Християни східного обряду готуються цього тижня до зустрічі найсвітлішого та найбільш значимого свята у християнському світі – Воскресіння Господнього. Відчуття святковості затьмарюють трагізм ситуації та карантинні обмеження через світову пандемію COVID-19. Цього року ми не можемо традиційно збиратися на літургіях Страсного тижня та особисто привітати одне одного в храмах на Великодніх богослужіннях. Ми свідомі того, що ізоляція разом із нашою глибокою вірою та щирою молитвою переможуть лихо.
Напередодні Христового Воскресіння про філософію існування в кризові періоди, уроки нинішньої ситуації та про те, як віряни мають поводитися в умовах пандемії і в щоденному житті, і святкуючи Великдень, в ексклюзивному інтерв’ю Укрінформу розповів Його Всесвятість, Архієпископ Константинополя - Нового Рима і Вселенський Патріарх Варфоломій.
- Ваша Всесвятосте, наближається найбільше свято православ’я Великдень. Чи можете пригадати Ви випадки з історії християнства, коли віряни не могли з об’єктивних причин відвідувати богослужіння, здійснювати святі таїнства? Як ці перешкоди були подолані в історичному минулому?
- Великдень – це дійсно свято зі свят, ніч, яку Святий Григорій Нісський описав як «яскравішу за будь-який день». Це джерело всіх інших свят і центр нашого літургійного календаря, свято, яке надає значення нашій вірі та буттю. Ось чому воно є таким життєво важливим і значимим для християн у всьому світі.
У минулому справді були випадки, коли християни не мали змоги святкувати Великдень. Історія пам’ятає пандемії та епідемії. І християнство зазнавало переслідувань і покарань. Нам потрібно пам’ятати про періоди утисків та мучеництва – як у часи раннього християнства, так і в більш пізні часи. Різниця із сьогоденням полягає в тому, що ми обізнані в науці й медицині, які у випадку пандемії COVID-19 пропонують самоізоляцію для захисту нашого життя.
У часи раннього християнства чернецтво описувалося як «біле мучеництво» на відміну від «кровного мучеництва». Сьогодні наше моральне рішення як людських істот – прийняти «соціальне дистанціювання» як спосіб протистояння вірусу та турботи про ближнього.
- Зараз багато дискусій, чи можуть святі тайни стати джерелом інфікування. Який найкращий шлях зараз для здійснення причастя, сповіді, хрещення, церковного шлюбу тощо?
- Це заманливо і в той самий час є формою ескапізму (втеча від дійсності – ред.), аби сконцентруватися на деталях таїнства життя. У середні віки теологи й упередження розцвітали на обговоренні таких тем, яким саме був конкретний час, коли хліб та вино перетворилися на тіло та кров Христа, і якою саме мірою сповідь чи хрещення є дійсними чи недійсними.
Як ішлося в одному зі звернень до віруючих, під загрозу ставиться не наша ідентичність як віруючих, а лише наша ідентичність як людей, які «несуть плоть і живуть у світі». Наша віра – це жива віра, і немає виняткових обставин, які можуть її обмежити або придушити. У цих надзвичайних обставинах що слід обмежувати і придушувати, так це зібрання та великі скупчення людей. Залишаймося у наших домівках. Будьмо уважні й захищаймо тих, хто навколо нас. І звідти, з наших домівок, зміцнені силою нашої духовної єдності, нехай кожен із нас молиться за все людство.
- В Україні ми маємо приклади, коли окремі церкви та їхні лідери не дотримуються загальних карантинних норм, наражаючи на небезпеку своїх вірян. Чи існує відповідальність за такі дії в церковному світі?
- Як православним християнам, нам важливо пам’ятати не лише про свої особисті або благочестиві зобов’язання, а й про свою громадську та соціальну відповідальність. Успіх тих, хто так наполегливо працює для протидії й подолання COVID-19, залежить від нашої участі та співпраці. Це неоціненний внесок для суспільства, їхня самопожертва настільки ж гідна похвали та подяки, як і тих, хто веде цю боротьбу на передовій.
- Як у карантині мають поводитися практикуючі християни? Які поради для підтримання духовної та моральної стійкості Ви можете дати?
- Ми говоримо про цей час як про кризу – від грецького слова κρίσις (криза – ред.), – це означає, що про нас судитимуть за нашою реакцією на обставини, з якими стикаємося. Це можливість для нас засвоїти уроки, що змінюють життя та весь світ.
Усі ми усвідомлюємо, що те, що ми раніше вважали «нормальним» у нашому світі чи «рутинним» у нашому житті, було зруйновано і докорінно змінено. Те, до чого ми звикли, чим насолоджувались, різко змінилося або припинилося. Ми не можемо більше сприймати як належне навіть найпростіші речі. Для нас, православних християн, це також стосується наших відносин із церквою і, передусім, із Богом. Ми вже не можемо сприймати традиційні або звичайні підходи як належне – як от відвідання богослужінь, запалювання свічок, цілування ікон, спів з хором, перебування в черзі до причастя.
І в цій кризі ми дізналися, що церква – це не просто будівля. Ми відкрили для себе те, що наші домівки і родини покликані стати й бути тим, що святий Іоан Златоуст описує як «малу церкву» (ἐκκλησία μικρά) – не лише за назвою, а й на практиці. Усі ми повинні бути вдячні за цей дорогоцінний урок нашому Господу, який запевняє нас: «Де двоє чи троє зібралися в ім’я Моє, я там посеред них» (Мф. 18:20). Насправді, Ісус Христос ближче до нас, аніж ми самі до себе.
- Ми можемо бачити нині багато прикладів «переходу» церкви в онлайн. Чи це позитивна практика, на Вашу думку? Чи буде пряма трансляція святкового Великоднього богослужіння зі Вселенського Патріархату?
- Одним із позитивних результатів цього загального виклику є те, що зараз ми повинні свідомо та творчо підходити до взаємин одне з одним. Дистанційна взаємодія, що відбувається за допомогою різноманітних засобів сучасних технологій, дає змогу не лише підтримувати одне одного з метою втішання та спасіння, а й сприяти нашим мріям і програмам на шляху співпраці та прогресу.
Ми глибоко заохочуємо пізнання нових способів, якими керуються церкви і які раніше були уготовані до таких змін. Зрештою, ми є живою традицією, і Тіло Христове – це органічна, жива спільнота. Ми завжди повинні бути уважними, але жодним чином не боятися використовувати технології, які мають застосовуватися як засіб на благо людей Божих.
Тож ми радіємо, коли дізнаємося про різноманітні способи, якими церкви реалізують своє покликання в цей критичний момент. Ми раді бачити, як вони об’єднують свої зусилля у зверненнях до вірян і концентрують свою увагу на їхніх душпастирських потребах.
Вселенський патріархат звичайно буде транслювати Великоднє богослужіння з Фанара, так само як і всі служби протягом Страсного тижня.
- Які уроки, на Ваше переконання, всі ми маємо винести із цієї ситуації – загальної загрози людству та спільного їй протистояння?
- Уроки, які ми всі засвоїли, матимуть неминучу користь, коли ми вийдемо із цієї кризи. Нам нагадали, що світ більший, ніж наші індивідуальні інтереси та проблеми, більший, ніж юрисдикції наших парафій та пастви, більший, аніж будь-яка окрема церква чи релігійна громада.
Ми усвідомили, що завжди повинні робити щось більше, ніж лише те, що впливає лише на наше життя чи життя нашої сім'ї. Ми захоплюємося лікарями та медсестрами, які жертвують своїми життями для зцілення інших. Ми стали свідками дій тих, хто працює в продуктових магазинах та аптеках, тих, хто керує вантажівками і доставляє товари, а особливо тих, хто добровільно ділиться своїм часом або хто жертвує фінансово на допомогу нашим більш нужденним братам і сестрам. Всі ці дії самовідданої любові випромінюють дух Воскресіння.
Зрештою, ми усвідомили те, що Священне Писання та Святі завжди знали і декларували – «хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого не бачив» (1 Ів. 4:20).
Дозвольте закінчити щирими і палкими побажаннями всім людям в Україні – тим, хто вже святкував Великдень 12 квітня, і тим, хто святкує Пасху 19 квітня, – найщирішими батьківськими побажаннями до «свята зі свят» у цей складний час. Христос Воскрес, мої любі брати і сестри, мої найдорожчі родини та діти. Хмари темряви та тіні смерті були подолані Його Воскресінням. Ριστός Ἀνέστη!
Джерело – Вгору
