра у проєкті «Херсон: НЕ/вкрадене» представила несподіваний витончений білосніжний омаж як завжди яскравої роботи Марії Примаченко. Ілона проводить паралель із античною скульптурою, представляючи об’ємне зображення «білим по білому» промовистих навіть назвою «Помідорів у вазі». Цим авторка доводить, що образи Марії Примаченко залишаються впізнаваними навіть у повній монохромності.
Водночас робота Ілони Кузнецової дає можливість людям із порушеннями зору взаємодіяти з культурною спадщиною через дотик, тобто додає проєктові інклюзивного виміру. «Тактильні характеристики об’єкта відтворюють фактуру традиційної української мазанки та водночас пропонують уявне занурення у фантазійний світ флори й фауни, притаманний художньому всесвіту Примаченко, – пояснює кураторка проєкту мистецтвознавиця Олена Балаба. – У такий спосіб робота не лише інтерпретує історичні та культурні пласти, а й розширює способи сприйняття мистецтва, роблячи його доступнішим і багатовимірним».
А Оксана Цюпа, створюючи омаж «Помідорів у вазі» Марії Примаченко, створила яскраву текстильну аплікацію. Відвідувачам київської виставки мисткиня розповідає: «Завдяки цій художниці я не боюся відкритих кольорів, люблю стилізації та орнаменти».
Оксана Цюпа долучилася до проєкту про Херсонський художній музей, бо має свою яскраву гірку історію періоду сучасної російсько-української війни. Основна творчість мисткині – текстильна скульптура: від мініатюрних брошок та ялинкових прикрас до досить великого розміру (50-60 см) авторських ляльок – зокрема, зображень сусідів і просто містян у серії «Поворот на Ірпінь».
У березні 2022 року Оксана евакуйовувалася з оточеного ворогом міста неподалік Києва через відомий усьому світові Романівський міст. Після деокупації столичної області в художниці померла мати, прах якої вона досі не може поховати. Бо за заповітом після кремації має відвезти його на кладовище села, яке вже чотири роки як тимчасово окуповане в Запорізькій області армією РФ.
Особливого символізму київській виставці «Херсон: НЕ/вкрадене» надає інсталяція Оксани Цюпи – в’язане дерево, ліва й права частини якого уособлюють тимчасово окуповані з 2014 року та вільні території нашої країни. Кожен відвідувач має можливість порефлексувати і прикрасити його «листям», зав’язавши зелені стрічки на знак віри у звільнення всіх українських земель.
СВІТОВІ ТРЕБА ПОСТІЙНО НАГАДУВАТИ ПРО УКРАЇНСЬКУ ІДИЛІЮ, ЗАТЬМАРЕНУ РОСІЙСЬКИМИ ВОЄННИМИ ЗЛОЧИНЦЯМИ
Щоби пізнати в деталях минуле й сучасність через мистецькі твори, варто уважно придивитися на виставці «Херсон: НЕ/вкрадене» до дерев’яної скульптури хлопця на повен зріст. Його колом оперізують… дрони. Це омаж до картини Михайла Жука «Казка. Хоровод жуків» 1914 року.
Михайло Жук народився в Каховці, яка тепер тимчасово окупована. Вчився у Краківській академії мистецтв. Його прізвище – одного з професорів-фундаторів Української академії мистецтв – у радянський період замовчували.
Сучасний львівський скульптор Володимир Семків одразу обрав цю картину, викрадену з Херсонського обласного художнього музею імені Олексія Шовкуненка, для створення омажа. Бо «Казка. Хоровод жуків» Михайла Жука – це європейський стиль і українська культурна традиція.
Картина Михайла Жука за настроєм радісна, мажорна, тоді як омаж Володимира Семківа – це крик про небезпеку ворожих безпілотників, які щодня атакують мирне населення Херсону і всієї України.
Тим часом Денис Недолуженко, нині молодший сержант Державної спеціальної служби транспорту, створив штудію-диптих картини Костянтина Крижицького «Дорога» 1899 року. На полотні понад 100-річної давнини – українська ідилія: дорога поміж стиглими хлібами в літню сонячну днину.
Костянтин Крижицький – випускник Київської рисувальної школи Миколи Мурашка. Багато писав Україну: степи, озера, хати… Денис Недолуженко також зобразив український степ і дорогу, розповідає Олена Балаба, тільки сучасну, ґрунт якої залитий кров’ю, якщо її не обороняти від російських дронів. Інша робота диптиха – дорога, захищена протидроновими сітками від російських шахедів.
Денис Недолуженко добре знає, що таке поранення і смерті від російської зброї, він постійно з 2022 року рятує людей.
Експозиція об’єднала роботи 28 відомих сучасних художників з усієї України. Серед них Матвій Вайсберг, Олександр Животков, Ахра Аджинджал, Антон Логов, Ганна Криволап, Владислав Шерешевський, Катя Лісова, Макс Вітик та інші.
«Ми хочемо, щоб інші музеї також доєдналися до цього проєкту, – каже Олена Балаба. – І щоб були проєкти: «Крим. НЕ/вкрадене», «Маріуполь. НЕ/вкрадене», «Мелітополь. НЕ/вкрадене», «Каховка. НЕ/вкрадене». Проєкт привернення уваги до викрадених Росією українських музейних експонатів має розширюватися і їздити світом».
Валентина Самченко, м. Київ
Фото Укрінформу та Олексія Белюсенка, які надали організатори проєкту
Джерело – Укрінформ
