Майже тиждень журналіст онлайн газети «Вгору» шукав відповідь на запитання: чи повинні херсонці купувати шприци, йдучи на щеплення в міську лікарню? Адже медустанови й так отримують їх за кошт нашого бюджету.
Кожні десять років громадянам України необхідно робити щеплення від дифтерії та правця. Моя декада спливла, тож у кінці лютого я пішов до поліклініки №1 Херсонської міської клінічної лікарні імені Є. Карабелеша. Медсестра кабінету щеплень попросила здати в гардероб верхній одяг і купити ін’єкційний шприц на 2 мілілітри. «Дивно, — майнула думка, — реформа охорони здоров’я є, а в Херсоні шприців немає».
«Точно маю купити шприц?» — запитав. «Так, звісно» — трохи здивовано відповіла медсестра.
«Цікаво, чи дійсно херсонці знову, як у старі часи, мають купувати шприци та чому?». Тож зателефонував на гарячу лінію Міністерства охорони здоров’я. Але вказаний на сайті номер не відповідав. Так само не вдалося додзвонитись до Національної служби здоров’я України. Спускаючись нижче ієрархічною драбиною, я заповзявся достукатися до місцевих очільників медично-бюрократичних відділень. Вперше трубку підняли в приймальні Департаменту охорони здоров’я Херсонської облдержадміністрації. Та почувши, що справа стосується міської лікарні, з полегшенням перенаправили мене до міського Управління охорони здоров’я. За вказаним номером лунали звичні вже стерильні гудки. «Дзвони на урядову гарячу лінію!», — категорично порадив головний редактор.
Ура! На урядовій гарячій лінії мені нарешті відповіли, та записали суть звернення: «пояснити, на яких законних підставах я повинен купувати за власні кошти шприц». «Відповідь на ваше питання надішлемо поштою протягом двох тижнів», — відрапортували на тому кінці. Та вже за декілька днів мені зателефонувала заступниця головного лікаря з поліклінічного розділу роботи лікарні Карабелеша Ольга Керецман: «Щодо вашого звернення стосовно вакцинації, хотіла з вами зустрітися», — сказала вона.
У кабінеті Ольга Михайлівна довго розповідала про принципи фінансування лікарні — це державний та місцевий бюджети, спонсори, платні послуги та «солідарна участь» пацієнтів («солідарна система — явище добровільне. Це реалії сьогодення»). Питала, чому одразу не прийшов до керівництва лікарні за роз’ясненнями («про медиків треба писати дуже обережно»). Наголошувала, що для вразливих верств населення шприци завжди є («але ж ви не такий»). Пояснювала, що претензій до бюджетних надходжень у неї немає, проте — «на 100% нічого вистачати не буде». Однак чітко на питання, чи повинні пацієнти купувати шприци відповіла, що вони допускають таку практику, якщо у людини є кошти — тобто це і є та сама «солідарність».
Але є одне але.
На сайті Департаменту охорони здоров’я ХОДА є вкладка «Централізована закупівля і постачання». Там можна перевірити наявність лікарських засобів та витратних матеріалів у лікарнях Херсонщини. Якщо натиснути на посилання по будь-якій лікарні, завантажиться таблиця зі списком залишків — назва, вартість, одиниця вимірювання, джерело фінансування, форма випуску, дозування, ціна, кількість. По комунальному неприбутковому підприємству "Херсонська міська клінічна лікарня ім.Є. Карабелеша" перелік ліків та матеріалів станом на 21 лютого 2020 року сягає 236 найменувань. Саме під номером №221 вписані шприци ін’єкційні, місткістю 2 мілілітри, у кількості 11 тисяч 97 штук. Ті самі шприци, які солідарним пацієнтам «пропонують» закуповувати за власний гроші, вже були придбані коштом місцевого бюджету. Де ж вони поділися? Чи є вони взагалі в наявності? Та як щодо інших 235 лікарських засобів та витратних матеріалів — чи треба їх теж купувати, якщо вони залишилися в лікарні?
«Недогледіли» — лаконічно пояснила Ольга Керецман. Але що саме недогляділи – так і не пояснила. Та запропонувала відшкодувати вартість шприца. Також додала, що бере питання на контроль.
Майже те саме сказали у міському Управлінні охорони здоров’я. Скоріш за все, сталася адміністративна помилка, пояснила мені заступниця начальника Управління Ірина Демешко. Але чому в поліклініці мені сказали придбати шприц – відкрите питання, зазначила чиновниця. Що стосується інших ліків, які є в запасах лікарні, то пацієнтам необхідно самим дізнаватися (наприклад, у керівництва поліклініки): чи є в наявності препарати, що їм виписав фахівець.
"Гнила система — підбив підсумок один із моїх знайомих сімейних лікарів, якому я розповів цю історію. — Якщо закінчуються шприци у медсестри, вона йде до старшої сестри, письмово або усно просить – видайте. Старша сестра пише вимогу-замовлення на ім’я головного лікаря. Головлікар організовує закупку шприців. Тобто це для них «головняк». Я думаю, що вони взагалі за цим не дивляться. Це не проблема нестачі коштів чи витратних матеріалів, а неправильний їх розподіл і неувага до потреб підлеглих. Вони тобі навішали локшини, що беруть на контроль. А на практиці просто покарають медсестру, що робила тобі щеплення. Може, хоч твоєю статтею вдасться щось змінити".
Джерело – Вгору
