На відкритті виставки Катерини Шаярової «01. Від малюнка до дизайну і назад» неможливо було пропустити можливість поспілкуватися з цікавою молодою мисткинею.
Правда, Катерина зізнається, їй самій ще складно назвати себе художницею, і вона ще намагається заслужити це звання, але розмова таки вийшла напрочуд цікавою.
Катерино, коли з дизайнерки стала народжуватися художниця?
Років зо три тому я серйозно замислилася про те, щоб спробувати себе в образотворчому мистецтві, тому що це як незакритий гештальт з часів студентства. Вчилася я на графічного дизайнера, стажування почала в рекламному агентстві Києва (це був приз за перемогу в конкурсі), і пішло-поїхало. Займалася я цією роботою вже без оглядки на образотворче мистецтво, але весь час тяжіла до полотен, до роботи з фарбами. В якийсь момент обертаєшся назад і розумієш, що років 5 не малювала нічим, окрім графічного планшету на комп'ютері — і стає не по собі. Дизайн - це реміснича робота, тут потрібно бути хорошим виконавцем завдання замовника, і творчої реалізації я не відчувала. Хороший дизайнер, звичайно, вміє з усім цим працювати і просувати свою ідею, але, по суті, все одно дизайн - це не майданчик для створення чогось абсолютно нового, а коли ти малюєш свої роботи - це зовсім інша історія.
Але художники теж на замовлення працюють...
А я не хочу, я дуже втомилася від замовлень. Я відкрита до замовлення, але на своїх умовах. Якщо ви звертаєтеся до дизайнера або художника, ви спочатку повинні подивитися на його роботи, зрозуміти, дати людині розкритися - і тоді вийде набагато цікавіше і набагато краще, ніж замовник може собі уявити.
Тож для вас мистецтво — засіб самовираження?
У мистецтві я висловлюю себе. Звичайно, мистецтво теж не є настільки вільним, як декому може здатися, але тут набагато більше можливостей проявити себе і свою індивідуальність. Дизайн - це хороший навик, але це не призначення для мене, висловити себе в образотворчому мистецтві я можу ширше, яскравіше та цікавіше. Моя вагітність запустила ці процеси, і я вирішила спробувати.
До ідеї з виставкою сама прийшла чи підштовхнули?
За це подяка Світлані Ігорівні Афанасьєвій, вона у мене викладала в університеті. Я прийшла на виставку до Олександра Жуковського, поділилася думкою, що, напевно, мені теж варто зробити виставку. «Давай!» - каже. І підвела мене до Олександра Ковача, голови херсонського осередку спілки художників, питає, що потрібно, щоб талановита дівчинка могла зробити персональну виставку? «А ось ми саме заявки приймаємо, залишилося три дні». Тільки я трохи руку підняла - і простір мене затягнув. Я, звичайно ж, подала заявку, все сталося дуже швидко, і останні два місяці пройшли у вогні підготовки до виставки, доопрацювання робіт, які вже були, і створення нових. Загалом, Світлана Ігорівна мене просто витягла в цей простір мистецтва.
«01» у назві — натяк на те, що це перша персональна виставка?
«01» - це і початок, і інверсія цифри «10»: 10 років я займалася дизайном, а зараз повертаюся в образотворче мистецтво за допомогою елементів супрематизму, який, свого часу, привів мистецтво в дизайн. Але, звичайно, ця виставка не цілком супрематична. Мої роздуми 2017 року були такими: 10 років я дивлюся в телефон, дивлюся, як хтось щось робить, спостерігаю, ставлю лайки, сама нічого не створюю. Тут я роблю паралель - залежність від діджиталізаціі, її вплив на нас, паралель з десятим айфоном з Face ID (ти дивишся в гаджет, і він тебе розблоковує, пускає в свою віртуальну реальність), паралель айфона з «Чорним квадратом» Малевича, в який я дивлюся як в об'єкт мистецтва і запитую: хто я? чи пустять мене ці художники в світ мистецтва? Ця виставка - можливість заявити про себе як про художницю, можна сказати, новонароджену художницю, і «01» в цій назві означає дуже багато.
Багато хто з глядачів цікавиться, як називається стиль, в якому ви працюєте.
Складно сказати, який це стиль - тут і абстракція, і реалізм. Я б назвала це експериментальним живописом постмодерну. Хотілося мені повертатися в мистецтво через супрематизм, але було цікавіше помалювати і говорити з глядачем на зрозумілій йому мові. Для мене важливо, щоб мене правильно зрозуміли, щоб глядач міг «читати» роботу, щоб він бачив не тільки картинку, але і якісь знаки, сигнали, які абсолютно легко впізнавані. Я намагаюсь передати саму суть явища максимально просто, лаконічно (дизайн дає про себе знати). Ідеальною назвою могло б стати слово «есенціалізм» (від слова есенція», «суть»), але такої течії в мистецтві ще немає.
Сучасне мистецтво потребує від митця оприлюднення свого маніфесту. Тож і ви розкажіть широкому загалу, як читати ваші роботи, на що звертати увагу.
Почнемо з початку. «Проект 01» - це найперші полотна, які чекали свого часу три роки. Мої руки тримають квадрат - чи телефон, чи то чорне дзеркало, оповите пуповиною часу - це змішення двох енергій (білої та чорної, добра і зла, інь і янь). Тут я проводжу паралелі з «Чорним квадратом» Малевича, точкою Кандинського (з неї все починається) і «чорним дзеркалом» сучасності. Малевич, сам того не знаючи, виявився творцем ікони вже нашої сучасності.
${gallery:a8f4dda149c7c6e49813f60c4f59bf87}
Далі чотири головні стихії в сучасному трактуванні: земля - це асфальт з бензиновою плівкою; повітря — мікропластик, проблеми екології; вода - стерильна, басейнова, нежива; вогонь - пожежі, які останнім часом відбуваються все частіше, до речі, цю картину я писала під час розпалу пожежі в Австралії, і це було черговим підтвердженням того, наскільки сильно впливає зараз людина на зовнішнє середовище. Я не ставлю тут акценти, добре це чи погано - це просто факт.
У другому залі представлена досить абстрактна робота - такими колами малювала одна з моїх улюблених сучасних художниць Кусама, також використовували цей елемент Деміан Хьорст та багато інших. Кольорові кола - це різні думки, енергії, вібрації, тому вони різного кольору. Коли ми наодинці з собою, вони структуруються в єдиний колір. В центрі - срібляста плямочка, яка відображає спостерігача, який насправді завжди є, і він оточений цим роєм думок, які кружляють у танці нашого життя. Не випадково навпроти цієї роботи знаходиться кругле дзеркало, котре є продовженням цього спостерігача, воно ж «Середина пуповини часу». Для мене дуже важливий цей символізм, мені дуже хочеться, щоб він був читабельний, але я розумію, що, напевно, потрібно роздрукувати більш детальну інформацію. Насправді, все дуже просто: пуповина часу - дві енергії, що сплітаються, дзеркало - це її середина (момент «зараз», момент спостерігача, в якому якісь уривки думок плавають, і енергія - чорна і біла).
Останній зал складається з 2 частин. Перша - стіна скетчів. Задумка була зробити перехід від скетчу комп'ютерного в сетчінг крафтовий. Але тут представлений лише комп'ютерний скетчінг, і 2 роботи реалізувала в картинах - одна друкована, інша мальована. Це результат челленджу, який я придумала, “Кожен день - скетчінг”. І це був найперший крок до цієї виставки. Це можливість розмалювати, творчо розкріпоститися, виринути з реклами і зрозумілого дизайну, така віддушина.
Друга стіна - 8 робіт, які здаються абсолютно абстрактними та незрозумілими, але разом вони є однією цілою картиною, яка складається в абстрактний автопортрет. Цією роботою я намагаюся пояснити що те, що ми бачимо абстрактним і незрозумілим, як і в житті, може виявитися однією зі сторін, частиною цілої картини. Тому читайте, дивіться, намагайтеся зібрати це воєдино - це дуже цікавий процес - складання пазликів. Ці 8 робіт єдині, які я робила абсолютно без ескізу, імпровізуючи. Проте, це цілісна картинка.
Взагалі, цією виставкою я хочу сказати, що хорошим рисувальником бути не складно - набагато цікавіше мислити глибше і поєднувати і абстракцію, і реалізм для того, щоб щось розповісти. Для кожного художника є різні цілі: хтось просто любить занурюватися в сам процес, в імпульсивність і непередбачуваність, для мене ж це поєднання всіх аспектів - і кайф від процесу, і задумка початкова, і можливість розмовляти з глядачем. Я хочу, щоб моє мистецтво читалося і було цікавим.
А дитячий куточок?
Вплив на мене сина Назара величезний, колосальний. З дитиною ми проживаємо дитинство знову і можемо повернутися в той час, коли ми малювали і не думали ні про що. Діти - це найважливіше джерело натхнення і творчого розкріпачення. Велика робота намальована для Арини Тимошенко, дівчинки, якій три рочки і яка бореться з раком. У неї зараз складна ситуація, десята хіміотерапія. Цю роботу з назвою «Аришка, видужуй», намалював Назар. Це повністю його робота, дуже важливо було стояти осторонь і тільки вчасно його зупиняти. Ми її будемо продавати на аукціоні і всі гроші передамо Аришці на боротьбу з її недугою. Нехай мистецтво працює!
Але ж не тільки син став свого роду співавтором виставки....
Взагалі, я за синергію - обмін творчістю, і моя виставка - приклад того, що можна взаємодіяти з різними людьми, з різними художниками. Ми зробили з Тетяною Аллахвердиєвою, уродженкою міста Ужгород, чудовий гобелен за моїм ескізом. Це дуже важлива робота, тому що вона мене тримала в тонусі. Коли мені було важко, я дивилася на фотографії «зростаючого» килима і розуміла, що я не маю права здатися.
З Юлією Зайкіною - чудові тарілочки, я їх розписала, а з Валерієм Кописовим ми зняли однохвилинний фільм (1 хвилина - формат Інстаграма), який найкраще пояснює, що таке «01», про те, як я прийшла до цієї виставки - це мій сон перед простором варіантів.
Все життя — Інстаграм...
У форматі Інстаграма (квадрат) виконані всі роботи. Добре це чи погано - кожен глядач має вирішити для себе сам. Але ми живемо в цьому світі діджиталізації, і цей світ вже є частиною нашого життя. Мої роботи відображають цей цифровий світ, але виконані крафтовим методом — за допомогою полотна і фарб.
${gallery:74436f44370e12a03f2e6171eecb99dd}
Джерело – Вгору
