Ми подзвонили Олені Рябенко в Італію по месенджеру, бо, враховуючи її юридичну освіту та багаторічну практику в Україні, хотіли почути живу розповідь з місця: як в Італії в умовах пандемії організовуються трудові відносини в приватних компаніях та установах.
Втім розмова вийшла за рамки юридичної карантинної практики. Ми вирішили надрукувати всю розмову – й через цікаві побутові подробиці карантинного життя, і через нотки позитиву, й через якісні поради щодо інформаційного продукту, який споживають італійці.
- Олено, як вам живеться на карантині?
- Ми на карантині з 9 березня. Від учора в Італії вийшов новий декрет, за яким зупиняється усе виробництво, за винятком харчової та фармацевтичної промисловості. Діятимуть підприємства сфери послуг, які необхідні для підтримки життя міста. Всім підприємствам дали два дні, щоб закрити всі свої виробництва. Але одночасно запускається багато пільгових програм для бізнесу. Наприклад, орендатори на період карантину не платять орендну плату, запускаються пільги з оподаткування. Судові процеси призупинені – й строки не обраховуються.
Свобода пересування не обмежується, але по факту в транспорті їздять медичний персонал, співробітники підприємств критичної інфраструктури. При цьому вони зобов’язані мати автосертифікат. Перевірки суворі, але штрафи, які накладали у перший тиждень карантину, подіяли – зараз люди не виходять із дому. Розмір штрафу — від 206 євро, плюс його завжди супроводжує кримінальна відповідальність, порушення справи і як покарання — кілька місяців громадських виправних робіт. Банки, які донедавна працювали тричі на тиждень зранку, не працюють взагалі: якщо слід провести операцію, яку неможливо здійснити онлайн, співробітник вийде за попереднім дзвінком, при цьому замовник операції повинен написати папір, який повинна перевірити поліція.
Всі соціальні виплати, у тому числі людям, які стоять на біржі, виплачуються, зарплати співробітникам збережені. Про жодні юридичні претензії не йдеться, у тому числі тому, що вся судова система на карантині. Якщо претензії і виникатимуть, то значно пізніше.
Для літніх людей послуга доставки продуктів харчування та аптек – безкоштовна. Я ходжу за покупками раз на тиждень, літніх людей не бачу. На відео, яке я надіслала, помітно, що вулиці нашого жвавого міста безлюдні.
Якщо говорити про настрої, то італійці прийняли цю ситуацію. Нам дорікали у перші дні карантину, що, мовляв, не дотримувалися. Зараз усі дотримуються.
Я підписана на кілька груп у соцмережах, прочитала там, що одна мамочка, побачивши двох людей на близькій відстані одне від одного без масок, викликала поліцію. І я б хотіла сказати про такий позитивний момент: у людей є тривога за майбутнє, але нема страху, що вони живуть в оренді, їх будуть виселяти. Мені дзвонила гарна приятелька з України, скаржилася, що у неї приміщення в торговельному центрі – й вимагають оренду. Тут у принципі не бачила цієї проблеми: платежі призупинені, ніхто ні в кого нічого не вимагає.
- Але це безпрецедентне втручання у справи бізнесу...
- Звісно, але якщо ми говоримо про пандемію, то це обґрунтовано. Крім того, видатки бізнесу перекриватиме держава.
- А наскільки ефективним є таке жорстке обмеження?
- Я досі не переконана, що є необхідність аж у таких жорстких заходах. Бо насправді, коли ми йдемо на закупи, ми й торкаємося речей, і маємо контакти, бо неможливо це все зробити карантинно контрольованим. Я вважаю, що такі суворі заходи мали би діяти для пенсіонерів, що на виробництвах мали би діяти жорсткі заходи щодо дезінфекції, але не варто їх (виробництва – ред.) зупиняти. Втім, спрацьовує страх самих людей. Співробітники підприємств самі побоюються.
Водночас – у нашому регіоні, в провінції Пістоя сьогодні на 9 випадків зараження менше, аніж вчора. Сподіваюся, що динаміка триватиме.
- А яка ситуація із українськими заробітчанами?
- По-різному. Якщо вони не були офіційно оформлені, то щодо них є думка: не платити їм жодних допомог. Чому українці повертаються? Більшість із них працювали по догляду за літніми людьми, займалася прибиранням. Часто ця робота була із проживанням. В Італії є щось подібне на інститут прописки. Якщо зараз почнуться перевірки, то за перебування в домівці незареєстрованої людини буде штраф. Люди верталися до України, добре розуміючи, що повертаються в районну лікарню Чернівецької області, а це – апріорі гірше за італійську медицину. Люди поверталися, бо не мали змоги залишатися.
- Які настрої у вашому регіоні взагалі?
- Вони дуже залежать від того, що відбувається. Для багатьох людей драма — неможливість поховати рідних. Ті, хто втрачав рідних – це одна історія, і це горе. Але я би хотіла сказати про роль медіа та інформаційну політику в часи карантину. Тональність матеріалів неймовірно впливає на самопочуття.
Чим зайняті літні люди? Переглядом телепрограм, які постійно оприлюднюють статистику. І воно само по собі здатне погіршувати самопочуття.
Лише упродовж кількох останніх днів я помітила корекцію інформаційного потоку. Наприклад, була передача італійського журналіста з Токіо, де показали, який м’який карантин у Токіо, і що там працюють торговельні центри. Далі він розповів про препарат, який вживають японці – й він допомагає вберегтися. І ось уже Італія закуповує цей препарат.
Або, наприклад, недалеко від нашого міста захворіла власниця маленького кафе, вона десять днів лежала вдома, їй не знаходили діагноз. Нарешті зробили тест, вона виявилася вірусопозитивною і за кілька днів вона померла. Але при цьому була добра новина: двоє дітей та чоловік, які були поруч — вірусонегативні.
Напевно, для того, щоб простимулювати до карантинної дисципліни, влада давала погані новини. Але погані новини вбивають надію. У нашому містечку шість випадків зараження вірусом, помер один чоловік 88 років, у якого проблеми з легенями. Погана новина, але при цьому п’ятеро людей сидять удома, легко переживають вірус, і через тиждень карантину нікому не стало гірше.
Я підписана в соцмережах у тому числі на групу “Mammas”, бачу, що багато хто з них – у паніці.
Я не знаю, як українські мами реагують на карантин. Просто хочу запропонувати переробити справи, до яких не доходили руки, грати в настільні ігри з дітьми, подумати про домашній спорт. Ну, може, переглянути серіал й навіть лягти в сплячку.
Потім було налагоджене дистанційне навчання, і в дітей з’явилися завдання. Недавно вони сказали мені, що їм подобається на карантині.
Дорослі формують настрої дітей. Тому (якщо у вас нема якогось горя) сприйміть цю ситуацію, як благословенне сповільнення життя і шанс побути одне з одним.
Джерело – Вгору
