Ми зустрічаємося з молодим музикантом і його батьком біля Оперного театру в Харкові, де домовилися про відеозйомку на сцені. 18—річний Ніколя небагатослівний.
«Розігрівається», щойно співробітники театру викочують рояль, — грає етюд за етюдом, не звертаючи увагу на оператора, який налаштовує світло, та фотографа, що раз у раз заглядає об'єктивом під руки. Про Ніколя більше розповідає батько, який стоїть поруч із ним. Каже, рояль — це продовження душі сина, він ніколи не втомлюється від музики та відчуває ноти, навіть не дивлячись на них.
Ніколя Мирошниченко вчиться в Харківському музичному училищі імені Б. М. Лятошинського на третьому курсі. Хлопець віртуозно грає на роялі, досягаючи неймовірної швидкості. Його знають далеко за межами країни й називають найперспективнішим піаністом України. Але ще 11 років тому батьки Ніколя не могли навіть мріяти, що син зможе зіграти хоча б примітивну мелодію: пальці хлопчика практично не рухалися, а медики взагалі обіцяли дитині коротке життя через генетичне порушення.
Під час пологів мати Ніколя пережила клінічну смерть. Антоніні раптово стало погано, «швидка» привезла жінку в пологовий будинок, де в неї сталася зупинка серця. Лікарі вирішили робити кесарів розтин, щоби врятувати дитину. Сталося чудо: жінка ожила, проте хлопчик народився з обширним інсультом. Після цього мати Ніколя впала в кому, а новонародженого відправили в іншу лікарню.
«Ніхто не думав, що він взагалі буде жити. Лікарі просто очікували, що він повинен померти. Може, ось завтра помре, або післязавтра помре, але він боровся за життя, не вмирав», — розповідає батько Ніколя Микола Сараєв.
Мати та син возз'єдналися через місяць, і для сім'ї почався тривалий шлях боротьби за життя Ніколя.
«Хтось мені колись сказав: якщо дитина народилася й не померла, вона повинна жити. Тому ми старалися. Я придумував усілякі методики, а Антоніна Станіславівна, мама Ніколя, — вона провізор, підбирала різні препарати», — зауважує батько піаніста.
Рідні намагалися повернути малюкові здатність рухатися. До справи йшли різноманітні масажі та зарядки.
«Я зрозумів, що потрібно прив'язати його харчування до вправ. Не можна, щоби дитину, як у нас прийнято: погодували та вклали спати. Це недобре. Погодували — рухайся», — ділиться Микола.
Поступово це почало приносити результати. Ніколя зростав, і батько придумував для нього все нові та нові вправи, проте пальці хлопчика ще практично не рухалися. Тоді Микола вирішив, що гра на музичному інструменті може допомогти. Він зізнається: виховувати генія навіть у думках не було, мета була — розробити моторику.
«Я почав думати: що ми можемо робити, щоби син постійно займався та при цьому не втомлювався? На роялі грати. Нічого іншого не залишилося: на гітарі складніше — пальці болять, на флейті — треба дути, а йому не можна. А так він сидить за роялем, натискає клавіші», — пояснює вибір інструмента наставник.
Коли Ніколя було приблизно сім років, вони з батьком обійшли всі розташовані неподалік музичні школи. Однак жоден педагог не наважився працювати з хлопчиком. Тоді чоловік почав учити його самостійно, хоча навіть не знав нот.
«Довго пояснювали, що нота «до» — це ось така клавіша. А потім він почав розуміти. Я казав: «Грай. Усією рукою. Не влучив, так не влучив». Проте він же хоче влучити, і так поступово в пальцях почала з'являтися чутливість. Але, звісно, потрібні були часи, тижні, місяці, роки», — згадує Микола.
Батьки наполягали, щоби Ніколя вчився грати музику з листа, а не вчив ноти напам'ять. Сьогодні, через 11 років, молодий хлопець може зіграти будь—який твір з першого разу, не вивчаючи його заздалегідь. У його програмі — приблизно сім годин безперервного відігравання знаменитих світових шедеврів, а в мріях — відродження школи педагога Карла Черні, який навчався у Бетховена та був наставником Ліста.
Ніколя грає щоденно мінімум чотири години. Він дотепер відточує власну майстерність, хоча вже досягає швидкості гри 25 нот за секунду кожної рукою. Для порівняння: Любомир Мельник, якого прозвали «найшвидшим піаністом світу», грає зі швидкістю 19,5 нот у секунду. До того ж, Мирошниченко самостійно навчився грати на скрипці, альті, віолончелі, гітарі, домрі, мандоліні, балалайці, банджо та гобої. Незважаючи на це, генієм себе Ніколя не вважає.
«Як каже мій тато, людська діяльність — абстрактна, отже, вона примітивна, отже, вона не геніальна. У будь—якої людської діяльності: грі на фортепіано, у малюванні картини або в написанні віршів — немає кінця. Ми можемо покращувати все до безкінечності. Так само в музиці. Не можна сказати, що хтось геній, а хтось — ні. Просто його не навчили», — посміхається хлопець.
Ніколя має учнів. За його словами, новачок може навчитися грати з листа всього за чотири місяці.
«Черні — точно не знаю, за якою методикою, але, швидше за все, за схожою, — учив шість місяців, але він учив лише дорослих. При цьому він навчав не тільки грати, але й створювати музику, тобто викладав сольфеджіо, гармонію та всі відповідні предмети», — розмірковує Ніколя.
Хлопець захоплюється Шопеном, Бетховеном, Чайковським, а музичну культуру сьогодення вважає занадто простою. На питання, що він любить слухати для розваги, розгублено знизує плечима, бо не може згадати сучасного виконавця, який би подобався.
«Раніше опора робилася на мелодію, а зараз — на ритм. У сучасній музиці я чую те саме, що в класичній, проте в надто спрощеній формі, тож у мене іноді з'являється бажання її ускладнювати», — пояснює митець.
Про молодого піаніста з України дізналися за кордоном. Тепер його часто запрошують на міжнародні конкурси. Ніколя побував у Швейцарії, Росії та Білорусі, нещодавно повернувся зі США. В Україні він бере участь у десятках концертів, а також встигає з'їздити до прифронтової зони, щоби зіграти там для місцевих жителів. За словами батька, за роки війни вони з Ніколя побували в населених пунктах Донбасу впродовж усієї лінії розмежування.
До речі, Микола Сараєв, у минулому художник-оформлювач і далека від музики людина, почав виробляти скрипки. Серед його шедеврів — інструменти як класичних форм, так і химерних, дивацьких. Саме на батьківських скрипках грає Ніколя, а деякі він робить іншим музикантам на замовлення.
У хлопця великі плани: він бачить себе на одній сцені з Лондонським симфонічним оркестром, прагне гастролювати з концертами в кожній країні, яка подарувала світові знаменитих композиторів, і грати там їхні шедеври: в Австрії — твори Моцарта, у Польщі — Шопена, у Німеччині — Бетховена та Мендельсона.
«Таких піаністів, як він, — немає. Він єдиний, у нього жодного суперника. Але при цьому син не має зіркової хвороби, — каже батько про Ніколя. — У нас є бажання, марнославство, заздрість, а в нього немає цих почуттів, він не розуміє, що таке заздрість. Тому він просто грає. І коли люди заздрять йому, хочеться запитати: “Чому ви заздрите?». Нічому заздрити. Навпаки, його потрібно просувати, щоби він показав іншим: вони теж можуть. Ви, здорові, — можете».
Проєкт «Donbas Media Forum та міжрегіональне співробітництво для виробництва якісного контенту для Сходу України» впроваджується за підтримки Медійної програми в Україні, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.
Джерело – Вгору
