Військовослужбовець Костянтин Грицак з Херсонщини проходить реабілітацію після російського полону в одному з медичних закладів Києва. Він повернувся в Україну в рамках обміну 5 лютого 2026 року. Потрапив у полон у травні 2022-го у Маріуполі. Ми поспілкувалися з Костянтином Грицаком про полон та плани на майбутнє.
Щоденні прогулянки на свіжому повітрі та заняття з психологом і фізіотерапевтом — Костянтин Грицак відновлюється після російського полону. Говорить, поступово починає набирати вагу, з’являються сили, стає легше емоційно.
"Перші пару тижнів я був у сильній апатії: ніщо не цікавило, жити не хотілось, у підвішеному стані був. Тепер усе добре. Фізично я зараз почуваюся чудово, хоча в перші тижні після отриманих там травм було дуже погано. Зараз я швидко відновлююся, мабуть тому, що я молодий — мені 31 рік — і раніше займався спортом", — розповів Костянтин.
Він повернувся в Україну в рамках обміну, який відбувся 5 лютого 2026 року. Про своє звільнення з полону дізнався за шість годин до обміну. Не одразу сприйняв це серйозно, каже чоловік:
"Кожен раз, коли тебе перевозять з одного закладу в інший, тобі кажуть: "Ну все, пацани, ви їдете на обмін". І ти приїжджаєш у новий заклад, де нова "прийомка", яка може бути ще жорсткішою, ніж попередня. Тобто психологічно це було, ну, ніби ти очікуєш, що йдеш додому, а приїжджаєш у пекло".
Зрозумів, що це правда, коли вийшов з літака й побачив білі намети та автобуси.
"На автобусах нас нікого ні разу не перевозили. Тобто стало вже на 90% зрозуміло, що нам сказали правду, що ми їдемо на обмін. Я дуже переживав, що щось станеться не так і обмін не відбудеться. Тобто найстрашніше – це коли ось воно вже поруч і потім знову, якщо б нас повернули, оце це було б жахливо", — говорить Костянтин.
Першим про звільнення сина дізнався батько.
"Я лежачи в "швидкій" попросив телефон у лікаря. І вона залюбки дала мені його. Я набрав батька і просто сказав: "Привіт, тату. Я вдома". Це все, що я йому сказав. Потім після цих слів в основному говорив він і говорив дуже багато. Навіть не пам'ятаю що, бо емоційно це було", — згадує колишній військовополонений.
У полоні Костянтина тримали три роки і 10 місяців. Весь цей час він переживав постійні побиття, знущання, голод та допити.
"Я просто терпів і все. Мені не потрібна була чиясь підтримка або ще щось. Я просто розумів, що це колись закінчиться. Тобто я знав, що я зайду в камеру, заповзу в камеру, тобто потрібно просто потерпіти біль. А біль - це всього лише біль, тобто відчуття", — говорить чоловік.
Перший тиждень полону Костянтина утримували на Донеччині, потім — у Рязанській області. Через 10 місяців перевезли в Мордовію.
"Це було одним із найжорсткіших місць у Росії, де утримувались наші військовополонені. Я вам скажу, я зрозумів, що є монстри. Просто люди, які шукають можливість, у яких є ціль зробити тобі погано — боляче, максимально боляче. Навіть якщо їм не кажуть. Навіть, бували такі моменти, коли керівництво закладу каже: "Їх зараз чіпати не можна. Все повинно бути тихо". Вони зачиняють двері в корпус, щоб ніхто не чув, не бачив, щоб про це ніхто не знав. Відкривають камеру і б'ють тебе, знущаються з тебе просто тому, що в нього є можливість, тому що він хоче порозважатися", — згадує Костянтин.
Що робитиме після реабілітації, він поки не визначився. Зараз, говорить, головне відновитись фізично та психологічно.
Джерело – Суспільне
-original.jpg)
