Довогочікувана «Мельпомена Таврії» стартувала 10 вересня і триватиме чотири дні. Відкриття було досить камерним і небагатослівним. На нього зібралися чи не найщиріщі друзі фестивалю та шанувальники театрального мистецтва.
Усі фото Ігоря Бойченка
Театральна програма цьогоріч представлена лише вітчизняними театрами, але статус міжнародного фестивалю «Мельпомена» таки зберігла, бо є міжнародний контент, є представники Білорусі, Грузії і Туреччини. Кубілай Ерделікара, директор театру Малтепе в Стамбулі і секретар Євразійської театральної асоціації, увійшов до експертної ради. Білоруський драматург Андрій Курейчик представлятиме нову п’єсу на літературній сцені, а грузинський режисер Каха Гогідзе приїхав як гість, але планує в нашому театрі поставити виставу.
Цьогоріч Мельпомена, як і годиться божеству, споглядала шанувальників театрального мистецтва зверху — з театрального балкону
І хоча часу на фестивальні події відведено менше, ніж раніше, і театрів зовсім небагато (лише 11), але фестиваль не просто відбувається — він має свою родзинку: це #мельпоменапростонеба, усі заходи — вистави, творчі зустрічі, презентації, майстер-класи, виступи музикантів — проходитимуть на відкритому повітрі на різних майданчиках.
Перша вистава не стала винятком — театральний дворик для Донецького академічного обласного драматичного театру (м. Маріуполь) перетворився на «театральний садочок», навіть із гамаком.
Давали чехівську «Вірочку». Це оповідання було улюбленим твором письменника, хоча відгуки на нього сучасників не були в усьому одностайними. Сумна історія про кохання, точніше, про нездатність чоловіка впустити його у своє життя. Атмосферний, але не насичений подіями текст намагалися максимально візуалізувати, а в образах одночасно і героїні, і героя на сцені постала молода актриса Віра Шевцова.
Віра Шевцова у лірчній комедії Донецького академічного обласного драматичного театру (м. Маріуполь) «Вірочка»
Віро, Ви Чехова любите?
Так, дуже люблю. Коли я навчалася в Харківському національному університеті мистецтв, ми ставили Чехівську «Чайку», і я там грала Поліну Андріівну. І коли ще на карантині мені зателефонувала Людмила Леонідівна (режисерка Людмила Колосовська) і сказала: «Читай, Віро, читай Чехова, дивись постановки», — я читала, дивилася, надихалася. Чехов не може не надихати. Взагалі, я вважаю, що доторкнутися до такого матеріалу, до такої класики, попрацювати з нею — то велика честь.
І Чехов українською гарно звучить.
Переклад — режисерки, вона сама перекладала і робила інсценізацію.
Це складно — грати одночасно дві ролі?
Це для мене перший досвід, у мене ще ніколи не було гри у моновиставах, тому що я лише 4-й рік працюю в театрі. Репетиції йшли десь місяць, було важко, але Людмила Леонідівна мені допомагала. Ми лише 4 вистави зіграли в Маруполі, це 5-та вистава.
І як Вам гралося просто неба?
Для мене це, звичайно, було несподіванкою, у нас зовсім інший майданчик, і ми працюємо інакше. Але спочатку, коли ми тільки ставили виставу, ми думали, що будемо грати її на відкритому подвір’ї — десь, може, у лісі. І це перший раз, коли ми дійсно на вулиці її грали. Це, можна сказати, у нас як ще одна прем’єра.
Як вас зустрів Херсон?
Дуже класно, я тут уперше, але в мене тут є друзі, з якими я навчалася в університеті, і мені дуже приємно сюди приїхати. У вас дуже теплі глядачі, дуже позитивна енергетика, і взагалі, побувати на фестивалі «Мельпомена Таврії», який відомий на всю Україну — це для мене велика честь. Дякую за це.
А от враження глядачів від вистави були дуже різними: і захват від українського перекладу, і насолода від гри та перевтілення актриси, і цікавість до того, як матеріалізуються чехівські слова — і нерозуміння образу героя, який постає занадто захмілілим, якщо не сказати п’яним, та навіть повне несприйняття за відсутність специфічної чехівської атмосфери. Скільки глядачів, стільки і думок.
Але це лише початок. Попереду - нові враження і відкриття.
Джерело – Вгору