Напередодні я передавав Уповноваженій Верховної Ради України з прав людини Людмилі Денісовій листівки від студентів з польського міста Торунь, адресовані нашим громадянам, що незаконно утримуються на окупованих територіях і в РФ.
Людмила Леонтіївна запевнила, що подбає, щоб ці листівки були отримані особисто. За її словами, офіс Уповноваженої робить усе можливе задля звільнення, а кожний лист та слова підтримки для бранців Кремля – на вагу золота.
Цього ж дня з’явилося повідомлення, що президент України Володимир Зеленський в одному з інтерв’ю заявив про передачу українською стороною в ТГК списку із понад 200 прізвищ для майбутнього взаємного звільнення утримуваних осіб. Тому, скориставшись нагодою, запитав у Людмили Денісової про списки заручників Москви, про процес звільнення наших громадян із лещат Кремля, про залучення до нього делегації Міжнародного Комітету Червоного Хреста.
- Пані Людмило, президент заявив про можливість взаємного звільнення і назвав приблизну цифру 200 громадян України, які є у списку, переданому представникам окупанта й агресора у Мінську. Хто ці люди, звідки вони?
- Обмін – це такий захід, підготовка до якого потребує тиші. У нас є досвід, коли певна інформація стала доступною у публічній площині – й дати обміну були зірвані. Тому те, що стосується списку, потребує обережності.
Він існує, я можу сказати лише за той, який формується у нашому офісі. Це 115 осіб, громадяни України, які перебувають сьогодні у місцях несвободи на території Російської Федерації та в окупованому Криму. А також ті громадяни, які були засуджені до умовно-дострокового покарання, але перебувають вони в Криму і не можуть звідти виїхати. Ми їх не знімаємо з обліку і не викреслюємо зі списків. Наприклад, так було із Миколою Семеною. Ми його до останнього тримали у списку, поки Російська Федерація не скасувала те покарання, яке йому виніс суд. Микола Семена зміг виїхати на територію України і його було виключено із цього списку.
- Тобто механізм повернення наших громадян, які були незаконно засуджені, відбули покарання або були звільнені достроково і проти них діють обмежувальні заходи, існує? Маю на увазі двох фігурантів севастопольської групи у так званій «справі Хізб ут-Тахрір» Рустема Вайтова і Нурі Примова, незаконно засуджених до 5 років ув‘язнення. Вони відбули терміни покарання, але упродовж 8 років їм заборонено виїжджати з Криму…
- Не плутайте, це різні речі. Є громадяни України, які одразу були засуджені на різні терміни ув‘язнення, у тому числі умовно-дострокові. Ось Микола Семена не відбув покарання і був звільнений. Російський суд скасував свій вирок. Те, про що ви запитуєте стосовно двох кримських татар, то вони насправді відбули терміни ув‘язнення і повернулися додому в Криму. Так, дійсно є рішення російських судів, щоб їм на 8 років обмежити переміщення, і вони на сьогодні вимушені перебувати за місцем свого проживання, а з 22:00 до 6:00 – лише за адресою проживання і не виїжджати взагалі за межі, скажімо, Сімферопольського району. Такі обмеження є. Це як термін на їхнє виправлення. До речі, наше законодавство також має такі норми.
Але, безумовно, ми їх не виключаємо зі списку, оскільки вони як українські громадяни позбавлені права на вільне пересування. Ми вважаємо їх утримання незаконним, як і незаконним – обмеження їхнього права на свободу пересування. Саме тому вони також знаходяться у списках цих 115-ти.
- А хто ще у цих списках?
- У ньому 86 кримських татар, у тому числі й ті, хто знаходиться на різних стадіях карного переслідування: або щойно засуджені та ті, які відбувають покарання, або ж громадяни, які відбули покарання і перебувають у обмежувальних умовах.
Є громадяни України, які перебувають на тимчасово окупованих районах Донецької та Луганської областей.
- Але ж звідки узялася цифра – 200 осіб?
- Чому ми кажемо, що всіх разом до 200 осіб? Тому що ми, офіс Уповноваженого й інші органи державної влади України, інколи не можемо встановити точне місце перебування того чи іншого громадянина. Де саме він знаходиться. Оскільки трапляється така ситуація, що хтось зник без вісті й ми цих людей подаємо у списках, щоб знайти їх і обміняти. А та сторона або підтверджує, або ні наявність таких людей.
- Що це означає?
- Ми не маємо фізичного доступу на ту територію, щоб перевірити на власні очі наявність там наших громадян. Цю функцію зараз, після зустрічей у нормандському та мінському форматах, має одна авторитетна міжнародна організація.
- Яка саме?
- Така можливість є у Міжнародного Комітету Червоного Хреста. Я знаю, що їхня делегація – у процесі перемовин щодо залучення до виконання цієї функції. Після завершення необхідних процедур у нас з‘явиться можливість більш чітко засвідчити, скільки наших громадян там знаходяться. Ну й, безумовно, хотілось зрозуміти, в якому вони стані.
- Йдеться про делегацію МКЧХ в Україні, в Києві, чи про делегацію МКЧХ з Москви?
- З московською делегацією ми маємо сумний досвід. Це представництво МКЧХ не має повноважень відвідувати будь-які місця несвободи в Росії. І коли я кілька разів зверталася до МКЧХ у Москві, то вони відповідали, що не можуть виконати таку функцію, оскільки, на думку російської влади, жодного конфлікту (між Росією та Україною) не існує. А у них є лише мандат, який вони виконуватимуть за конкретних умов. Тому це саме київська делегація – представництво МКЧХ в Україні, й тому це їх завдання – встановити особи громадян України, які перебувають на окупованих територіях Луганської та Донецької областей України.
- А яким чином ви збираєте інформацію про громадян України у місцях несвободи?
- Ми маємо свій список наших громадян, який складений через звернення самих громадян, їхніх родичів, друзів або ЗМІ, правозахисних організацій, які надають нам таку інформацію. Ми включаємо імена цих людей у списки і передаємо у відповідні органи, які опікуються процесом взаємного звільнення.
- Сьогодні ми можемо говорити про обмін зі стриманим оптимізмом, чи з упевненим?
- Знаєте, коли я зустрічаюся з рідними тих, хто перебуває у місцях несвободи, вони завжди просять, щоб не давати хибної надії. Буквально учора я зустрічалася з Мариною Колдіною, близькою людиною Володимира Дудки. Вона просила, щоб високі посадовці (України) не називали конкретні дати звільнення. Оскільки потім, коли цього не стається, то це, передусім, вбиває наших хлопців. Не мені вам розповідати. Тому, звичайно, оптимізм. Звичайно, обережний. Інформація буде дуже витриманою, або її не буде взагалі. Ми повинні бути впевненими у тому, що все одно цей день настане.
Джерело – Вгору
