Зараз в Україні понад 10 локацій, де працюють канадські військові. А починали з двох місць: Яворівського полігону і Кам’янець-Подільського.
Про це інформують Економічні новини.
Про це в інтерв’ю виданню ЦензорНет розповів посол України у Канаді Андрій Шевченко.
І ми дуже заохочуємо канадців у тому, щоб наочно демонструвати їхнє перебування тут. Ми кажемо: насправді ваша видима присутність – це теж сигнал. Сигнал підтримки для країни. Це сигнал для росіян, що Україна тут не сама по собі.
За ці роки тренувальна місія пройшла дуже вражаючу еволюцію за географією. Зараз розвернулися вже аж до Широкого Лану і до Одеси на півдні, до Харкова – на сході. Це зовсім інший рівень роботи за масштабом. Колись починали з малих підрозділів; зараз висуваємся на більші підрозділи. А також за змістом. На цей момент тренувальна місія розрахована до 22-го року. Але ми вже починаємо думати про горизонт після 22-го року. Що можна зробити далі? Що можна вибудувати і використати? Чому це цікаво для канадців? Тому що як ми вчимося у них (а за цей час через програму пройшло вже понад 14 тисяч українських військових і офіцерів) – так само і канадці вчаться у нас. Мені було надзвичайно приємно під час поїздок на Яворівський полігон чути, як канадські військові розповідають своєму керівництву про уроки, які вони взяли у наших військових і офіцерів.
Ми є носіями абсолютно унікального досвіду, воюючи з другою армією світу. Те, що на нас тестують сучасні методи ведення війни; те, що у нас зараз є унікальне знання по нових методах радіотронної боротьби. Зрештою, окопної війни – тому що канадці, наприклад, гірше уявляють, як вести окопну війну. Вони це бачили у фільмах про Другу світову війну – а для нас це реальність. І ми вважаємо, що це – надзвичайно важливе знання. Ми за нього платимо дуже високу ціну. Було б абсурдним не поділитися цим знанням з нашими партнерами з НАТО. Канада це дуже цінує, це практичні знання. Ми сподіваємося, що вони ним також якісно діляться з іншими партнерами по НАТО, це наш внесок в сильний Альянс, в сильну безпеку.
Але це внесок, який внесений ще нашою кров’ю. Саме тому ми не повинні допустити, щоб будь-яка крихта цих знань десь пропала… До речі, цього разу для мене надзвичайно важливим було от що. В якийсь момент міністру Шампаню показували тренажери і карти, коли канадські тренери і наші солдати і офіцери відпрацьовують якусь бойову операцію. І в якийсь момент підійшов канадський генерал, показав пальцем на позначення на карті – і каже: пане міністр, я хочу пояснити. Ми маємо такі самі карти. Я читаю цю карту з такою самою швидкістю, з таким самим розумінням, як українці. Я розумію, що це знаходиться батальйон, це контактна лінія, а тут позначено, хто що має зробити.
Не треба жодної секунди додатково витрачати, щоб зрозуміти, тому що ми говоримо однією військовою мовою. І в майбутньому, в разі зіткнення великих сил це означає, що українські військові будуть готові миттєво взаємодіяти з нашими партнерами по НАТО. Це означає взаємосумісність: коли можна один підрозділ перевести в іншу ділянку фронту, поміняти їх місцями – і вони зможуть працювати.
Тому непомітно для багатьох з нас відбувається колосальна глибинна робота по реальному приведенню нас до стандартів НАТО. І по тому, щоб навчилися говорити спільною мовою. Власне, ми уже говоримо. Військові кажуть, коли вони дивляться на ці карти, на ці тренажери: ми вже говоримо спільною військовою мовою. Звичайно, дуже хотілося б, щоб ми більше говорили про нашу співпрацю в сфері освіти; щоб ми тратили більше грошей на школу, на медицину, на університет. Але, на жаль, такий час. І, мабуть, так буде ще не один рік – коли нам треба буде дуже велику кількість сил, часу, грошей, енергії – витрачати саме на безпеку, – підсумував Андрій Шевченко.
Джерело – Вгору
